Марина Алдон – Астрономічний годинник

8 ноября, 2013 1:58 пп

Астрономічний годинник

Прозоре вікно циферблату, як Божа лінза,
Нагадує пристрій абстрактну якусь прикрасу…
Малесеньке серце безм’язове із заліза
Не кров перекачує, а інтервали часу…

На стрілки колишнє, теперішнє та майбутнє
Нанизує янгол едемський крилом незримим…
А цифри приховують дещо насправді сутнє,
Що вічність відмірює приладом надчутливим…

Метрична шкала символічна… У механізмі
Прикріплено крила душі до ядра пружини…
Годинник у дію приводить пророцтва різні
І навіть фіксує тривалість життя людини…

 

 

8 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Евгении Витальевны Дегтяревой «Время пришло»

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Астрономічний годинник нет

Марина Алдон – Я біла вовчиця

1 октября, 2013 7:47 пп

Я біла вовчиця

Я біла вовчиця, не просто звичайний хижак,
Слова – мій пожиток і їжа духовна – пісня…
Розгублено мрії, порушено тишу… однак
Іду за тобою… веде мене зірка пізня…
На скелі гніздиться, неначебто ластівка, ніч,
Гірське джерело мимоволі римує краплі…
Холодні сльозини тихенько стікають із віч
На квіти осінні… потоптані і заслаблі…

Я біла вовчиця… Не вию на місячний диск,
А ревно молюся у мряці святому Богу…
Чумацька Дорога, немовби розплавлений віск…
І ліс, наче пустка… ховаю в душі тривогу…
Від шалу – порушення пульсу та серцебиття,
Проколюють неба уламки тоненьку шкіру…
До тебе доносить вітрисько мої почуття?
У вірші вкладаю, неначе в конверти, віру…

Я біла вовчиця, надійно пильную твій сон
Крізь милі розлуки і міжорбітальний протяг…
Галява нагадує чимось астральний перон,
Де пам’ять курсує, немов галактичний потяг…
Нелегко долати розмиті кордони світів,
Коли поміж нами безодня, глибока прірва…
Лише за тобою крокую уже сім життів,
Та не впізнаєш мене, любий, у тілі звіра…

1 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Бабкиной Юлии Ивановны «Верное серце»

Рубрики: Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: вовки, кохання, ніч, осінь и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Я біла вовчиця нет

Марина Алдон – Бабине літо

1 сентября, 2013 8:31 дп

Бабине літо

Торкається неба листок жовтуватим овалом,
Зоставшись без гілки, вивчає пташині дороги…
Крилом витирає, неначе старим простирадлом,
Вітрисько неквапно… знов осені очі вологі…
Записує річка ліричні віршовані строфи
На камені сірі, на власні чернетки мистецькі…
Тре сонце проміння, бажає зігрітися трохи,
Та жару немає давно в галактичному серці…
Пряде павутиння, розгублено… бабине літо,
Травинки і квіти поволі впадають у кому…
Молочні тумани собою заповнюють місто…
А вересень тужить… за ким – не збагнути нікому…

 

1 вересня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Лукиной Елены Олеговны «Осень золотая»

Рубрики: Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: осінь, пейзажна лірика и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Бабине літо нет

Марина Алдон — Скрипка

23 августа, 2013 1:12 пп

Скрипка

З.В.Біцко, найкращій скрипальці міста Хуст

 

тоненькі пальці струн торкаються дбайливо
і вилучають ноти, музику космічну…
душа у скрипки, як у жінки, надчутлива,
а серце б’ється неспокійно та ритмічно…

смичок малює реверанси у повітрі,
шалений норов, шарм нестримний у тремтінні…
мистецтво вище… наддуховне… на палітрі…
скрипалька справжній віртуоз, як Паганіні!

граційне тіло інструмента з палісандра…
чудовий голос галактичний, дивовижний…
соната Шуберта звучить, неначе мантра…
аж Сам Господь радіє щиро пісні ніжній!

 

23 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: місто и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Скрипка нет

Марина Алдон – На дні

11 августа, 2013 1:09 пп

На дні

Хто на дно опускався хоч раз у житті:
Водосховища, прірви, суспільства,
Смак знайомий тому найгостріших чуттів
Та, звичайно, єства творча іскра…
Знає той, що в системі відносин юрби
Не різнитись потрібно від інших,
Що впресовують люди мистецькі скарби
У глибини ночей найчорніших…

Хто на дно опускався хоч раз у житті,
Пропускав небозвід крізь судини,
Вірить серцем своїм нульовій висоті,
Знає, річка стікає в низини…
Бо… зі споду побачивши сяйво світил,
Відкриваються внутрішні очі,
Білі крила душі набираються сил
І орбіти відшукують точні…

Хто на дно опускався хоч раз у житті:
Вулканічне, морське, соціальне
І молився Творцю у святій простоті,
Силу Слова цінує реально…
Адже… впавши… нелегко на ноги звестись –
Гравітації пута на тілі…
Та випробує доля упевнено хист
Тільки тих, хто прямує до цілі…

 

 

11 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Рашкова Сергея Борисовича «Тайна познания»

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: роздуми, самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – На дні нет

