Марина Алдон — Обвуглено ніч на світанні…

leto-zakat-rassvet-les-pole

Обвуглено ніч на світанні

Обвуглено ніч на світанні останком свічки…

Ще темно, але… сяє свіжа сльоза в долоні…

Ридати у сні й пити каву – шкідливі звички…

Та сумно мені…

Ти для мене, як сонця промінь…

Між нами міста… чи  світи… все одно… здається…

А душу печуть… тільки  мрії, не поцілунки…

До тебе шляхи – магістралі на мапі серця…

Не видно очима… відчутно на рівні думки…

Будильник старий трохи кволо співає півнем…

Віщують вітри, що травневий день хмарним буде…

На тебе б мені ніжним-ніжним пролитись ливнем,

Вдихнути любов… хоч на хвильку… на повні груди…

Обвуглено ніч на світанні… На небі скраю

Зникають зірки у безмежжі… десь між озону…

Спасибі тобі, що ти є! Що тебе я знаю!

А інше усе другорядне в житті земному…

 

28 квітня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Тебе я цілую подихом…

78_fkDHFoBgSnzawiBCwnJSjSzln

Тебе я цілую подихом…

Тебе я цілую подихом

Квітневого вітру в душу.

Не можу відчути дотиком

Твій світ – Галактичну мушлю.

Тебе обіймаю променем

Ранковим, найяскравішим.

Ти є моїм кращим спомином,

Моїм лебединим віршем.

Тебе я шукаю у космосі

Чужого для себе міста…

Почути б… сердечність у голосі,

Забувши на мить про відстань.

 

19 березня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Я хочу побути грішною

image_532011110731492864674_mid

Я хочу побути грішною

Я хочу побути грішною
На ніч, чи хоча б годину…
Нестримною дикою кішкою,
Що нігті пускає в спину…
Що може губами вологими
На флейті чуттів заграти
І стати для тебе обрієм,
Стихією навіть стати…

Я хочу побути грішною…
Відчути в душі пожежу…
Щомиті здаватися різною…
Із тебе зривать одежу…
Пірнати у небо… окрилено…
Точніше – в бездонні очі…
Тобі шепотіти знесилено:
«Бери мене, як захочеш!»

Я хочу побути грішною
Сьогодні… негайно… зразу…
Хай виллється лавою ніжною
На мене вулкан екстазу…
Від пристрасті свічка хай плавиться…
Нехай кожен вигин тіла,
Безмірним коханням освятиться…
Я ж завжди цього хотіла…

 

2 січня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

Марина Алдон — Прокинешся зранку…

6016

Прокинешся зранку…

Прокинешся зранку в холодному ліжку. Поряд
Лежатиме промінь зимового сонця голий,
Що телепортується крізь мовчазливий погляд
Віконного скла. Обійми… силует прозорий…
Прокинешся зранку… вдихнеш аромат серпанку,
Неначе між хмар снігових, між подушок білих…
І вип’єш, як фреш мандариновий, до останку
Снаги на весь день, що стікає зі снів… зотлілих…

Прокинешся зранку… напевно о шостій, п’ятій…
Коли ще дрімають будильники і айфони…
Знайдеш поміж книг у маленькій своїй кімнаті
З зображенням мрій та ідей записник червоний…
Прокинешся зранку… У душу крайнеба трішки
Проникне для щастя, блаженством наповнить груди…
Поглянь на узгір’я… і січень відступить… пішки…
Ти ж можеш усе… Я за тебе молитись буду…

 

2 січня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

 

Марина Алдон — Крізь кавоварку пропускаю ранок…

CPFQ7GarJ_8

Крізь кавоварку пропускаю ранок…

Крізь кавоварку пропускаю ранок…
Зігрітись як іще у листопаді?
Коли тепло потрібне мрії справді,
Коли на сонці іній і серпанок…
Кленову скатерть гладжу обережно…
На кожному листочку – по поемі,
Написаній із осінню в тандемі…
Чому в душі і сумно, і бентежно?

Впускаю в хату вітер я у гості,
Нехай мені під вікнами не свище,
Про тебе хай розкаже хоч абищо,
Бо бачить і крізь час, і через простір…
Старий годинник дише неспокійно…
У вазі квіти… зморщені… у комі…
Чуття нові у серці, незнайомі…
Невже тому, що ти в думках постійно?

