Марина Алдон — Скрипка

Скрипка

З.В.Біцко, найкращій скрипальці міста Хуст

 

тоненькі пальці струн торкаються дбайливо
і вилучають ноти, музику космічну…
душа у скрипки, як у жінки, надчутлива,
а серце б’ється неспокійно та ритмічно…

смичок малює реверанси у повітрі,
шалений норов, шарм нестримний у тремтінні…
мистецтво вище… наддуховне… на палітрі…
скрипалька справжній віртуоз, як Паганіні!

граційне тіло інструмента з палісандра…
чудовий голос галактичний, дивовижний…
соната Шуберта звучить, неначе мантра…
аж Сам Господь радіє щиро пісні ніжній!

 

23 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – Білі лілії

Білі лілії

Із білих лілій… серпня дивні шати…
Крайнебом духмяніє літня ніжність…
А вітер під стеблом лягає спати,
Бо знає, що присниться Божа вічність…

На дотик, наче хмари, пелюсточки,
На них наносить роси срібні місяць…
Тонесенькі, загострені листочки
Зірковий хлорофіл, напевно, містять…

Тичинки, як спіралі галактичні,
Чи наче золоті астральні ноти…
Прекрасні квіти, майже фантастичні,
Є символом невинності і цноти…

 

11 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – Самотній ранок

Самотній ранок

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Крізь скло віконне плавиться серпанок,
Пірнає в вазу промінь свічки хутко…
Червоним світлом дивним сяє ранок

Крайнебо стогне, молиться нечутно…
Хмарина у долоні… і фіранок
Укупі з вітром дише ледь відчутно…

Самотній птах… із голосом предтечі
Читає вірші власні у польоті…
Ніхто не бачить сліз моїх… до речі,
Вони стають піснями у блокноті…

Не розділити навпіл миль розлуки,
Світів між нами більше не з’єднати…
Без тебе на канапі терпнуть руки…
Не пахне снами арт-декор кімнати…

У тексті розчинено ЯС:

Крізь скло віконне
Пірнає в вазу промінь
Червоним світлом…

Крайнебо стогне,
Хмарина у долоні
Укупі з вітром…

Не розділити навпіл
Світів між нами…
Без тебе на канапі
Не пахне снами…

 

11 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Дегтяревой Евгении Витальевны «Автопортрет с травяным ангелом»

Марина Алдон – Осінній дощ


Осінній дощ

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Земля холодна… небо із каміння?
Летить у вирій птаха-мандрівниця…
На сонце інше схоже павутиння…

Краса природна макам диким сниться…
Убору Мономаха в сквері тління…
На гілці вишні вересня каплиця…

Плетуть вінки із листя, сум колишуть
Вітри осінні… дикі, невеселі…
Куди опівдні з міста змито тишу?
Втікають тіні грітися в оселі?

Тілами парасолі механічно
Прасують сірі хмари над юрбою…
Туман повзе, як равлик… неритмічно…
А дощ танцює самбу із рікою…

У тексті розчинено ЯС

Земля холодна…
Летить у вирій птаха,
На сонце інше?

Краса природна
Убору Мономаха
На гілці вишні…

Плетуть вінки із листя
Вітри осінні…
Куди опівдні з міста
Втікають тіні?

11 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Троцика Павла Ивановича «Двое»

Марина Алдон – На дні

На дні

Хто на дно опускався хоч раз у житті:
Водосховища, прірви, суспільства,
Смак знайомий тому найгостріших чуттів
Та, звичайно, єства творча іскра…
Знає той, що в системі відносин юрби
Не різнитись потрібно від інших,
Що впресовують люди мистецькі скарби
У глибини ночей найчорніших…

Хто на дно опускався хоч раз у житті,
Пропускав небозвід крізь судини,
Вірить серцем своїм нульовій висоті,
Знає, річка стікає в низини…
Бо… зі споду побачивши сяйво світил,
Відкриваються внутрішні очі,
Білі крила душі набираються сил
І орбіти відшукують точні…

Хто на дно опускався хоч раз у житті:
Вулканічне, морське, соціальне
І молився Творцю у святій простоті,
Силу Слова цінує реально…
Адже… впавши… нелегко на ноги звестись –
Гравітації пута на тілі…
Та випробує доля упевнено хист
Тільки тих, хто прямує до цілі…

 

 

11 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Рашкова Сергея Борисовича «Тайна познания»

Марина Алдон – З вікна

З вікна

За склом віконним небо… Твердь землі
Відлито із яскравого проміння…
Здається, сонце пестить світ корінням
І надписи шукає на зелі…

За склом віконним натовп… Як хрести,
Триокі світлофори… насторожі…
Несуть тіла сновиди-перехожі
В ранкове місто, в гирло суєти…

За склом віконним вітер… під крилом
У нього для ріки акорди, ноти…
Ключі скрипічні лагідні на дотик,
Пташиним пахнуть трохи молоком…

За склом віконним стіни кам’яні…
Шепочуться будівлі між собою,
Їм вічність озивається луною
За горизонтом, десь удалині…

1 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Болквадзе Александра Александровича «Русское поле экспериментов или Сто лет одиночества»

Марина Алдон – Terra nullius

Terra nullius

Тремтить несамовито тінь моя…
Болять чуття за гранню й серця, й думки…
Шепоче вітровій твоє ім’я,
Із хмар дощі вичавлюючи в руки…
Я вже давно самотня, нічия́…
Тривожно дишу милями розлуки…

На підвіконні квітку гладить мла,
У тілі власнім свічці все м’якіше…
Крайнеба не торкнутись без крила,
А з висоти ж і місто дещо інше…
Пече у грудях досі ще зола,
На місці, де була душа раніше…

Так схожа ніч на грифель олівця –
Штрихує світ, деталі найдрібніші…
У мене теж є певний     хист митця,
Та дар любити – дещо важливі́ше…
І все ж… приймаю вирок від Творця –
Нікому не належати, крім віршів…

 

*Terra nullius (лат.) нічия земля

 

1 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Кулыгина Николая Леонидовича «Не спится»