Марина Алдон — Прокинешся зранку…

6016

Прокинешся зранку…

Прокинешся зранку в холодному ліжку. Поряд
Лежатиме промінь зимового сонця голий,
Що телепортується крізь мовчазливий погляд
Віконного скла. Обійми… силует прозорий…
Прокинешся зранку… вдихнеш аромат серпанку,
Неначе між хмар снігових, між подушок білих…
І вип’єш, як фреш мандариновий, до останку
Снаги на весь день, що стікає зі снів… зотлілих…

Прокинешся зранку… напевно о шостій, п’ятій…
Коли ще дрімають будильники і айфони…
Знайдеш поміж книг у маленькій своїй кімнаті
З зображенням мрій та ідей записник червоний…
Прокинешся зранку… У душу крайнеба трішки
Проникне для щастя, блаженством наповнить груди…
Поглянь на узгір’я… і січень відступить… пішки…
Ти ж можеш усе… Я за тебе молитись буду…

 

2 січня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

 

Марина Алдон — Не топчи чистий сніг

сніг

Не топчи чистий сніг

Не топчи чистий сніг на узбіччі брудними підошвами,
Осягай вищу суть і природи, й мистецтва в естетиці…
Небо навіть тепер, там, за хмарами, пахне волошками,
Хоч затулено світ крижаним павутинням хурделиці…

Просто… не наступай на незаймані душі сніжиночок,
Бо, як люди вони… на землі… кожна має призначення…
У заметі гірськім хай не видно струмочків-стежиночок,
Але кожен потік саме в січні проходить освячення…

Не топчи чистий сніг, що метеликів є перевтіленням,
Не знімай із дерев акуратно зав’язані шарфики…
Взимку сонце нехай у режимі пасивного живлення,
Та планети дизайн зачаровує дивом романтики…

 

9 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Сніжинки

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Сніжинки

Маленькі зорі , викресані з неба,
Настояні вітрами на морозах,
Обрамлюють будинки і дерева,
Неначе білосніжна целюлоза…
Збираю їх у посуд керамічний,
Опівночі… безмовно… на балконі…
На смак, вони як цукор кристалічний,
На дотик і колючі, і холодні…

Маленькі зорі, зрощені зимою,
У вимірі чи сьомім, чи дев’ятім,
Настромлені незримою рукою
Мені на вії… Місяцем розп’яті…
Промінчиків узорним гаптуванням
Чіпляються за пір’ячко синички…
Та вічність поглинає їх диханням
Звичайної запаленої свічки…

 

7 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Сьоме життя…

5734168_large

Сьоме життя…

 

Душа, що зітліла, уже не болить нестерпно,

Нагадує серце зіжмаканий лист паперу…

Щоправда, ночами від суму свідомість терпне,

А пустка у грудях уміщує неба сферу…

 

Вже майже зима і із нею ми схожі дуже

І поглядом, і… натуральним волоссям білим…

Торкаються вуст антарктичні вітри байдужі…

Ввижається скверик малий континентом цілим…

Півмісяць у млі колискову шепоче тіням,

Дерева у снах фантазують про щось приємне…

Ти – кара моя! Й одночасно – моє спасіння!

У жилах не кров застига, а чуття таємне…

Люблю? Не люблю? Що зі мною? Сама не знаю…

Снігами іти бездоріжжям… одній… нелегко…

Між нами міста крижані, кілометри гаю…

Мчать тільки думки безборонно… хоч як далеко…

 

Душа, що зітліла, уже не болить нестерпно…

Та в попелі згадок жевріє жаги іскринка…

Печаль обпікає… бездонна та невичерпна…

Бо в світі… без тебе… я сьоме життя — чужинка…

 

 

29 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Pospelov Sergey «***»

Марина Алдон — Танення снігу

5701920_large

Танення снігу

 

Танення снігу в долоні не значить, що вже не зима,

Що розпадаються білі кристали на тисячі крапель.

Хоч і співає вітрисько, природа глуха та німа,

Просто відлига торкається криги, неначебто скальпель.

 

Танення снігу у грудні – можливо, лише конденсат,

Що на душі залишає узори ажурні невільно.

Льодовиковий період по той і по цей бік Карпат

У потепління глобальне невже переходить повільно?

 

Танення снігу у лісі доволі умовний процес,

Як і тепло ефемерне жовтавого сонця-лампади.

Скоро посиплеться пил діамантовий знову з небес

Та приховає оголених скель автентичні принади.

 

1 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: megadron4 «дорога»

 

Марина Алдон – Зима. Похід. Ліс

Зима. Похід. Ліс

3D, у техніці розчинення

1.

