Марина Алдон – 28 серпня. Я переможу всіх…

Двадцять восьме серпня. Я переможу всіх…

3D, у техніці розчинення

Я переможу всіх, кого ти звабив… Я сильніша!
Вкраду тебе таємно від стихій, від болю, стресів…
І покажу у млі зірки-кульбаби, ніч у віршах,
Та райдужні орбіти світлих мрій у піднебессі…

Переступлю сім вимірів печалі гарячково,
Перегорну ілюзії та сум, шляхи північні,
І розіб’ю страждань твоїх скрижалі, звісно, словом,
Ввійду в судини, в серце, наче струм… на вІки вічні….

Візьми мій дощ… і крила розпростерті… без вагання…
Та меч із блискавиці… вогняний… вітри первІсні…
Знай, не віддам нікому… навіть смерті… це кохання,
Тебе, мій любий ангеле земний… прославлю в пісні…

У тексті розчинено вірш:

Я переможу всіх, кого ти звабив,
Вкраду тебе таємно від стихій…
І покажу у млі зірки-кульбаби
Та райдужні орбіти світлих мрій…

Переступлю сім вимірів печалі,
Перегорну ілюзії та сум…
І розіб’ю страждань твоїх скрижалі,
Ввійду в судини, в серце, наче струм…

Візьми мій дощ… і крила розпростерті…
Та меч із блискавиці… вогняний…
Знай, не віддам нікому… навіть смерті…
Тебе, мій любий ангеле земний…

15 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 27 серпня. «Літній пейзаж» Миколи Глущенка

Двадцять сьоме серпня. «Літній пейзаж» Миколи Глущенка

3D, у техніці розчинення

На деревах кудлаті хмари – перуки сизі,
Наче дужка… гірська брова… на обличчі поля…
Дикий вітер не має пари, у світлій ризі
Одиноко собі співа – набридає воля…

А у сонця душа жагуча… Тонким промінням
Обпікає небесний схил… бо мандрує… пішки…
У задумі трава пахуча… тремтить корінням…
Дуже хочеться, певно, крил… політати трішки…

Біля стежки маленькі квіти, янтарні ніби…
Зачаровує клич трембіт… голосний… пташиний…
Гладить пензлем художник літо, малює німби…
Зображає Господній світ… на шматку тканини…

У тексті розчинено вірш:

На деревах кудлаті хмари,
Наче дужка… гірська брова…
Дикий вітер не має пари,
Одиноко собі співа…

А у сонця душа жагуча,
Обпікає небесний схил…
У задумі трава пахуча –
Дуже хочеться, певно, крил…

Біля стежки маленькі квіти,
Зачаровує клич трембіт…
Гладить пензлем художник літо,
Зображає Господній світ…

 

 

