Знаєш…
Сотні разів перечитую серцем листи, що залишені
Променем сонця останнім на небі… за гранню доступності…
Знаєш, вони продиктовані світові Силами Вищими…
Я збережу їх до ранку… у вимірі власної сутності…
Вечір торкається простору ледь прохолодними віями…
А у долоні срібляста роса… чи зоря… з невагомості…
Знаєш, мій дім духмяніє липневими квітами-мріями…
Просто ти в снах, поза снами, у всіх іпостасях свідомості…
Сотні разів перечитую серцем листи… сконцентровано…
Записи власні, твої… кожне слово залишене в вічності…
Знаєш, у млі не планети довкола осі зашифровано
Оберти плавні… постійні… а код галактичної ніжності…
Літо пульсує у скронях… римую емоції, враження…
Настрій чомусь поетичний… пора для ліричного роздуму?
Знаєш, ти дійсності іншої начебто… є відображенням,
Ніби теорія вибуху всесвіту… спалах… для розуму…
20 липня 2016
