Марина Алдон – 15 липня. Ластівка

28 апреля, 2013 3:28 пп

П’ятнадцяте липня. Ластівка

3D, у техніці розчинення

Ластівка вдихає тепле літо, різнотрав’я,
Ласки жде від вітру-охоронця… й благодаті…
І пірнає в неба глиб над світом… хутко… зрання…
Щоб крилом відчути промінь сонця рудуватий…

Дегустує липня дивний запах, амплітуду…
Визначає пісні справжню сутність та протяжність…
Символ доброти та щастя –  птаха білогруда…
У маленькім тілі вища мудрість і відважність…

Справ у неї кожен день багато… трудівниця…
Знає всі напам’ять континенти, океани…
Хати оберегом є перната мандрівниця…
Сняться їй повір’я та легенди Роксолани…

У тексті розчинено вірш:

Ластівка вдихає тепле літо,
Ласки жде від вітру-охоронця…
І пірнає в неба глиб над світом,
Щоб крилом відчути промінь сонця…

Дегустує липня дивний запах,
Визначає пісні справжню сутність…
Символ доброти та щастя –  птаха…
У маленькім тілі вища мудрість…

Справ у неї кожен день багато…
Знає всі напам’ять континенти…
Хати оберегом є перната…
Сняться їй повір’я та легенди…

 

28 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, літо, пейзажна лірика, птахи, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 15 липня. Ластівка нет

Марина Алдон – 14 липня. «Вітер» Миколи Глущенка

28 апреля, 2013 1:18 пп

Чотирнадцяте липня. «Вітер» Миколи Глущенка

3D, у техніці розчинення

Енергія вітру струмує судинами світу, по колу, можливо,
Пронизує хмари, у небі ж доволі просторо, комфортно у міру…
Витоптує власну, незриму, абстрактну орбіту, безпечно, дбайливо…
По променях сонця сповзає на землю бадьоро, пірнає у прірву…

Є всесвіту подихом, певно, старезний вітрисько, дивує хрипінням…
У нього з повітря поверхня ефірної плоті, безбарвні зіниці…
Йому і до Бога, й до трав розпанаханих близько… Геть силу тяжіння!
Його не спіймати і крил не відтяти в польоті під час громовиці…

Він – буря і бриз, ураган і тайфун триязикий, мандрує стихійно…
Деревам у коси вплітає дощиночки слізні… із перлами-градом…
Здаватися може і ніжним, і грубим, і диким, цілком офіційно…
У нього облич сотні тисяч, усі вони різні, звичайно, масштабом…

У тексті розчинено вірш:

Енергія вітру струмує судинами світу,
Пронизує хмари, у небі ж доволі просторо…
Витоптує власну, незриму, абстрактну орбіту,
По променях сонця сповзає на землю бадьоро…

Є всесвіту подихом, певно, старезний вітрисько,
У нього з повітря поверхня ефірної плоті…
Йому і до Бога, й до трав розпанаханих близько,
Його не спіймати і крил не відтяти в польоті…

Він – буря і бриз, ураган і тайфун триязикий,
Деревам у коси вплітає дощиночки слізні…
Здаватися може і ніжним, і грубим, і диким,
У нього облич сотні тисяч, усі вони різні…

28 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, за картинами, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 14 липня. «Вітер» Миколи Глущенка нет

Марина Алдон – 13 липня. Вершина

28 апреля, 2013 9:03 дп

Тринадцяте липня. Вершина

3D, у техніці розчинення

Струм у венах. Політ. Так треба… бо звуть вишини…
Скелі, наче святі собори, дають прозріння…
Може, серце впадає в небо, у надглибини…
Або в душу вростають гори своїм корінням…
Поруч прірва. Норд-ост наскрізний вивчає танці…
Чути голос і сонця, й Бога у стані трансу…
Кожен камінь – кулак залізний, планети панцир…
У зіницях кипить волога – краплини глянсу…
Навіть ґрунту вражає пружність, а, може, міцність…
Прокладають пісні орбіту крізь сім галактик…
У двобої з собою мужність та нелогічність…
Під ногами вершина світу… Едему клаптик…
Відчуваю екстаз, блаженство, чи дотик долі…
І природи сувору ніжність у лоні гаю…
Кожен крок – це ектирим, мистецтво та сила волі…
У повітрі пульсує… вічність… Її вдихаю…

У тексті розчинено вірш:

