Марина Алдон – 17 жовтня. У жовтня у блокноті…

Сімнадцяте  жовтня. У жовтня у блокноті…

3D, у техніці розчинення

У жовтня у блокноті імена у кличній формі:
Твоє, моє і кожної криниці та сузір’я…
Між текстом скрізь туманів сивина, узори різні,
А замість літер – чорні дикі птиці, їхнє пір’я…

У жовтня у блокноті сторінки м’які, мов ситець –
З листків осики, зшиті павутинням трохи квапно…
На палітурці вітер гомінкий – арт-живописець
Малює гір майбутні сновидіння поетапно…

У жовтня у блокноті навіть дощ, як нотні знаки,
Закладкою тонкою може бути хмарка сіра…
Читає осінь сум вокзальних площ крізь призму мряки…
Про себе промовляє Слово Боже в серці віра…

У тексті розчинено вірш:

У жовтня у блокноті імена:
Твоє, моє і кожної криниці…
Між текстом скрізь туманів сивина,
А замість літер – чорні дикі птиці…

У жовтня у блокноті сторінки
З листків осики, зшиті павутинням…
На палітурці вітер гомінкий
Малює гір майбутні сновидіння…

У жовтня у блокноті навіть дощ
Закладкою тонкою може бути…
Читає осінь сум вокзальних площ,
Про себе промовляє Слово Боже…

 

4 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 16 жовтня. Прилети…

Шістнадцяте  жовтня. Прилети…

3D, у техніці розчинення

Прилети до мене, поки не стемніє
Вітром із долини, поцілуй вуста…
Дивом незбагненним доторкнись до мрії…
Зіркою у сні ти… напиши листа…
Осінь дні рахує, як зів’ялі квіти
І мовчить годинник, вічний демагог…
Плачуть за тобою раз-у-раз трембіти…
Вірші та пісні всі слухає Сам Бог…

Прилети, коханий, мов листочок клена…
Як же ти далеко! Скрізь кордони, дріт…
Серце зітліває, рветься кожна вена…
Кровоточить сум і… розмиває світ…
Я тебе чекаю, віддано молюся
Під шатром смереки, у руці свіча…
У дзвіниці гаю терпнуть моху вуса…
Почуття, як струм, як… імпульс у очах…

Прилети, єдиний, хоч на дві хвилини
Соколом карпатським, беркутом, орлом…
Шлях осяє ніжно, стежку опромінить
Місячний ліхтар, що… в тебе за вікном…
Будь душі струною, зваб мене сьогодні,
Яблуком будь райським, щоб неспокій щез…
Підіймись зі мною, любий, із безодні
В гори, аж до хмар, аж… прямо до небес…

У тексті розчинено вірш:

Прилети до мене
Вітром із долини,
Дивом незбагненним,
Зіркою у сні…
Осінь дні рахує
І мовчить годинник…
Плачуть за тобою
Вірші та пісні…

Прилети, коханий,
Як же ти далеко!
Серце зітліває,
Кровоточить сум…
Я тебе чекаю
Під шатром смереки,
У дзвіниці гаю…
Почуття, як струм…

Прилети, єдиний,
Соколом карпатським…
Шлях осяє ніжно
Місячний ліхтар…
Будь душі струною,
Яблуком будь райським…
Підіймись зі мною
В гори, аж до хмар…

4 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

У створенні колажу використано роботу
Максима Вейзе (Helloween), «Июньский двуколор»,
http://www.photosight.ru/photos/5087025/?from_member

 

Марина Алдон – 15 жовтня. Стукоче дощ…

П’ятнадцяте  жовтня. Стукоче дощ…

3D, у техніці розчинення

Стукоче дощ тихенько у вікно… неусвідомлено
На склі малює «Соняхи» Ван Гога із автографом…
А яблуня у жовтім кімоно напівоголена
Вже майже спить, та молиться до Бога, трохи з острахом…

Стукоче дощ… Тривожно дише мла, гірчать ілюзії…
Насвистує вітрисько твори Баха та Бетховена…
Про що мовчить розм’якшена земля, трава в конвульсії?
Куди повзе хмарина-черепаха… нецілована?

Стукоче дощ… і опади в душі… Тремчу… за звичкою…
Крізь очі неба ллється прохолода з мікророзтинів…
Блукає ніч по хаті в паранджі… в руці зі свічкою…
Невже її бентежить теж погода, настрій осені?

У тексті розчинено вірш:

Стукоче дощ тихенько у вікно,
На склі малює «Соняхи» Ван Гога…
А яблуня у жовтім кімоно
Вже майже спить, та молиться до Бога…

Стукоче дощ… Тривожно дише мла…
Насвистує вітрисько твори Баха…
Про що мовчить розм’якшена земля?
Куди повзе хмарина-черепаха?

Стукоче дощ… і опади в душі…
Крізь очі неба ллється прохолода…
Блукає ніч по хаті в паранджі…
Невже її бентежить теж погода?

 

4 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013