15 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 26 серпня. Лист до Бога

Двадцять шосте серпня. Лист до Бога

3D, у техніці розчинення

НЕБОКРАЄМ ОБВУГЛЕНИМ хмари розхитують морок. Тихо КОТИТЬСЯ МІСЯЦЬ німим потойбіччям, як диск… На пергаменті пам’яті літер та слів сивий порох… Жах, НЕНАЧЕ той меч… свій сталевий приховує блиск… ЗАПАХ ВОСКУ ДОВКОЛА… між тим… деформується свічка… і здається чомусь, що ПРИБИТА ДУША ДО ХРЕСТА… У розхристаних сутінках губиться маревом річка, НІЧ ВРОСТАЄ КОРІННЯМ у вицвілий аркуш листа… Бачить світ Цар могутній КРІЗЬ ВСЕСВІТУ ОКО ВСЕЗРЯЧЕ, ті безодні, що В грудях заповнює сонмище зла, СТОВБУР МОЗКУ ПЛАНЕТИ, чекає покути терпляче. Витирає Христос плащаницею піт із чола…
Шлях Чумацький веде з інших вимірів прямо до раю… починається він аж НА ВІСТРІ ГІРСЬКОГО ХРЕБТА… ЗАМІСТЬ МИЛИЦЬ ДЛЯ СЕРЦЯ… протез для свідомості мають отамани юрби… не цікавить їх сліз гіркота…
В стратосфері чуттів скрізь ЛОКАЛЬНІ ОЗОНОВІ ДІРИ, різнотрав’я тривог ВИШНІ ВІТИ КОШЛАТЯТЬ щораз, тавтограми страждань наповняють свідомість без міри… і СЕРПНЕВИЙ ГУСТИЙ ІРОКЕЗ потрапляє до ваз… Мов корида життя… кожен день із собою турніри… На маршруті буття час вперед невблаганно біжить… ЯК БЕЗ КРИЛЕЦЬ ДІЙТИ ДО МЕТИ З ПЕРЕЛОМАМИ ВІРИ? Або тільки хоча б ВВИСЬ ЗЛЕТІТИ, як птаха, НА МИТЬ… Вже космічний наш бруд НА ОРБІТІ становить загрозу… Чи ШУКАТИ ЧУДЕС слід в астральній ще все площині? МЛІЄ ЛИСТЯ ПОВОЛІ, для нього немає наркозу, непророслим зерном загнивають розтрачені дні.
Непритомніє воля… конає в агонії правда, НЕСПОКІЙНО НА ВЛАСНІЙ ГОЛГОФІ,
мрій втрачено сенс… ТЕРПНЕ ШКІРА ВІД БОЛЮ…  в сім’ї стала нормою зрада… кожний другий чаклун, хіромант, «рятівник-екстрасенс»…
Ну а ВІЧНІСТЬ ХОВАЄ КОРДОН… рвуть ефір катастрофи… трансформує ландшафт радіації діапазон… ЗАМІСТЬ МІСТА ЛИШ ВЕЖІ… ЛИБОНЬ, ВАВИЛОНСЬКОЇ… ПРОФІЛЬ… ЧОРНА ПРІРВА ЗВИСА НАД СУСПІЛЬСТВОМ, ЗАГОРНЕНА В СОН…
Люд клонує гріхи, імпортує своє божевілля… Чи ж народиться знов Каїн, Юда та Понтій Пилат? НІМБ ІЗ ТЕРНЯМ ВІНЧАЄ ПРИРОДУ, ЗАСЛАБЛЕ ДОВКІЛЛЯ… Немовлятам до рук потрапля бойовий автомат. Братовбивці тепер, як опришки, народні повстанці, ТИСНЕ ПРОСТІР, МОВ НАБРЯК… НА КОД ГЕНЕТИЧНИЙ ЗЕМЛІ… Вітер гладить ромашку, мистецтво показує танцю… не бажає, щоб сік лікувальний дістався бджолі…
В споконвічних лісів трохи дивний синдром облисіння, екзекутори гай самовільно карають на смерть… Я НЕ ВМЕРЛА… АЛЕ… ЗУПИНИТИ НЕ МОЖУ СВАВІЛЛЯ… безперервних проблем, суєти, стресу скрізь круговерть…
Дай же, Господи, сил скласти іспит мені на честь, мужність… ПЛАЧУ ПРОСТО… І ЖДУ… КОЛИ ПРОМІНЬ ЗАСЯЄ У МЛІ… Для молитви вбрання підбираю я – скромність та мудрість… Боже, благослови вчинки, вірші та  хліб на столі…

У тексті розчинено вірш:

НЕБОКРАЄМ обвугленим котиться місяць. Неначе
ЗАПАХ ВОСКУ довкола, прибита душа до хреста.
НІЧ ВРОСТАЄ корінням крізь Всесвіту око всезряче
В СТОВБУР МОЗКУ планети… на вістрі гірського хребта…
ЗАМІСТЬ МИЛИЦЬ для серця… локальні озонові діри…
ВИШНІ ВІТИ кошлатять серпневий густий ірокез…
ЯК БЕЗ КРИЛЕЦЬ дійти до мети з переломами віри?
ВВИСЬ ЗЛЕТІТИ на мить… на орбіті шукати чудес?
МЛІЄ ЛИСТЯ поволі… неспокійно на власній Голгофі…
ТЕРПНЕ ШКІРА від болю… а Вічність ховає кордон…
ЗАМІСТЬ МІСТА лиш вежі… либонь, вавилонської… профіль…
ЧОРНА ПРІРВА звиса над суспільством, загорнена в сон…
НІМБ ІЗ ТЕРНЯМ вінчає природу, заслабле довкілля…
ТИСНЕ ПРОСТІР, мов набряк… на код генетичний Землі…
Я НЕ ВМЕРЛА… але… зупинити не можу свавілля…
ПЛАЧУ ПРОСТО… і жду… коли промінь засяє у млі…

А у вірші розчинено ще одну поезію:
Небокраєм
Запах воску.
Ніч вростає
В стовбур мозку.
Замість милиць
Вишні віти…
Як без крилець
Ввись злетіти?
Мліє листя,
Терпне шкіра.
Замість міста
Чорна прірва.
Німб із терням
Тисне простір.
Я не вмерла…
Плачу просто…

14 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 25 серпня. Доброго ранку

Двадцять п’яте серпня. Доброго ранку

3D, у техніці розчинення

Струшую планети на гірську дзвіницю загадкову
Музику світанку грає водограй у дикім лісі…
Загортаю пі́тьму у свою спідницю кольорову…
Прокидайся, любий, і мене стрічай… чекаю… в пісні…