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ ТИХО… РУХИ ТОЧНІ…

Ніщо для неї – всі мої тривоги…

Із нею інші виміри тотожні,

Немов орбіти – всі земні дороги…

 

СКЛАДАЄ ПІСНЮ ВИХОР… У БЕЗОДНІ…

І на сопілці грає вправно соло,

Тремтять синиці дві чи три… голодні,

У них сідає, трішки хрипне голос…

 

СНІГИ ПЕРВИННІ В ЛІСІ, НЕПОРОЧНІ

Дивує врода, велич дивокраю…

Із ранцю книги вибрати б святочні,

Бо помолитись треба, – відчуваю…

 

ЯК ЗОРІ БОЖІ… СВІЧІ… У ДОЛОНІ…

Тримаю міцно, пильно, й обережно…

Хай заспокоять вогники червоні

Хоч трохи душу, дуже ж їй бентежно…

 

ЛУГИ ПУСТИННІ ХВОРІ? В ХМАРАХ ПЕНЗЛІ

Ґрунтують рівно,швидко все довкілля,

Полотна пишуть дивні… довжелезні

І створюють шедеври рукоділля?

 

МІСТИЧНІ В СІЧНІ ГОРИ… БІЛЯ КЛАДКИ

Дрібненький іній – цукор кристалічний…

А на камінні випуклості, складки –

Можливо, напис пам’ятний, космічний…

 

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ ОЧІ СВІТУ… ЗМЕРЗЛІ

Судини їхні… справжні окуляри…

Рятують взимку від сезонних стресів

Пухкі замети, лід… морозні чари…

 

УЗОРНІ, СХОЖЕ, НОЧІ… ІЗ ПАЛАТКИ

І скелі ось, у вигляді трапецій…

Без тебе жити ж як? Не маю гадки…

Чуття пульсують голосно у серці…

 

ДУМКИ ТАЄМНІ НИНІ… Я В ПОХОДІ

Гортаю власні всесвіти у віршах,

Та не радію простору, свободі,

Бо пристрасть… як стихія… все сильніша…

 

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ, ПЛИННІ… СНИ ЛІВОРУЧ…

Але вони калину огортають,

Могутній дуб – як той карпатський обруч,

В його уяві квіти розквітають…

 

ТЕПЛА БРАКУЄ, КАРТИ… НА ПРИРОДІ…

Хоч сірий компас тисне на зап’ястя,

Але чи стане прилад у нагоді?

Чи може показати напрям щастя?

 

НЕМАЄ КИСНЮ? ВАТРИ? ТИ Ж НЕ ПОРУЧ…

Заряд у грудях, ніби електричний…

Сльозу ковтаю згірклу… та прозору…

Зв’язок між нами вічний, галактичний…

 

2.

Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ ТИХО… рухи точні…

СКЛАДАЄ ПІСНЮ ВИХОР… у безодні…

СНІГИ ПЕРВИННІ В ЛІСІ непорочні…

ЯК ЗОРІ БОЖІ… СВІЧІ…  у долоні…

ЛУГИ ПУСТИННІ ХВОРІ? В хмарах пензлі?

МІСТИЧНІ В СІЧНІ ГОРИ… Біля кладки

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ ОЧІ світу… змерзлі…

УЗОРНІ, СХОЖЕ, НОЧІ… із палатки…

ДУМКИ ТАЄМНІ НИНІ… Я в поході…

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ, ПЛИННІ… сни ліворуч…

ТЕПЛА БРАКУЄ, КАРТИ… на природі…

НЕМАЄ КИСНЮ? ВАТРИ? Ти ж не поруч…

 

3.

А в тексті розчинено вірш:

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ тихо…

СКЛАДАЄ ПІСНЮ вихор…

СНІГИ ПЕРВИННІ в лісі…

ЯК ЗОРІ БОЖІ… свічі…

ЛУГИ ПУСТИННІ, хворі?

МІСТИЧНІ В СІЧНІ гори…

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ очі…

УЗОРНІ, СХОЖЕ… ночі…

ДУМКИ ТАЄМНІ нині –

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ,  плинні…

ТЕПЛА БРАКУЄ, карти…

НЕМАЄ КИСНЮ? Ватри?

 

4.

І ще одну поезію:

 

ІМЛА танцює,

СКЛАДАЄ пісню…

СНІГИ первинні,

ЯК ЗОРІ Божі…

ЛУГИ пустинні,

МІСТИЧНІ в січні…

СТРУМКИ підземні

УЗОРНІ, схоже…

ДУМКИ таємні

ЛІРИЧНІ, ніжні…

ТЕПЛА бракує…

НЕМАЄ кисню?