Струм у венах. Політ. Так треба…
Скелі, наче святі собори…
Може, серце впадає в небо,
Або в душу вростають гори…
Поруч прірва. Норд-ост наскрізний…
Чути голос і сонця, й Бога…
Кожен камінь –   кулак залізний…
У зіницях кипить волога…
Навіть ґрунту вражає пружність…
Прокладають пісні орбіту…
У двобої з собою мужність,
Під ногами вершина світу…
Відчуваю екстаз, блаженство
І природи сувору ніжність…
Кожен крок – це ектирим, мистецтво…
У повітрі пульсує… вічність…

 

28 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, гори, пейзажна лірика, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 13 липня. Вершина нет

Марина Алдон – 12 липня. Стара світлина

22 апреля, 2013 6:21 пп

Дванадцяте липня. Стара світлина

12 липня – День фотографа
3D, у техніці розчинення

Стара світлина – таємнича творча містика…
Колишня дійсність не відтворює мелодії…
В руці хвилина міцно стиснута, чи істина,
А, може, вічність абсорбує всі емоції…

Стара світлина –  негатив сентиментальності…
Люстерко часу у віконці підсвідомості…
На ній частина паралельної реальності…
Душі і глянсу не потрібно в невагомості…

Стара світлина – це сторінка книги пам’яті,
Це світ мовчанки… споглядання безумовного…
Папір чи глина… на людській чи Божій паперті?
По той бій рамки… крила вітру невгамовного?

У тексті розчинено вірш:

Стара світлина –
Колишня дійсність…
В руці хвилина,
А, може, вічність…

Стара світлина –
Люстерко часу,
На ній частина
Душі і глянсу…

Стара світлина –
Це світ мовчанки…
Папір чи глина
По той бій рамки…

 

22 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, роздуми, свята, традиції, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 12 липня. Стара світлина нет

Марина Алдон – 11 липня. Подорожник

21 апреля, 2013 2:04 пп

Одинадцяте липня. Подорожник

3D, у техніці розчинення

Він росте край дороги у лісі, у полі, в долині,
Біля хати чи муру йому і комфортно, й зручно…
Корінці – довгі ноги відшукують води глибинні,
Знають ґрунту структуру, певно, до мантії… включно…

В рук смарагдовий колір… долоні овал є ефектним,
Зовсім пальців немає, кулак видається сильним…
Хіромантію долі по лініям-жилкам рельєфним
З неба вітер читає всевидящим оком пильним…

Гладить сонечко влітку епідерміс, насіння ніжно…
Невисоку стеблину полощуть дощі сльозами…
Не трава, і не квітка, не оздоба газону, звісно,
А цілюща рослина… найкраща між бур’янами…

У тексті розчинено вірш:

Він росте край дороги,
Біля хати чи муру…
Корінці – довгі ноги
Знають ґрунту структуру…

В рук смарагдовий колір,
Зовсім пальців немає…
Хіромантію долі
З неба вітер читає…

Гладить сонечко влітку
Невисоку стеблину…
Не трава, і не квітка,
А цілюща рослина…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, літо, пейзажна лірика, рослини и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 11 липня. Подорожник нет

Марина Алдон – 10 липня. Роздуми над картиною Івана Шишкіна «Ранок у сосновому лісі»

21 апреля, 2013 11:54 дп

Десяте липня. Роздуми над картиною Івана Шишкіна «Ранок у сосновому лісі»

3D, у техніці розчинення

Дивовижно пахне м’ята, на листках танцює літо,
В лісі тисячі кімнат, як брами вічності – каміння…
А маленькі ведмежата безтурботно, наче діти,
Ловлять сонячних зайчат і лижуть лагідне проміння…

Тягне рученьки до неба мох малесенький, все вище…
Кожен кущик – експонат у краєзнавчому музеї…
Найгарніші квіти в нетрях, антресолі-хмари ближче…
Сосни тихо гомонять… Вони природи корифеї…

Тішить вітру прафольклорність, коломийкові мотиви…
Та струмка серцебиття відображає тінь і світло…
У повітрі неповторність… Ранок чистить об’єктиви…
Наддуховні почуття вростають в груди непомітно…

У тексті розчинено вірш:

Дивовижно пахне м’ята,
В лісі тисячі кімнат…
А маленькі ведмежата
Ловлять сонячних зайчат…

