Одинадцяте вересня. Летять у вирій гуси, журавлі…
3D, у техніці розчинення
Летять у вирій гуси, журавлі… шляхи торують власні…
Згортають промінь сонця сумовитий, оперезаний туманом…
Жене їх осінь з рідної землі… у далі неосяжні…
А в небі навіть ніде відпочити… мла здається океаном…
Летять у вирій гуси, журавлі… крізь сутінки вечірні…
На прОщу тимчасову, чи у вічність мчать до Божої дзвіниці?
І виграють вітри, як скрипалі, ноктюрни Паганіні…
Сонати мелодійні, дивні, ніжні… їм виконують криниці..
Летять у вирій гуси, журавлі, до витоків природних…
Жовтіє ліс… усе ще пелехатий, але сни вдихають квіти…
У хмар на крилах рани, мозолі, дощі в серцях холодних,
Та їм птахІв ніколи не здогнати і… на жаль, не зрозуміти…
У тексті розчинено вірш:
Летять у вирій гуси, журавлі..
Згортають промінь сонця сумовитий…
Жене їх осінь з рідної землі,
А в небі навіть ніде відпочити…
Летять у вирій гуси, журавлі…
На прощу тимчасову, чи у вічність?
І виграють вітри, як скрипалі
Сонати мелодійні, дивні, ніжні…
Летять у вирій гуси, журавлі…
Жовтіє ліс… усе ще пелехатий…
У хмар на крилах рани, мозолі,
Та їм птахів ніколи не здогнати…
20 червня 2013
