В Ужгороді побачила світ «Двійня» Марини Штефуци від «Ґражди»

В Ужгороді побачила світ «Двійня» Марини Штефуци від «Ґражди»

Ім’я Марини Штефуци більше відоме користувачам інтернету, насамперед тим, хто творить й відслідковує літпроцес у віртуальному світі. Звідси її ніки, чи то пак – літературні псевдо. Нині цим уже мало кого здивуєш. Однак не перестає дивувати з’ява художнього слова в традиційних обладунках, тобто – у вигляді звичайної паперової книги.

Марина й тут не чужа. Дебютувала у 1999 році збіркою  “Поезії” (Львів, Кальварія). У 2004 році побачила світ наступна книжка – “На мові галактик” (Штюрмер). Цього року поетка йде до читача одразу двома виданнями – “3Dцяте лютого” та “Лабіринт”.

Штефуца Марина (Марина Алдон). 3Dцяте лютого: Із циклу «Щоденник». – Ужгород: Ґражда, 2013. – 124 с.

Штефуца Марина (Марина Алдон). Labyrinth: Поезії. – Ужгород: Ґражда, 2013. – 88 с.

Обізнаний читач не подивує зі згадки тут традицій давньої української літератури, а насамперед – української барокової поезії з її так званими курйозними віршами, вишуканими і незвичайними за формою, з поєднанням зорових і слухових елементів, з фігурними віршами найрізноманітнішого вигляду, як також з віршами-раками, які однаково читаються з обох боків, акровіршами, у яких зашифровано додатковий зміст, віршами-лабіринтами і так далі.

Для менш обізнаних зрозумілішим буде інший контекст. Багато з нас знає російську дитячу іграшку «матрьошку» – дерев’яну ляльку, що складається із вкладених одна в одну фігурок.

Вірші у стилі 3D є саме такими багатошаровими поетичними структурами, тобто в одному тексті ховаються інші, менші  за розмірами.

Авторка розробила декілька технік об’ємних літературних творів. Головні з них – розчинення, коли у «головному» вірші можна знайти одну або кілька розчинених поезій, та зіставлення – коли два тексти читаються, як один твір, або як два різні. Крім того, зустрічаємо у збірці поєднання класичного європейський сонета із японським та застосування 3D техніки до акровіршів.

Загалом «Щоденник» включає 365 творів (за кількістю днів у році), однак у збірці «3Dцяте лютого» вміщено не всі вірші. Причина банальна – брак коштів. Ознайомитися з усім циклом творів можна на сайті: «Марина Алдон. Моя гавань».

Четверта збірка поезії відомої закарпатської авторки “Labyrinth” засвідчує вміле володіння нею словом як тексто- та образотворчим засобом, інструментом оприявлення смислів і артистичної гри ними, не втрачаючи при цьому емоційно-почуттєвої наповненості й естетичної самодостатності.

Закарпаття онлайн

Марина Алдон – Жовтневе

Жовтневе

Заглядає у шибку душі неспокійна, зажурена осінь,
Проникає в думки потаємні, гортає чуття заповітні…
Я повинна здолати туманність розлуки у будь-який спосіб
Та у власному серці ранкові тривоги і бурі магнітні…

Грає Баха сонату вітрисько майстерно вже третю годину,
Мріє теж він, можливо, про тихі, спокійні дощі особисті…
Промінь сонця, як голка, проколює вправно кошлату хмарину,
Павутинням гаптуючи ймення твоє на кленовому листі…

Де б зігрітися трохи? Нерівне у жовтня клітинне дихання…
Меланхолії запах у кави і твій аромат незабутній…
Тихо-тихо молюся… а в небі святому пульсує світання…
Поверни же, благаю, чуття, Вседержителю мій всемогутній…

 

17 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Роберт, «Тихий вечер»,
http://www.photosight.ru/photos/5257261/

Марина Алдон – Факти

Факти

Місяць вітриська старого розгадує міміку, жести
І аж до ранку мою розглядає маленьку кімнатку…
Вірші, крізь серце пропущені, кров’ю написані тексти –
Майже єдине, що млі залишаю про себе на згадку…

Зорі до неба прибиті цвяхами Творця золотими?
Всесвіт обпалює їхнє глибоке нерівне дихання…
Трохи сумна та оголена зовсім душа… між рядками…
Розповідає паперу про міжгалактичне кохання…

Ніч ефемерна обмацує пальцями лампу настільну
І видається, немовби пульсує у літерах дійсність…
З ручкою разом римую бажання на тему довільну…
Линуть пісні через виміри простору-часу у вічність…

