Марина Алдон – Краплі

Краплі

триптих

І
Волога

Дощ проростає корінням у плоть землі
І розчиняється в ній, наче перший Адам у Єві…
Може, у лоні м’якенького ґрунту, у чорній млі,
Зміни відбудуться скоро, до речі, якісь суттєві…

Крапля води і зернина – це янь і інь…
Тож у процесі злиття утворитись зигота мусить…
А пуповина, що є у усіх створінь,
Кожну клітинку повинна наповнити киснем згуслим…

Жде свого часу окремий вже організм
І набирає вагу, щоб з’явитись на світ Господній…
Наче годинник, запущено механізм…
Є сорок шість хромосом – зріє форма життя в природі…

Й тут ні до чого метелики і джмелі…
Просто із неба спадають сльозини святих пророків…
Дощ проростає корінням у плоть землі…
Тут, на планеті, вершаться дива вже мільярди років…

ІІ
Опади

Кільчиться хмара… Вібрує, тремтить атмосферний шар…
В білому лоні краплини лежать природно…
Тільки коли опускається дощ на міський бульвар,
Може вже йти по воді кожен, хто завгодно…

Опади нині доволі рясні і густі в душі…
Навіть здається, потрібна байдарка Ноя…
Суші не видно… а мряка не має, на жаль, межі…
Тільки за запахом знаю, – росте десь хвоя…

Не запевняй, що кохання хімічний простий процес…
Серце розбите, та я все одно мрійлива…
Віриш чи ні, але пристрасть, як мокрий вогонь з небес –
Сонце у грудях окроплює Божа злива…

Як же багато вологи розлило на тротуар…
Боляче так, коли відчай роняють очі…
Дивно, коли опускається дощ на міський бульвар,
Може іти по воді кожен, хто захоче…

ІІІ
Сльози

Сльози – це просто вода, тільки ллється вона із душі…
Дощ аномальний підтоплює стрімко очі…
Й небо розмито, й зірки… Від вологи навкруг міражі…
Шлях свій знаходить краплина, коли захоче…

Для рідини не існує, на жаль, рукотворних загат…
З тіла, здається, уся витікає сутність…
З аркуша… ніжно… стискаю в долоні маленький фрегат,
Щоб не відплив у далеку північну сутінь…

Сльози – це просто вода, та вона очищає думки…
Через мовчання і біль… легше світ збагнути…
Просто несказані серцем слова линуть, наче струмки…
Плач, як дихання… ридаю на повні груди…

Сон – тимчасове полегшення, ніби медичний наркоз,
Та наступає дрімота завжди́  невчасно…
У організмі моєму секрет, певно, слізних залоз
Надто на повну потужність працює часто…

25 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: робота члена Національної спілки художників України Ласло Гайду «Вода»