 

5.

Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

 

1. Імла

2. Складає

3. Сніги,

4. Як зорі…

3. Луги

5. Містичні,

6. Струмки

4. Узорні…

6. Думки

5. Ліричні…

1. Тепла

2. Немає…

 

18 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Виталий Ярославский «Про Утреннюю Кашу…»,

http://www.photosight.ru/photos/5371521/?from_member

Марина Алдон – Самотня вовчиця

Самотня вовчиця

3D у техніці розчинення

 

Зіроньки світять,криптонові лампи наче…

Сніг аж іскриться… а січень чекає дива…

Виє на місяць, а, може, піснями плаче

Біла вовчиця, граційна, прудка, смілива…

                          

Їй без кохання нелегко у світі цьому…

Зовсім не спиться… на грудях болять надрізи…

З криги убранняна стежці крутій додому…

Має криниця цупкі кришталеві лінзи…

 

Гладить сніжинку вітрисько, що насторожі…

Мла конвульсивноздригається, тре долоні…

Гори узимку на вежі античні схожі…

Сплять інстинктивно дерева у штучній комі…

 

Небо – безодня… і… мовчки… віщує долю…

Серце – не криця… воно калатає дуже…

Знає самотня хмарина маршрут – на північний полюс…

Біла вовчиця без милого в лісі тужить…

 

У тексті розчинено вірш:

 

Зіроньки світять,

Сніг аж іскриться…

Виє на місяць

Біла вовчиця…

                          

Їй без кохання

Зовсім не спиться…

З криги убрання

Має криниця…

 

Гладить сніжинку

Мла конвульсивно…

Гори узимку

Сплять інстинктивно…

 

Небо – безодня…

Серце – не криця, —

Знає самотня

Біла вовчиця…

 

8 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – Світле Різдво

Світле Різдво

 

Січня оселя –  казкове сріблясте шатро…

Поруч дива відбуваються кожну секунду…

Лід на ріці – бездоганне сезонне тавро,

Створює вправно мороз трафарет візерунку…

 

Вітер шукає у лісі Господнього світу ядро…

Іній, як борошно… вищого, звісно, ґатунку…

Сніг деформує духовне уявлення про

Справжню поверхню земного й небесного ґрунту…

 

Свічки торкається вечір чорнявим пером…

Полум’я… ніби неквапно танцює мазурку…

Тихо співає колядку дитя про добро…

Світле Різдво я стрічаю з дарунками в клунку…

 

 

7 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Igor Zenin «С РОЖДЕСТВОМ ХРИСТОВЫМ!»,

http://www.photosight.ru/photos/5363915/

Марина Алдон – Січневий етюд

Січневий етюд

3D у техніці розчинення

Перевернутий сонет + ЯС

 

Олійні фарби, пензлик невеличкий

Художник іменитий – холод… гладить…

Бере зі скрині вечір рукавички…

 

Зимові мандри, гори та левади

Потрібно зобразити, згідно звички…

Майстерно нинівітер Бога славить…

 

Сніжинки –  білі плями між ялинок,

Крупа космічна… ніби на картині…

Оздоблено свічками весь будинок…

Етюдник січня – стіл для господині…

 

Але на полотні пейзажі дивні

Ще треба оживити… Штих останній…

І хмари розтуляються масивні,

А янгол колядує у тумані…

 

У тексті розчинено ЯС:

 

Олійні фарби

Художник іменитий

Бере зі скрині…

 

Зимові мандри

Потрібно зобразити

Майстерно нині…

 

Сніжинки –  білі плями,

Крупа космічна…

Оздоблено свічками

Етюдник січня…

 

1 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: робота Ірини Долгової  «Сутінки»

Марина Алдон – Снігова казка

Снігова казка

 

Зимі полярні ночі до снаги

І лід на віях рік закрижанілих…

На місячній поверхні не сніги,

А срібний попіл наших снів зітлілих…

 

Господнє небо, начебто вівтар,

Сукно зіркове дивне і безкрає…

Холодній вітер – добрий сопілкар…

Майстерно колискову власну грає…

 

Ажурний іній січню до лиця…

Але буває мряці слизько часом…

У мене нині справжній хист митця –

Малюю на вікні з морозом разом…

 

Дитяча казка ніби навкруги…

Та жаль птахів у сквері… зголоднілих…

На місячній поверхні не сніги,

А мрій зола і попіл снів зітлілих…

 

 

1 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Виктор Цыганов, «Белая тишина..»,

http://www.photosight.ru/photos/5080555/?from_member