Тягне рученьки до неба
Кожен кущик – експонат…
Найгарніші квіти в нетрях,
Сосни тихо гомонять…

Тішить вітру прафольклорність
Та струмка серцебиття…
У повітрі неповторність,
Наддуховні почуття…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, за картинами, ліс, літо, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 10 липня. Роздуми над картиною Івана Шишкіна «Ранок у сосновому лісі» нет

Марина Алдон – 9 липня. У лісі

21 апреля, 2013 10:15 дп

Дев’яте липня. У лісі

3D, у техніці зіставлення

В руці хмарина, в душі епоха,
Зірки на стеблах, на скелі місяць…
Гірська стежина веде до Бога…
Частина неба – міфічний Світязь…

Тут пахнуть вії листками м’яти,
Росою, маком сповита дійсність…
Прямують мрії, летять сонати
Чумацьким шля́хом кудись у вічність…

Смерічка схожа на храм природи,
На парасолю спадає мряка…
Крізь воду можна відчути ноти,
Дізнатись долю повинна птаха…

У тексті розчинено два вірші:
1.
В руці хмарина.
Зірки на стеблах…
Гірська стежина –
Частина неба…

Тут пахнуть вії
Росою, маком…
Прямують мрії
Чумацьким шля́хом…

Смерічка схожа
На парасолю…
Крізь воду можна
Дізнатись долю…

2.
В душі епоха,
На скелі місяць…
Веде до Бога
Міфічний Світязь…

Листками м’яти
Сповита дійсність,
Летять сонати
Кудись у вічність…

На храм природи
Спадає мряка,
Відчути ноти,
Повинна птаха…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, гори, Карпати, ліс, літо, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 9 липня. У лісі нет

Марина Алдон – 8 липня. Абетка літа

21 апреля, 2013 12:16 дп

Восьме липня. Абетка літа

3D, у техніці розчинення + акро

А_бстраговано світ вночі у реальність іншу…
Б_люз пташиний звучить в соборі прапраприроди…
В_ітерець-мандрівник мовчить, бо шукає тишу…
Г_ори труться верхами в зорі… без перешкоди…
Ґедзь дрімає, метелик спить, медитує, звісно…
Д_е ж ти зараз? На жаль, не знаю, не уявляю…
Е_фемерна тут кожна мить… десь далеко місто!
Є_ щось дивне у серці гаю… шматочок раю…

Ж_овтий місяць, неначе бра у небесній ніші…
З_віробій витирає сльози – росу цнотливу…
тИ_ зліпи мене знов… з ребра, чи із власних віршів…
І_ вплети алфавіт у коси – графемне диво…
Ї_дко, темно… довкола ліс… скрізь різьба скульптурна…
Й_мення рідне шепочу ніжно… губами тільки…
К_ожна хмара, як край куліс… як тасьма ажурна…
Л_истя терпне… у нетрях тісно? Пустують білки…

М_’ята пахне… мов фіміам… галасує річка…
Н_аварити б собі чар-зілля… та хоч би й каву…
О_диноко… дорога – шрам, вузлувата стрічка?
П_оетичне, святе довкілля… таке ласкаве!
Р_озкриває бутон вогонь, жовтувато-ржавий…
С_вічка скрапує тихо в вічність… чомусь поспішно…
Т_інь повзе повз моїх долонь, силует шершавий…
У_ душі завмирає дійсність… така невтішна…

Ф_антазує невільно мох… майже, підсвідомо…
Х_оч у мряці… чорніють вії трави і квітки…
Ц_вях у серці… Все бачить Бог… все Йому відомо!
Ч_ує подих, читає мрії… а скелі – свідки…
Ш_арудить капелюхом гриб, корінці, мов стержні…
Щ_едро-рясно із віт звисають… закономірно…
Ю_велірні прикраси лип – і сережки, й персні…
Я_ кохаю тебе, кохаю… безмежно, вірно!

У тексті розчинено вірш:

А_бстраговано світ вночі…
Б_люз пташиний звучить в соборі…
В_ітерець-мандрівник мовчить,
Г_ори труться верхами в зорі…
Ґедзь дрімає, метелик спить…
Д_е ж ти зараз? На жаль, не знаю…
Е_фемерна тут кожна мить…
Є_ щось дивне у серці гаю…

Ж_овтий місяць, неначе бра…
З_віробій витирає сльози…
тИ_ зліпи мене знов… з ребра…
І_ вплети алфавіт у коси…
Ї_дко, темно… довкола ліс…
Й_мення рідне шепочу ніжно…
К_ожна хмара, як край куліс…
Л_истя терпне… у нетрях тісно?

