Марина Алдон — Насправді…

 5614979_large

Насправді…

А я насправді зовсім невесела,

Моя душа давно вже не сміється,

Впресовано чуття у мушлю серця,

Струмують сльози в венах, як джерела…

Ніхто не знає суму мого, болю,

Не бачить мікрокосмос… особистий…

Лише  холодний місяць променистий

По лініях руки читає долю…

І, як павук, пряде туман імлистий…

 

А я насправді сильна, терплива,

Всім слабкощам умію дати раду,

Й боротись наполегливо за правду…

Але наївно прагну часом дива…

Хоча й не все, задумане, вдається,

Та нерви загартовані на міцність

Гортаю дні, альбоми, сіру дійсність…

Моя оселя – острів, храм, фортеця,

Де так приємно думати про вічність…

 

А я насправді тиха і безмовна,

Вслухаюся в гарячі спори інших…

Найкращі співрозмовці в мене – вірші,

Із ними є спорідненість духовна…

Люблю свободи подих, літо, зливу,

Незайманість природи і могутність,

Під одягом ховаю голу сутність…

Вразливу… емоційну… надчутливу…

Як у юрбі самотньо!!!

Скрізь… байдужість…

 

20 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Руслан С.  «в плену у подземелья»

Марина Алдон — На відстані…

відстань

На відстані…

 

На відстані простягнутих долонь

До тебе доторкнутись неможливо…

Між нами гори, ріки, мряка, злива

І ве́рсти, милі… відчаю, безсонь…

Вростає ніч у чорний небосхил,

А пристрасть у тремтливу щиру мрію…

Зіжмакати би простір, та не вмію,

Я зараз, наче ластівка без крил…

 

На відстані заплющених очей

Невільно оживає тихий спогад,

Здається, що ти близько, зовсім поряд,

Припасти б у обіймах до грудей…

Тебе шукаю серцем у світах,

Гортаю ревно виміри диханням,

Судинами струмує хвилювання,

Сльозина застигає на губах…

 

На відстані простих і теплих слів

Рахую міжрядкові інтервали,

Пишу листи, настроюю сигнали,

За смайлами ховаю шал чуттів…

Стандартний монітор, немов межа

Між дійсністю та щастям ілюзійним…

Хоча й живу коханням безнадійним,

Для мене ти – споріднена душа…

 

14 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: HFMF «Meedl01»

Марина Алдон — Не брат

photo_53749

Не брат

 

Не брат ти нам… Скоріше кат!

Не убиває брата брат,

Не прагне хату підпалити…

Не витягає автомат,

Не розпинає, як Пилат,

Озлоблий і несамовитий…

 

Ти – Ірод лютий, чи Нерон?

Озолотивши власний трон,

Жадаєш більшої ще слави,

Стягаєш військо на кордон…

Але утратиш батальйон,

Бо з нами Бог і голос правди!

 

Ти на іконах у церквах,

На юрби наганяєш жах,

Російський ідоле проклятий!

Кров українська на руках…

Та не забудь, що тіло – прах,

Душі же – за гріхи конати…

 

Не брат ти нам, а тільки кат!

Цар для затурканих байстрят,

Які не знають свого роду…

Відстоїмо райський сад…

І згине кожен супостат,

Що хоче вкрасти в нас свободу!

 

14 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Моє коріння в горах…

ліс

Моє коріння в горах…

 

Моє коріння в горах, у лісах,

Під шаром пилу, ґрунту і вологи,

Розмотую тонкі земні дороги,

А серце рветься в небо наче птах..

І тягнеться поволі до Творця

З єства через молитву пуповина…

Немов каплиця, скеля старовинна,

Мистецтво часу скрізь на камінцях…

 

З природою поєднує пісні

Цупкий вегетативний орган роду…

Отримую найвищу насолоду,

Розчісуючи хвою на сосні…

Збираю вірші стиглі у букет,

Щоб рясно розквітали у безсмерті,

Слова ж найкращі, щирі та відверті

Повинні стати ядрами планет…

 

Думок кореневище до Карпат

Прив’язує тоненьке павутиння…

Струмочка надихає тупотіння,

І свіжий верховинський аромат…

Як добре поміж диких полонин

Гойдати власні мрії на веселці,

Поезію творити прямо в серці

І знати, що читає Бог один…

 

10 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Шторм

шторм

Шторм

Човен хитає невпинно… На морі сьогодні шторм…

Безперешкодно вітрисько клонує хвилі…

Мало йому рідини на небеснім схилі,

Хочеться вражень, екстриму і, певно, фізичних форм.

Ніби підсолена трохи волога (планетна кров),

Зараз кипить, наче юшка на плитці вдома.

Риба підстрибує. Зводить плавці судома?

Де же всі чайки? Невже не цікавить нічний улов?

 

Дуже тривожна вода депресивно шумить у млі,

Гнівно виплескує на сіруваті скелі

Настрій поганий і роздуми невеселі

Та натирає невільно на каменях мозолі…

І у нестямі чомусь оголити готова дно,

Наче вакханка на оргії власне тіло,

Хмарі волосся погладжує ошаліло,

Мов особливе на дотик… кошлате, м’яке сукно.

 

Човен хитає невпинно… На морі сьогодні шторм…

А блискавиці блискучі і довгі нігті

На узбережжя викочують бризки літні,

Бо від природи гроза вимагає чітких реформ.

Краплями злива жонглює… Їй грім подає сигнал…

Виміром кожним безмовно витає сирість.

Світ у глибокому, темнім, слизькому вирі?

Скільки до ранку? Спинити руками я маю шквал!

 

1 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014