Спека. Роздуми

(можна читати як один, або як два окремі вірші)

Розносить вітер спеку, мов оратор.______Невже змістився в інший бік екватор?

Будівлі схожі на безмовні скелі.__________Самотньо в сквері, наче у пустелі.

Життєва епопея.  Сонце – автор,________Фонтан, як одинокий гладіатор,

Червоним фарбам тісно на пастелі.______Думки якісь шорсткі і… невеселі…

Знов Геґеля цитує підсвідомість._________Попереду дорога… невідомість…

На жаль, суспільство, мов піщаний замок,__В долонях неба різний кожен ранок…

Міняє форму… Дише гарячковість…_______Жара – закономірність? Випадковість?

Напевно… зомбування забаганок… _______Сховатися б у тінь, мов за фіранок.

Як цукор, перепалено повітря…__________У ясена… суцільний опік…віття…

Зашкалює термометр… Кубик льоду?_____Судини вулиць терпнуть… спазм

_____________________________________зісподу…

Пить валер’янки? Краплю чи півлітра?_____Бо зводить нерви лихоманка літа…

Шукають очі спраглі прохолоду…_________Зануритись пора в холодну воду.

Літні грози (з вікна)

(з елементами розчиненого вірша)

Літні грОзи. Скельця неба в друзки,

Дощ танцює вальс на підвіконні,

Рве тривога спокою мотузки.

Сльози застигать у долоні.

Хвощ згинає стан, мов ключ скрипічний…

Біль. Знемога. Хмарам світ у лоні…

Листя вітер знов горта північний,

Жмут, як орігамі, на бетоні.

Віддзеркалля снів і мрій в калюжі.

Місто все в строкатих парасолях…

Люд хова обличчя, навіть душі…

І недужі мальви, верес, сонях.

Свічка промінцями лиже руки,

Птах крилом вроста у млу свідомо,

Під сурм грому гір темтять перуки,

Стрічка річки, мов дола судому…

Шлях – найкращий засіб для сполуки,

Бо магнітом тягне всіх додому.

Розчинений вірш:

Грози.

Дощ.

Тривога.

Сльози.

Хвощ.

Знемога.

Листя

Жмут

В калюжі.

Місто,

Люд,

Недужі.

Свічка,

Птах

Сурм грому.

Стрічка –

Шлях

Додому.