Я в цьому місті стільки літ чужа…
Я в цьому місті стільки літ чужа…
Прижитись може коренем рослина,
У лоні плід, у полум’ї вуглина,
Та не у сірім натовпі душа…
Будинки затуляють небосхил,
А сцена, мов узвишшя ешафоту…
Жадає ж сутність вільного польоту,
Однак… немає простору для крил…
Я в цьому місті стільки літ чужа,
Що вже зріднилась навіть зі сльозами,
Спілкуюся з деревами, птахами –
В серцях людей каміння та іржа…
Кує зі слів юрба товсті цвяхи,
Щоб до хреста прибити пісню вільну,
Щоб заглушити музику свавільно,
Щоб розірвати ноти на шматки…
Я в цьому місті стільки літ чужа…
Гадають всі, що руки у людини
Для того, щоб різнитись від тварини
Та щоб тримати ложку чи меча…
Але майна ніхто не візьме в гріб…
А пальці можуть, з борошна, до речі,
Пекти коржі, батони віршо-речень…
Приємніший для Господа цей хліб!
Я в цьому місті стільки літ чужа…
Прижитись може яблуня на груші,
Пустельник-рак у срібно-синій мушлі,
Та не жива істота в міражах…
Стискаю ніжно корпус олівця,
Бо він рятує мрії від сирітства…
Хай творчий шал – непотріб для суспільства,
Зате мистецтвом буде для Творця…
25 липня 2013
© Copyright Marina Aldon 2013
На фото: работа Рыбакова Сергея Викторовича «Ностальгия»
Оставить комментарий