Марина Алдон – 6 грудня. Як без тебе жити?

Шосте грудня. Як без тебе жити?

3D, у техніці розчинення

Вікно відкрите. Холодно. Так треба. Вчусь дихати… одна і по-новОму… Немає в мене більше крил та неба… Молюся тихо Господу святому… Тривожно, сумно… згадую дитинство… Верба висока схожа на Ікара… НА ГІЛЦІ ІНІЙ, ЗОРІ, ЯК НАМИСТО… Моя любов – це дар найбільший, кара… А зовсім поруч хтось стоїть незримий, тримає РУКАВИЦЮ-МІСЯЦЬ міцно, спокійно відраховує хвилини та в ВІЧНІСТЬ експортує їх цинічно… У ДЗЬОБІ ВОРОН МЛУ НЕСЕ У МІСТО, вона ж сама просочується в простір, наповнюючи Всесвіт астро-змістом, а вранці розчиняючись… о шостій…

З пісень не ампутується невтішність, за римами – чуття, пориви світлі… ВОГОНЬ В  КАМІНІ… В  ГРУДЯХ ДИВНА НІЖНІСТЬ… Без тебе зовсім пусто в цьому світі! Бракує слів… не пишеться поема… ОБСТЕЖУЄ СВІТЛИЦЮ ВІТЕР СВИСТОМ, для нього кілометри не проблема… Потрібно залишатись реалістом – ДУХОВНИМ ЗОРОМ БАЧУ ІНШУ ДІЙСНІСТЬ, в якій і некомфортно, й нецікаво… Щоб довести (кому – не знаю) вірність, в твоїй піжамі п’ю холодну каву…

Почуй мій голос… тихий, але щирий… крізь дим густий від спалених паперів… В КІМНАТІ ЗАМІСТЬ СНІГУ ПОПІЛ СІРИЙ, мов елемент декору в інтер`єрі… А книг твоїх немає на поличці, ЛИШЕ ПИЛЮКА СПИТЬ НА ВІРШО-МРІЯХ і тіні вигинаються на свічці, мою сльозу тримаючи на віях… Маленька ручка має запах шкіри, твій дотик пальців досі зберігає… МОРОЗ ФОРМУЄ КРИГУ Й ЛІД ЗНЕВІРИ, навмисне у свідомість проростає… Апокаліпсис долі… біль розлуки… НЕ ЗАВІРЮХА В СЕРЦІ, А СТИХІЯ… колись кров зігрівали поцілунки, тепер тече по венах ностальгія…

ПЕРЕГЛЯДАЮ ЗНОВ ТВОЇ СВІТЛИНИ, листи всі перечитую уважно… Зима хитає штори та гардини, з моїх тортур сміється легковажно… ВПУСКАЮ В СПАЛЬНЮ ГРУДЕНЬ ВІДПОЧИТИ, даю йому і ковдру, і перини… Самій же вовком хочеться завити… ЗЛІПИТИ ДОЛЮ, ЖАЛЬ, НЕ МОЖНА З ГЛИНИ… Кохаю, божеволію, страждаю… приховуючи шал несамовитий… Уже давно на диво не чекаю… ТИ ТАК ДАЛЕКО! ЯК БЕЗ ТЕБЕ ЖИТИ?

У тексті розчинено сонет:

НА ГІЛЦІ ІНІЙ, зорі, як намисто
ТРИМАЄ РУКАВИЦЮ-місяць вічність
У ДЗЬОБІ ВОРОН млу несе у місто

ВОГОНЬ В  КАМІНІ… В  грудях дивна ніжність…
ОБСТЕЖУЄ СВІТЛИЦЮ вітер свистом
ДУХОВНИМ ЗОРОМ бачу іншу дійсність

В КІМНАТІ ЗАМІСТЬ СНІГУ попіл сірий
ЛИШЕ ПИЛЮКА спить на віршо-мріях
МОРОЗ ФОРМУЄ КРИГУ й лід зневіри
НЕ ЗАВІРЮХА в серці, а стихія…

Переглядаю знов твої світлини
Впускаю в спальню грудень відпочити
Зліпити долю, жаль, не можна з глини…
Ти так далеко! Як без тебе жити?

А в сонеті розчинено ЯС:

На гілці іній…
Тримає рукавицю
У дзьобі ворон…

Вогонь в каміні
Обстежує світлицю
Духовним зором…

В кімнаті замість снігу
Лише пилюка…
Мороз формує кригу.
Не завірюха…

17 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 5 грудня. Роздуми над картиною Сальвадора Далі «Постійність пам’яті»

П’яте грудня. Роздуми над картиною Сальвадора Далі «Постійність пам’яті»

3D, у техніці зіставлення

Вигнуто мрій циферблат над поверхнею шкіри…
Каменепадом думок заблоковано доступ до щастя… Світ схожий на мушлю…

Продовження вірша за посиланням.