М_’ята пахне… мов фіміам…
Н_аварити б собі чар-зілля…
О_диноко… дорога – шрам?
П_оетичне, святе довкілля…
Р_озкриває бутон вогонь,
С_вічка скрапує тихо в вічність…
Т_інь повзе повз моїх долонь…
У_ душі завмирає дійсність…

Ф_антазує невільно мох…
Х_оч у мряці… чорніють вії…
Ц_вях у серці… Все бачить Бог…
Ч_ує подих, читає мрії…
Ш_арудить капелюхом гриб,
Щ_едро-рясно із віт звисають
Ю_велірні прикраси лип…
Я_ кохаю тебе, кохаю!

 

20 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Акровірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, акро, вірші про кохання, гори, кохання, ліс, літо, ніч и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 8 липня. Абетка літа нет

Марина Алдон – 7 липня. Квітка папороті

21 апреля, 2013 12:14 дп

Сьоме липня. Квітка папороті

3D, у техніці розчинення

На Івана, На Купала, коли трав рясніють пасма,
Розквітає в лісі квітка – півреальна, пів астральна:
І смілива, і зухвала, й таємнича, і прекрасна,
І яскрава, наче зірка… найвиразніша… полярна…

Вогняним червоним оком, чи зіницею, скоріше,
Осяває млу безмежну… щільну темряви первинність…
Ходить вітер тихим кроком і складає власні вірші,
Біля неї обережно… нахиляється рослинність…

Місяць променем голубить стебельце напівпрозоре,
Пелюстки із потойбіччя, чи із вимірів не наших…
У струмочка терпнуть губи, русло, як уява, хворе…
Завмирає опівніччя… липень миє крила в чаші…

Солов’ї, неначе в трансі, медитують поодинці…
Всі мовчать… сором’язливо… у святих гірських наметах….
Та як блисне сонце вранці, випне пальчики-мізинці,
Вмить кудись… зникає диво… поглинає квіт планета…

У тексті розчинено вірш:

На Івана, На Купала
Розквітає в лісі квітка –
І смілива, і зухвала,
І яскрава, наче зірка…

Вогняним червоним оком
Осяває млу безмежну…
Ходить вітер тихим кроком
Біля неї обережно…

Місяць променем голубить
Пелюстки із потойбіччя,
У струмочка терпнуть губи,
Завмирає опівніччя….

Солов’ї, неначе в трансі,
Всі мовчать… сором’язливо…
Та як блисне сонце вранці,
Вмить кудись… зникає диво…

 

20 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, квіти, ліс, літо, ніч, народні звичаї, рослини, свята, традиції и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 7 липня. Квітка папороті нет

Марина Алдон – 6 липня. Поцілунок душ

20 апреля, 2013 9:02 пп

Шосте липня. Поцілунок душ

3D, у техніці розчинення

Поцілуй, обійми… ніжніше… Вже розбита тиша…
Очі в очі, долоні… пульс… неритмічний, звісно…
Цноту неба вночі видніше… навіть вирва глибша…
І у вітру гучніший блюз… не класична пісня…

Любий, серце моє в напрузі, кров кипить венозна…
У душі, як ікона – ти… Я хочу екстазу!
Не кажи, що ми тільки друзі… мла і так тривожна…
Окриляй… приходи у сни… хоч би час від часу…

Коси пахнуть мої лісами, ароматом літа…
Декупажем небес – твій чуб, посивілий трохи…
Усвідомлюю, світ… між нами, неземна орбіта…
Шість галактик до рідних губ… та аж дві епохи…

У тексті розчинено вірш:

Поцілуй, обійми… ніжніше…
Очі в очі, долоні… пульс…
Цноту неба вночі видніше…
І у вітру гучніший блюз…

Любий, серце моє в напрузі,
У душі, як ікона – ти…
Не кажи, що ми тільки друзі…
Окриляй…. приходи у сни….

Коси пахнуть мої лісами,
Декупажем небес – твій чуб…
Усвідомлюю, світ… між нами…
Шість галактик до рідних губ…

20 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Рубрики: Акровірші, Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, акро, вірші про кохання, кохання и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 6 липня. Поцілунок душ нет

« Следующие