Гілочкою сонця стукаю у шибку, гладжу тіні…
Заміря́ю небо, як мале пташа своє гніздечко…
Обійми́ за плечі, ніжно, наче скрипку Паганіні…
Хоче поцілунку щирого душа, болить сердЕчко…

Квіти умиваю першою росою… легко, вправно…
Мріями малюю пристрасті сюжет та власну долю…
Пахне тепле ліжко кавою смачною… Жаль, уявно…
Я тобі готую з місяця омлет… сльозами солю…

У тексті розчинено вірш:

Струшую планети на гірську дзвіницю,
Музику світанку грає водограй…
Загортаю пі́тьму у свою спідницю…
Прокидайся, любий, і мене стрічай…

Гілочкою сонця стукаю у шибку,
Заміря́ю небо, як мале пташа…
Обійми́ за плечі, ніжно, наче скрипку…
Хоче поцілунку щирого душа…

Квіти умиваю першою росою,
Мріями малюю пристрасті сюжет…
Пахне тепле ліжко кавою смачною…
Я тобі готую з місяця омлет…

 

14 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 24 серпня. День Незалежності України

Двадцять четверте серпня. День Незалежності України

3D, у техніці розчинення

Нас хотіли не раз убити

Нам не раз розпинали мрії, думки, ідеї,
Віднімали тендітну віру чи шлях додому…
Та не втратили ми надії й землі своєї,
Бо складали молитву щиру Творцю святому…

Нас хотіли не раз убити, стоптати в порох,
Сповивала сльоза діброву –  вівтар народу…
Та вкраїнці, як вірні діти, пройшли крізь морок,
Зберегли материнську мову і корінь роду…

Нам жадали серця проткати, відтяти крила,
Із отруєним вістрям списа завдати болю…
Та на поміч прийшли Карпати, нам дали силу…
І Дніпро, й Чорне море, й  Тиса, зміцнили волю…

У тексті розчинено вірш:

Нам не раз розпинали мрії,
Віднімали тендітну віру…
Та не втратили ми надії,
Бо складали молитву щиру…

Нас хотіли не раз убити,
Сповивала сльоза діброву…
Та вкраїнці, як вірні діти,
Зберегли материнську мову…

Нам жадали серця проткати,
Із отруєним вістрям списа…
Та на поміч прийшли Карпати
І Дніпро, й Чорне море, й  Тиса…

 

 

13 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 23 серпня. День Державного Прапора

Двадцять третє серпня. День Державного Прапора

3D, у техніці розчинення

Стяг український

Золото сонця сил додає і мудрості,
Синь небозводу пахне терпким цикорієм…
Наше знамено – знак перемоги, мужності,
Символ свободи в’ється над сивим обрієм…

Море блакитне, жде від Творця освячення…
Жовті корали – свідки німі історії…
Прапор наш рідний має важливе значення –
Символ держави, спільної території…

Даль лазурова – шлях у майбутнє нації,
Жито й пшениця  –  ніби землі архаїка…
Стяг український –  це наших душ вібрації,
Роду скарбниця та перемог мозаїка…

У тексті розчинено вірш:

Золото сонця,
Синь небозводу…
Наше знамено –
Символ свободи…

Море блакитне, .
Жовті корали… .
Прапор наш рідний – .
Символ держави…

Даль лазурова…
Жито й пшениця…
Стяг український –
Роду скарбниця…

 

 

13 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 22 серпня. Ми… чужі…


Двадцять друге серпня. Ми… чужі…

3D, у техніці зіставлення:

В поштовій скрині без адреси телеграма
Не відновить пароль душі, яка розп’ята…
Зі збоєм нині почуттів кардіограма…
У серці фейс-контроль… крізь біль, тривоги, втрати…

Таяться вранці зорі, згарки свіч янтарних…
Сни в кроні десь верби… напевно ждуть предтечу…
Виводять пальці списки стресів календарних,
Автографи журби вростають в порожнечу…

Судомить вічність… без кохання небо хворе,
Від ВІЛу самоти струс головної мрії…
Розбито дійсність, не зустрінемось ніколи…
Йдем порізно, прости… ми… вже давно… чужії…

У тексті розчинено два вірші:

1.
В поштовій скрині
Не відновить пароль…
Зі збоєм нині
У серці фейс-контроль…

Таяться вранці
Сни в кроні десь верби…
Виводять пальці
Автографи журби…

Судомить вічність
Від ВІЛу самоти…
Розбито дійсність,
Йдем порізно, прости…

2.
Без адреси телеграма
Душі, яка розп’ята…
Почуттів кардіограма
Крізь біль, тривоги, втрати…

Зорі, згарки свіч янтарних,
Напевно ждуть предтечу…
Списки стресів календарних
Вростають в порожнечу…