 

17 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 4 грудня. Абетка зими

Четверте грудня. Абетка зими

3D, у техніці розчинення + акро

_А_ журні хмарини низько, пливуть уявно…
_Б_ іліє астральний пух, чи космічна вата?
_В_ альсує собі вітрисько, ритмічно, плавно –
_Г_ уцульський старий пастух у незримих шатах…
_Ґ_ елґоче крізь сон струмочок про край полярний…
_Д_ еревам не до розмов, бо вони у трансі…
_Е_фектний на них віночок, неординарний,
_Є_пископська мирта мов… як берет фантазій…
_Ж_ вавішають… скелі-ніші – в повітрі свіжість…
_З_има – неосимволіст, у пориві творчім
вИ_водить на вікнах вірші… Крізь римо-ніжність
_І_люзії мають зміст і вони пророчі…
_Ї_ й хочеться, свята, звісно, втіх без перерви,
_Й_ мовірно, що кожен день… трохи меду з чаєм…
_К_ аблучку стискає ніжно – презент від Герди…
_Л_іс поруч… там жде олень… із маленьким Каєм…
_М_ожливо, гірські собори – ядро природи…
_Н_ амети для див, чудес є у всіх печерах…
_О_ дначе мороз суворий, довгобородий
_П_ече щоки пранебес, стогне стратосфера…
_Р_ усяво-руде світило, що сонцем зветься
_С_ вічадом глядить на світ, традиційно… мовчки…
_Т_ інь зайця тремтить несміло, об землю треться…
_У_ білки на вусах лід… а в дуплі листочки…
_Ф_ актично довкола казка, потрібні лижі…
_Х_ атинка з дитячих мрій… і Карпати рідні!
_Ц_ цвірінькає дика пташка, не любить тиші…
_Ч_омусь іній личить їй, як і плями срібні…
_Ш_ аманить тихенько грудень, чаклун одвічний…
_Щ_едрує вогонь, горить золотава ватра…
_Ю_ рба зі сніжин усюди – узор міфічний…
_Я_к добре мені в цю мить!!! Хай що буде завтра…

У тексті розчинено вірш:

_А_ журні хмарини низько,
_Б_ іліє астральний пух…
_В_ альсує собі вітрисько –
_Г_ уцульський старий пастух…
_Ґ_ елґоче крізь сон струмочок,
_Д_ еревам не до розмов,
_Е_фектний на них віночок,
_Є_пископська мирта мов…
_Ж_ вавішають… скелі-ніші…
_З_има – неосимволіст
вИ_водить на вікнах вірші…
_І_люзії мають зміст…
_Ї_ й хочеться, свята, звісно,
_Й_ мовірно, що кожен день…
_К_ аблучку стискає ніжно…
_Л_іс поруч… там жде олень…
_М_ожливо, гірські собори –
_Н_ амети для див, чудес…
_О_ дначе мороз суворий
_П_ече щоки пранебес…
_Р_ усяво-руде світило
_С_ вічадом глядить на світ…
_Т_ інь зайця тремтить несміло,
_У_ білки на вусах лід…
_Ф_ актично довкола казка…
_Х_ атинка з дитячих мрій…
_Ц_ цвірінькає дика пташка,
_Ч_омусь іній личить їй…
_Ш_ аманить тихенько грудень…
_Щ_едрує вогонь, горить…
_Ю_ рба зі сніжин усюди…
_Я_к добре мені в цю мить!!!

 

 

17 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Бабкиной Юлии Ивановны «Зимняя сказка»

 

 

Марина Алдон – 3 грудня. Перший сніг

Третє грудня. Перший сніг

3D, у техніці розчинення

На порозі вечір несміливий, та плечистий
Відкриває двері в вимір тиші… в потойбічність…
Перший сніг молочний і цнотливий, дуже чистий…
На дорозі пише білі вірші дактилічні…

На ріці накидка кришталева… Офіційно
Мла ховає світу цього велич попід рясу…
Перший сніг малює на деревах, професійно
Щось кубічне, наче сам Малевич, в мить екстазу…

У вітрів простуджені легені, глузд здоровий,
Та характер диким є, бентежним, неспокійним…
Перший сніг, неначе птах у жмені, паперовий…
Пахне небом чистим і безмежним, прабіблійним…

У тексті розчинено вірш:

На порозі вечір несміливий,
Відкриває двері в вимір тиші…
Перший сніг молочний і цнотливий
На дорозі пише білі вірші…

На ріці накидка кришталева…
Мла ховає світу цього велич…
Перший сніг малює на деревах
Щось кубічне, наче сам Малевич…

У вітрів простуджені легені,
Та характер диким є, бентежним…
Перший сніг, неначе птах у жмені,
Пахне небом чистим і безмежним…

17 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: робота члена Національної спілки художників України Ласло Гайду «Зима»

Марина Алдон – 2 грудня. Півмісяць гладить руки грудня білі…

Друге грудня. Півмісяць гладить руки грудня білі…

3D, у техніці розчинення

Півмісяць гладить руки грудня білі і полущені,
Промінчиком холодним… одиноко усміхається…
Скеровує потоки скрижанілі, трохи сплющені,
У море галактичне власним оком упирається…

Півмісяць обминає заметілі, ожеледиці,
Вітриська хрипи чує стетоскопом… десь над Тундрою…
Рахує акуратно зорі спілі, сни Ведмедиці…
Хоча щоночі бореться з ознобом, із застудою…

Півмісяць на кордоні світлотіні, в межах вічності,
Господнім управляє хроноскопом, наче якорем…
А родимки-відмітини на тілі – шрами дійсності,
Лиш доказ того, що він є пророком та оракулом.

У тексті розчинено вірш:

Півмісяць гладить руки грудня білі
Промінчиком холодним… одиноко…
Скеровує потоки скрижанілі
У море галактичне власним оком…

Півмісяць обминає заметілі,
Вітриська хрипи чує стетоскопом…
Рахує акуратно зорі спілі,
Хоча щоночі бореться з ознобом…

Півмісяць на кордоні світлотіні
Господнім управляє хроноскопом…
А родимки-відмітини на тілі –
Лиш доказ того, що він є пророком.

 

17 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Воронина Олега Владимировича «Время Луны»