 

9 листопада 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Твій голос

KhAYOnOtwM8

Твій голос

Твій голос дзвенить у душі, наче помахи крил
Поштового голуба… ніби струмка леготіння,
Неначебто сонця ранкового струни-проміння…
Здається, без тебе б на землю упав небосхил…

Твій голос звучить… Його чути – найвища з утіх…
Торкаються серця слова… За межею безтями
Мені не важливо, що скільки доріг поміж нами…
Говориш коли… безгоміння у вимірах всіх…

Твій голос і сміх… пропускаю крізь кожну з судин,
А свій телефон, коли дзвониш, цілую одразу,
Неначебто п’ю чи вдихаю твою кожну фразу…
Для мене ж бо ти – найрідніший у світі… один…

 

22 жовтня 2014

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Ми різні…

96696156

Ми різні…

Ми різні…
Я ранок завжди починаю із кави, а ти…
Із променя сонця… із тиші, можливо – із пісні…
Та серце при думці про тебе наповнює ніжність,
Що може і душу узваром терпким обпекти…

Ми вільні…
Мозаїку долі складає з нас кожен свою
Із віршів… із листя, із сивих туманів осінніх…
Чому ж відчуваю… пульсації неба надмірні,
Коли засинаю… й присутність у мріях твою…

Ми дивні…
Блукаємо квапно у власних світах, у дощах,
Набік відсуваючи хмари, вітри конвульсивні…
Чому ж тобі хочеться так подзвонити опівдні?
Або розчинитись на мить у бездонних очах…

Ми різні…
Я ранок завжди починаю із кави, а ти…
Із чого… не знаю… Не видно крізь двері залізні…
Далекі, чужі ми… чому же здається, що рідні…
Хіба це важливо?
Візьми мої крила!
Лети…

 

27 вересня 2014

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Мовчання…

6048772_xlarge

Мовчання

Сказати найточніше про кохання
Без пафосу і фальші водноча́с,
Звичайно, може тільки лиш мовчання,
Бо всі слова вже сказані до нас…
Бо всі слова для когось – звуки просто,
Що крають простір пружний і тремкий…
Любов болить у грудях дуже гостро,
Породжуючи в серці крик німий…

Сказати найточніше про буяння
Стихій у жилах, пристрасті вогнів,
Напевно, може тільки лиш ридання,
Бо вірші всі – чиїсь уже пісні…
Бо вірші завше пишуться для когось,
А кожен обра́з – автора душа
Та внутрішньої суті дивний голос,
Між дійсністю і мрією межа…

Сказати найточніше про кохання,
Що потайки вривається до снів,
У тиші може тільки лиш зітхання,
Бо подих, як вібрація світів…
Бо подих – лиш повітря без любові,
Що спурхує із вуст у небуття…
Є невербальні засоби у мові,
Щоб настрій передати і чуття…

 

6 вересня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: © dex66 «Unus dies gradus est vitae»

Марина Алдон — Я звикла до самотності…

60731

Я звикла до самотності…

Я звикла до самотності… болить
Лиш тільки спомин десь у передсерді…
На вільсі грає вітер твори Верді,
Зіжмакуючи літо… і блакить…
Твоє ім’я виводжу на піску,
Римуючи із мріями в уяві…
А хмари майже поряд… кучеряві…
Думки читають, дивляться в ріку…

Я звикла до самотності… давно…
Сльозини запиваю теплим чаєм…
А те, що на душі ніхто не знає…
Хоч липень відчуває все одно…
Пекуче сонце схоже на кулон
З твоїм портретом… випуклим… класичним…
Здається вже і сум хронічний звичним…
Між нами же провалля… рубікон…

 

6 липня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Місячна симфонія

fantasy-art-fantasy-dreams-girl-Fantasy-Art-Imagenes-reyna-black-goodnight-Good-morningGood-night-ffs-2-women-Love-this-ae25-romantica-prett

Місячна симфонія

В небі зорі, неначе коштовності,
Над вікном трохи пахнуть гвоздикою…
Я люблю тебе… пристрастю дикою
Відчайдушно, до втрати свідомості…

Свічка знає імли особливості ,
Самоту зігріває сльозиною,
Поглядає на стіл зі світлиною…
Я люблю тебе… до неможливості!

Ти далеко… а мрії над скронями
Шар повітря піснями розгойдують…
Почуття все єство переповнюють…
Світ між нами зім’яти б долонями…

За вікном із ліщини граційної
Вітер точить сопілку… вже тисячну…
От… сонату б зіграть тобі місячну
У обробці душі неспокійної…

 

8 червня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015