Пісочний годинник
Сиплеться попіл зотлілих надій у вічність,
Свічка розгойдує аркуш, а вітер – дим…
Там, у душі… амфібрахієм пахне дійсність,
Тут, у кімнаті, на стінах… узори з рим…
Сиплеться сніг у грудневі долоні білі
І застеляє дороги космічний пил…
Там, у фантазіях… небо в астральнім тілі,
Тут… у фізичної плоті… немає крил…
Сиплеться сірий пісок і рахує миті…
Кожен годинник, до речі, свій має ритм…
Там, у вчорашньому сні… вікна всі розбиті,
Тут, у будинку… віднині немає шиб…
Сиплеться сіль із очей на любовні рани
І не лікує ні час, ані йод чуттів…
Там, у свідомості… з’єднані ми піснями,
Тут, у тривимірній тиші… бракує слів…
30 липня 2013
© Copyright Marina Aldon 2013
На фото: робота Гущяна Хачатура Агасиевича «Часы»
Оставить комментарий