П’ятнадцяте жовтня. Стукоче дощ…
3D, у техніці розчинення
Стукоче дощ тихенько у вікно… неусвідомлено
На склі малює «Соняхи» Ван Гога із автографом…
А яблуня у жовтім кімоно напівоголена
Вже майже спить, та молиться до Бога, трохи з острахом…
Стукоче дощ… Тривожно дише мла, гірчать ілюзії…
Насвистує вітрисько твори Баха та Бетховена…
Про що мовчить розм’якшена земля, трава в конвульсії?
Куди повзе хмарина-черепаха… нецілована?
Стукоче дощ… і опади в душі… Тремчу… за звичкою…
Крізь очі неба ллється прохолода з мікророзтинів…
Блукає ніч по хаті в паранджі… в руці зі свічкою…
Невже її бентежить теж погода, настрій осені?
У тексті розчинено вірш:
Стукоче дощ тихенько у вікно,
На склі малює «Соняхи» Ван Гога…
А яблуня у жовтім кімоно
Вже майже спить, та молиться до Бога…
Стукоче дощ… Тривожно дише мла…
Насвистує вітрисько твори Баха…
Про що мовчить розм’якшена земля?
Куди повзе хмарина-черепаха?
Стукоче дощ… і опади в душі…
Крізь очі неба ллється прохолода…
Блукає ніч по хаті в паранджі…
Невже її бентежить теж погода?
4 липня 2013
Оставить комментарий