Марина Алдон – З вікна

1 августа, 2013 1:43 пп

З вікна

За склом віконним небо… Твердь землі
Відлито із яскравого проміння…
Здається, сонце пестить світ корінням
І надписи шукає на зелі…

За склом віконним натовп… Як хрести,
Триокі світлофори… насторожі…
Несуть тіла сновиди-перехожі
В ранкове місто, в гирло суєти…

За склом віконним вітер… під крилом
У нього для ріки акорди, ноти…
Ключі скрипічні лагідні на дотик,
Пташиним пахнуть трохи молоком…

За склом віконним стіни кам’яні…
Шепочуться будівлі між собою,
Їм вічність озивається луною
За горизонтом, десь удалині…

1 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Болквадзе Александра Александровича «Русское поле экспериментов или Сто лет одиночества»

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – З вікна нет

Марина Алдон – Terra nullius

1 августа, 2013 1:41 пп

Terra nullius

Тремтить несамовито тінь моя…
Болять чуття за гранню й серця, й думки…
Шепоче вітровій твоє ім’я,
Із хмар дощі вичавлюючи в руки…
Я вже давно самотня, нічия́…
Тривожно дишу милями розлуки…

На підвіконні квітку гладить мла,
У тілі власнім свічці все м’якіше…
Крайнеба не торкнутись без крила,
А з висоти ж і місто дещо інше…
Пече у грудях досі ще зола,
На місці, де була душа раніше…

Так схожа ніч на грифель олівця –
Штрихує світ, деталі найдрібніші…
У мене теж є певний     хист митця,
Та дар любити – дещо важливі́ше…
І все ж… приймаю вирок від Творця –
Нікому не належати, крім віршів…

 

*Terra nullius (лат.) нічия земля

 

1 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Кулыгина Николая Леонидовича «Не спится»

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання и кохання. Комментариев к записи Марина Алдон – Terra nullius нет

Марина Алдон – Пісочний годинник

30 июля, 2013 1:50 пп

Пісочний годинник

Сиплеться попіл зотлілих надій у вічність,
Свічка розгойдує аркуш, а вітер – дим…
Там, у душі… амфібрахієм пахне дійсність,
Тут, у кімнаті, на стінах… узори з рим…

Сиплеться сніг у грудневі долоні білі
І застеляє дороги космічний пил…
Там, у фантазіях… небо в астральнім тілі,
Тут… у фізичної плоті… немає крил…

Сиплеться сірий пісок і рахує миті…
Кожен годинник, до речі, свій має ритм…
Там, у вчорашньому сні… вікна всі розбиті,
Тут, у будинку… віднині немає шиб…

Сиплеться сіль із очей на любовні рани
І не лікує ні час, ані йод чуттів…
Там, у свідомості… з’єднані ми піснями,
Тут, у тривимірній тиші… бракує слів…

30 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: робота Гущяна Хачатура Агасиевича «Часы»

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання, зима, кохання, роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Пісочний годинник нет

Марина Алдон – Дорога додому

30 июля, 2013 10:13 дп

Дорога додому

Дорога додому… у світ, де єдиний статок –
Пропущені вірші крізь вушко єства, як голки,
Де внутрішній спокій… із літер… бере початок,
Де тишу із неба на крилах приносять сойки…

Дорога додому… здається Чумацьким Шля́хом…
Немов на узбіччі не квіти, а дивні зорі…
І місячне люстро гігантське висить над дахом,
І стукають ніжно у двері вітри прозорі…

Дорога додому… безлюдна щодня… о шостій…
Так дишеться легко! Натхнення пульсує в серці…
Заповнюють рими собою… по вінця…  простір…
Маленька кімната – немов бастіон фортеці…

Дорога додому… узори розміток-ліній…
Зі стінами в мене рідство непряме, та кровне…
Я тут зберігаю пожитки свої нетлінні,
Бо слово пісенне – найбільше майно духовне…

 

30 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: робота bregeda victor victorovich «Дорога(Way)»

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Дорога додому нет

Марина Алдон – Сонячне затемнення

29 июля, 2013 1:59 пп

Сонячне затемнення

Затемнення сонця – наче затьмарення власне душі…
Імла позапланова тихо стискає в руці світило,
Усі відмикає промінчики-лампочки від мережі,
Затягує плівкою чорною неба астральне тіло…

Вітрисько виконує досить містичні сюжети пісень…
На рівні свідомості жах імпортують плоди уяви…
Закон протиріччя спрацьовує – ніч наступає удень…
У космосі інші оптичні моделі природних явищ…

Де зірка яскрава червона, розпечений німб-капелюх?
Розлючена птаха гігантська свої розгортає крила?
Здається, планета тремтить і частково сповільнює рух…
Жде людство, коли Коло-Ра вже відпустить таємна сила…

Затемнення сонця – наче затьмарення власне душі…
Навпомацки важко ходити… дорога тверда… з граніту…
Чомусь оживають і міфи, й легенди, й казки, й міражі…
Зненацька спалахує вогник… Відкрито зіницю світу!

 

29 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Дырина Юрия Александровича «Затмение солнца»

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: ніч, народні звичаї, роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Сонячне затемнення нет

« Следующие