Без кохання небо хворе –
Струс головної мрії…
Не зустрінемось ніколи…
Ми… вже давно… чужії…

 

 

13 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 21 серпня. На сьомий день потопу

Двадцять перше серпня. На сьомий день потопу

3D, у техніці розчинення

На сьомий день потопу* тріснув світ,
На сонці стало слизько від вологи…
Плив Ной через Європу… десь на схід…
Кричав, дрижав вітрисько… терпли ноги…
На сьомий день стихії в чорну млу
Ховав півмісяць клішні надчутливі…
Не ждали на Месію та Іллю
Владики світу грішні, неправдиві…
На сьомий день жахіття, груди хмар
Душила невідомість скаженіла…
Впивались лихоліття смертних кар
У хвору підсвідомість… через тіло….
На сьомий день… розбрату… замість трав
Вростала в небо прірва… вздовж провулку…
Ковчег до Арарату поспішав…
Наближувала віра до притулку…

У тексті розчинено вірш:

На сьомий день потопу*
На сонці стало слизько…
Плив Ной через Європу…
Кричав, дрижав вітрисько…
На сьомий день стихії
Ховав півмісяць клішні…
Не ждали на Месію
Владики світу грішні…
На сьомий день жахіття
Душила невідомість…
Впивались лихоліття
У хвору підсвідомість…
На сьомий день… розбрату…
Вростала в небо прірва…
Ковчег до Арарату
Наближувала віра…

*Всесвітній потоп тривав сорок днів і сорок ночей.

 

13 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 20 серпня. «Квіти на лісовій галявині» І.Шишкіна

Двадцяте серпня. «Квіти на лісовій галявині» І.Шишкіна

3D, у техніці розчинення

У лісі буяє літо, гарцює серпень,
Біліють узори квітів – природні чари…
Ховається денне світло у ніжну зелень,
Деревам у пишнім вітті дрімають хмари…

Повітря терпке, пахуче – п’янить аж дійсність…
До неба веде доріжка, у світ безмірний…
А вітру душа співуча шукає Вічність…
Гуляє, втомившись трішки… струмочок вільний…

Галявина – витвір Божий, міжгалактичний,
Де мрії, думки гніздяться… завждИ інтимні…
Грибок на хатинку схожий, на ключ скрипічний…
Росинки, як краплі щастя, прозорі, дивні…

А десь із кущів ожини метелик лине…
Лунає пташиний голос, такий прекрасний…
Мох, наче сувій тканини – оздоба глини…
Довкілля – маленький космос, Едем сучасний…

У тексті розчинено вірш:

У лісі буяє літо,
Біліють узори квітів…
Ховається денне світло
Деревам у пишнім вітті…

Повітря терпке, пахуче,
До неба веде доріжка…
А вітру душа співуча
Гуляє, втомившись трішки…

Галявина – витвір Божий,
Де мрії, думки гніздяться…
Грибок на хатинку схожий,
Росинки, як краплі щастя…

А десь із кущів ожини
Лунає пташиний голос…
Мох, наче сувій тканини,
Довкілля – маленький космос…

 

 

12 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 19 серпня. У натовпі

Дев’ятнадцяте серпня. У натовпі

3D, у техніці розчинення

У натовпі сірім вовчім двоногі звірі…
Дратують овечі шкіри, хижацькі цілі…
Впираються в небо очі….в густім ефірі
Шукають промінчик віри… хмарини білі…

У натовпі злім, байдужім свої реформи…
Повітря… як смуга смогу… не треба раю…
Не вірять заблудлі душі в моральні норми,
Уже ні собі, ні Богу… не довіряють…

У натовпі юд, пилатів та фарисеїв
За правду готові вбити і тіло, й слово…
Не можу такою ж стати – не ті ідеї…
Різнюся я в цьому світі… не випадково…

У натовпі сірім вовчім закони зграї…
Людина людині ворог… і скрізь могили…
Молюся Творцю щоночі, Його благаю,
Розвіяв… щоб гріху морок… додав… щоб сили…

У тексті розчинено вірш:

У натовпі сірім вовчім
Дратують овечі шкіри…
Впираються в небо очі,
Шукають промінчик віри…

У натовпі злім, байдужім
Повітря… як хмара смогу…
Не вірять заблудлі душі
Уже ні собі, ні Богу…

У натовпі юд, пилатів,
За правду готові вбити…
Не можу такою ж стати…
Різнюся я в цьому світі…

У натовпі сірім вовчім
Людина людині ворог…
Молюся Творцю щоночі…
Розвіяв… щоб гріху морок…

 

12 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Руслан Сафиулов, «РНВ»,
http://www.photosight.ru/photos/5083053/