Ймення знайоме в уяві оздоблюю рясно сльозами…
Ніжно стискаю в долоні каблучку твою зі смарагдом…
Сформулювати гіпотезу пристрасті важко словами,
Та почуття, що у грудях печуть, залишається фактом…

17 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
hlorat, «***»,
http://www.photosight.ru/photos/5257222/

Марина Алдон – Самотність…

Самотність…

Довкола імли мережка,
Стікає з душі тривога…
Між нами Чумацька стежка,
Не просто земна дорога…
Оголено нерви… хворі…
Потрібні чуття взаємні…
Вітрисько рахує зорі
І руни на них таємні…

Обпалює свічка дійсність…
Молюся очима, серцем…
А на циферблаті вічність,
Неначе… криве люстерце…
Півмісяць напівмістичний
Пусту оглядає спальню…
Оздоблює вірш ліричний
Світлину твою останню…

Самотньо мені у світі…
Опівночі рівно снишся…
У пам’яті спільні миті
Та мрії, які збулися…
Журливо шумлять тополі,
Про тебе ведуть розмову…
Чи Бог іще наші долі
Колись об’єднає знову?

5 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: serjks, «***»,
http://www.photosight.ru/photos/5235453/

Марина Алдон – Осінній ранок

Осінній ранок

Осінь у стані дрімоти природної,
На підвіконні вітри, чи птахи?
Під мікроскопом зіниці Господньої
Вкриті узорами з листя шляхи…

Сивобороді тумани на вулиці
Перераховують вікна хатин?
Сонце ховається в каві, у булочці?
З вереснем снідає серед хмарин?

Трохи застуджений голос будильника
Повідомляє усі плани дня…
А павутина, як стрічка нашийника,
Зранку дратує мале цуценя…

Сповнене серце любов’ю безмежною…
Я відчуваю святу благодать…
Пахне світання твердінню небесною,
Що проростає у кожну з кімнат…

 

4 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Сергей Домбровский, «Любой закат станет рассветом»,
http://www.photosight.ru/photos/5237656/

Марина Алдон – Летять у вирій дикі гуси

Летять у вирій дикі гуси

Летять у вирій дикі гуси,
Вдихає небо їхні крики…
Вітрисько в жовтім капелюсі
Зриває листя із осики…
У павутинні сонця око,
Кудлаті хмари понад гаєм…
Мені тривожно, одиноко
І так тебе не вистачає…

Бинтують поспіхом тумани
Стежини, сквери, площі зранку
Та континенти поміж нами…
Болить душа безперестанку…
Співають ріки повноводні,
Трава у стані засинання…
У серці опади сьогодні –
Тепла бракує і кохання…

Летять у вирій дикі гуси
Піввіссю Божої орбіти…
Я завмираю у напрузі –
Світ починає сиротіти…
Сумна, безрадісна природа
І потойбіччям пахне осінь…
Ти – долі кара, нагорода?
Чому же ми не разом досі?

 

1 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Александр Сысуев, «***»,
http://www.photosight.ru/photos/5233832/

Марина Алдон – Я біла вовчиця

Я біла вовчиця

Я біла вовчиця, не просто звичайний хижак,
Слова – мій пожиток і їжа духовна – пісня…
Розгублено мрії, порушено тишу… однак
Іду за тобою… веде мене зірка пізня…
На скелі гніздиться, неначебто ластівка, ніч,
Гірське джерело мимоволі римує краплі…
Холодні сльозини тихенько стікають із віч
На квіти осінні… потоптані і заслаблі…

Я біла вовчиця… Не вию на місячний диск,
А ревно молюся у мряці святому Богу…
Чумацька Дорога, немовби розплавлений віск…
І ліс, наче пустка… ховаю в душі тривогу…
Від шалу – порушення пульсу та серцебиття,
Проколюють неба уламки тоненьку шкіру…
До тебе доносить вітрисько мої почуття?
У вірші вкладаю, неначе в конверти, віру…

Я біла вовчиця, надійно пильную твій сон
Крізь милі розлуки і міжорбітальний протяг…
Галява нагадує чимось астральний перон,
Де пам’ять курсує, немов галактичний потяг…
Нелегко долати розмиті кордони світів,
Коли поміж нами безодня, глибока прірва…
Лише за тобою крокую уже сім життів,
Та не впізнаєш мене, любий, у тілі звіра…

1 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Бабкиной Юлии Ивановны «Верное серце»