Марина Алдон — Щоночі

29 ноября, 2014 8:54 пп

5735540_large

Щоночі

 

Зупинена в годинникові мить

На стрілці часу мріє стати віршем…

Колись, я знаю, серце відболить

І ти мені не снитимешся більше…

 

В кімнаті пусто… Тільки власна тінь

Торкається ледь-ледь дверей балконних…

Не спалює ні пам’ять мій камін,

Ані листів у папках електронних…

Як ти далеко! Знімок на столі…

Душа від безнадії рветься навпіл…

Твоє ім’я сльозами у імлі

Невільно викладаю на канапі…

 

Чому тебе не можу не любить?

Чому спинити пристрасть я не в змозі?

Тріпоче в грудях серце та болить

І ти мені щоночі снишся досі …

 

 

29 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: didivi «***»

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання, кохання, мої вірші и ніч. Комментариев к записи Марина Алдон — Щоночі нет

Марина Алдон — Сьоме життя…

29 ноября, 2014 11:05 дп

5734168_large

Сьоме життя…

 

Душа, що зітліла, уже не болить нестерпно,

Нагадує серце зіжмаканий лист паперу…

Щоправда, ночами від суму свідомість терпне,

А пустка у грудях уміщує неба сферу…

 

Вже майже зима і із нею ми схожі дуже

І поглядом, і… натуральним волоссям білим…

Торкаються вуст антарктичні вітри байдужі…

Ввижається скверик малий континентом цілим…

Півмісяць у млі колискову шепоче тіням,

Дерева у снах фантазують про щось приємне…

Ти – кара моя! Й одночасно – моє спасіння!

У жилах не кров застига, а чуття таємне…

Люблю? Не люблю? Що зі мною? Сама не знаю…

Снігами іти бездоріжжям… одній… нелегко…

Між нами міста крижані, кілометри гаю…

Мчать тільки думки безборонно… хоч як далеко…

 

Душа, що зітліла, уже не болить нестерпно…

Та в попелі згадок жевріє жаги іскринка…

Печаль обпікає… бездонна та невичерпна…

Бо в світі… без тебе… я сьоме життя — чужинка…

 

 

29 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Pospelov Sergey «***»

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання, зима, кохання, ліс и самотність у натовпі. Комментариев к записи Марина Алдон — Сьоме життя… нет

Марина Алдон — Ріки осінні

2 ноября, 2014 7:46 пп

5704774_large

Ріки осінні

 

Ріки на південь течуть, аби злитися з морем навік

І розглядають узори на сірім камінні,

Скільки, рахують, листочків проковтує струмінь-потік,

Зірваних тихо холодним вітриськом осіннім…

 

Ріки в задумі: а, може, всесвітні небесні зірки

Їхніми щедро натерті до блиску пісками…

Лижуть бентежно поверхню земну водяні язики,

Риби торкаються тіней хмарин животами…

 

Ріки тривожні: жовтневе повітря в’їдається в плоть,

Русла широкі на мандри приречені вічні…

Слухає музику, звуки дзюрчання Всевишній Господь…

Тільки безжурно дрімають човни архаїчні…

 

2 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Фото: Igor Tsybulko «***»

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вода, осінь и пейзажна лірика. Комментариев к записи Марина Алдон — Ріки осінні нет

Марина Алдон — Осіння Верховина

1 ноября, 2014 4:49 пп

5703656_large

Осіння Верховина

 

Ліс – крематорій осінній… Показує жовтий оскал

Древня карпатська печера, при вході завалена листям…

Камінь за міццю нагадує трохи фактурний метал,

Бо упирається в кожен із вимірів дійсності вістрям…

 

Гори – споруди, збудовані з глини, дерев і струмків,

А поміж ними стежини до неба тоненькі, імлисті…

Всюди контрасти довкілля об’ємні, сезонні, чіткі,

Схожий рельєф на глибинне метро та висотки у місті…

 

Гай медитує на слово вітриська, впадає у транс,

Жовтень нечутно дощами природі тече по судинах…

Серцем вимірюю біля бескиду вологи баланс

І утішаюсь, прекрасна, велична яка Верховина!

 

 

1 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Роберт «***»

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: гори, Карпати, ліс, осінь и пейзажна лірика. Комментариев к записи Марина Алдон — Осіння Верховина нет

Марина Алдон — Танення снігу

1 ноября, 2014 12:40 пп

5701920_large

Танення снігу

 

Танення снігу в долоні не значить, що вже не зима,

Що розпадаються білі кристали на тисячі крапель.

Хоч і співає вітрисько, природа глуха та німа,

Просто відлига торкається криги, неначебто скальпель.

 

Танення снігу у грудні – можливо, лише конденсат,

Що на душі залишає узори ажурні невільно.

Льодовиковий період по той і по цей бік Карпат

У потепління глобальне невже переходить повільно?

 

Танення снігу у лісі доволі умовний процес,

Як і тепло ефемерне жовтавого сонця-лампади.

Скоро посиплеться пил діамантовий знову з небес

Та приховає оголених скель автентичні принади.

 

1 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: megadron4 «дорога»

 

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: гори, зима, Карпати, ліс, пейзажна лірика и пори року. Комментариев к записи Марина Алдон — Танення снігу нет