Марина Алдон — Ми різні…

96696156

Ми різні…

Ми різні…
Я ранок завжди починаю із кави, а ти…
Із променя сонця… із тиші, можливо – із пісні…
Та серце при думці про тебе наповнює ніжність,
Що може і душу узваром терпким обпекти…

Ми вільні…
Мозаїку долі складає з нас кожен свою
Із віршів… із листя, із сивих туманів осінніх…
Чому ж відчуваю… пульсації неба надмірні,
Коли засинаю… й присутність у мріях твою…

Ми дивні…
Блукаємо квапно у власних світах, у дощах,
Набік відсуваючи хмари, вітри конвульсивні…
Чому ж тобі хочеться так подзвонити опівдні?
Або розчинитись на мить у бездонних очах…

Ми різні…
Я ранок завжди починаю із кави, а ти…
Із чого… не знаю… Не видно крізь двері залізні…
Далекі, чужі ми… чому же здається, що рідні…
Хіба це важливо?
Візьми мої крила!
Лети…

 

27 вересня 2014

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — У місті знов жовта осінь

ос

У місті знов жовта осінь

У місті знов жовта осінь,
У розділі настрій – прочерк…
Дощів на слизькій дорозі
Вже вкотре нерівний почерк…

У небо стукочуть люди
Своїх парасоль верхами…
Здається, вітрисько всюди
Жонглює беріз листками…

Затоптують трав принаду
Тумани густі… на подив…
Аж нерви виходять з ладу
У річки та в пішоходів…

Світило шукають зранку
Птахи у старій фортеці…
Чому ж обіцяє мряку
Погоди прогноз у серці?

У місті знов жовта осінь…
На вулиці прохолодно…
Без тебе сумна я зовсім…
Тривожно мені… самотньо…

 

13 вересня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Мовчання…

6048772_xlarge

Мовчання

Сказати найточніше про кохання
Без пафосу і фальші водноча́с,
Звичайно, може тільки лиш мовчання,
Бо всі слова вже сказані до нас…
Бо всі слова для когось – звуки просто,
Що крають простір пружний і тремкий…
Любов болить у грудях дуже гостро,
Породжуючи в серці крик німий…

Сказати найточніше про буяння
Стихій у жилах, пристрасті вогнів,
Напевно, може тільки лиш ридання,
Бо вірші всі – чиїсь уже пісні…
Бо вірші завше пишуться для когось,
А кожен обра́з – автора душа
Та внутрішньої суті дивний голос,
Між дійсністю і мрією межа…

Сказати найточніше про кохання,
Що потайки вривається до снів,
У тиші може тільки лиш зітхання,
Бо подих, як вібрація світів…
Бо подих – лиш повітря без любові,
Що спурхує із вуст у небуття…
Є невербальні засоби у мові,
Щоб настрій передати і чуття…

 

6 вересня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: © dex66 «Unus dies gradus est vitae»

Марина Алдон — Дощі…

BeautifulNightInRome
Дощі…

У осені дощами повні очі,
Холодні сльози ллються із небес…
А я ридаю віршами щоночі,
Щоб виплакати біль, тривогу, стрес…
Вичавлює із хмар… під небесами…
Вологу вітер… ґрунту на живіт…
А я вмиваю аркуші словами,
Які з душі вихлюпуються в світ…
Природа п’є… гірчать води ковточки…
Жовтнева сирість треться об вікно…
А я шикую літери в рядочки,
Невільно тчу ліричне полотно…

 

6 вересня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015