Марина Алдон – 11 липня. Подорожник

Одинадцяте липня. Подорожник

3D, у техніці розчинення

Він росте край дороги у лісі, у полі, в долині,
Біля хати чи муру йому і комфортно, й зручно…
Корінці – довгі ноги відшукують води глибинні,
Знають ґрунту структуру, певно, до мантії… включно…

В рук смарагдовий колір… долоні овал є ефектним,
Зовсім пальців немає, кулак видається сильним…
Хіромантію долі по лініям-жилкам рельєфним
З неба вітер читає всевидящим оком пильним…

Гладить сонечко влітку епідерміс, насіння ніжно…
Невисоку стеблину полощуть дощі сльозами…
Не трава, і не квітка, не оздоба газону, звісно,
А цілюща рослина… найкраща між бур’янами…

У тексті розчинено вірш:

Він росте край дороги,
Біля хати чи муру…
Корінці – довгі ноги
Знають ґрунту структуру…

В рук смарагдовий колір,
Зовсім пальців немає…
Хіромантію долі
З неба вітер читає…

Гладить сонечко влітку
Невисоку стеблину…
Не трава, і не квітка,
А цілюща рослина…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 10 липня. Роздуми над картиною Івана Шишкіна «Ранок у сосновому лісі»

Десяте липня. Роздуми над картиною Івана Шишкіна «Ранок у сосновому лісі»

3D, у техніці розчинення

Дивовижно пахне м’ята, на листках танцює літо,
В лісі тисячі кімнат, як брами вічності – каміння…
А маленькі ведмежата безтурботно, наче діти,
Ловлять сонячних зайчат і лижуть лагідне проміння…

Тягне рученьки до неба мох малесенький, все вище…
Кожен кущик – експонат у краєзнавчому музеї…
Найгарніші квіти в нетрях, антресолі-хмари ближче…
Сосни тихо гомонять… Вони природи корифеї…

Тішить вітру прафольклорність, коломийкові мотиви…
Та струмка серцебиття відображає тінь і світло…
У повітрі неповторність… Ранок чистить об’єктиви…
Наддуховні почуття вростають в груди непомітно…

У тексті розчинено вірш:

Дивовижно пахне м’ята,
В лісі тисячі кімнат…
А маленькі ведмежата
Ловлять сонячних зайчат…

Тягне рученьки до неба
Кожен кущик – експонат…
Найгарніші квіти в нетрях,
Сосни тихо гомонять…

Тішить вітру прафольклорність
Та струмка серцебиття…
У повітрі неповторність,
Наддуховні почуття…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 9 липня. У лісі

Дев’яте липня. У лісі

3D, у техніці зіставлення

В руці хмарина, в душі епоха,
Зірки на стеблах, на скелі місяць…
Гірська стежина веде до Бога…
Частина неба – міфічний Світязь…

Тут пахнуть вії листками м’яти,
Росою, маком сповита дійсність…
Прямують мрії, летять сонати
Чумацьким шля́хом кудись у вічність…

Смерічка схожа на храм природи,
На парасолю спадає мряка…
Крізь воду можна відчути ноти,
Дізнатись долю повинна птаха…

У тексті розчинено два вірші:
1.
В руці хмарина.
Зірки на стеблах…
Гірська стежина –
Частина неба…

Тут пахнуть вії
Росою, маком…
Прямують мрії
Чумацьким шля́хом…

Смерічка схожа
На парасолю…
Крізь воду можна
Дізнатись долю…

2.
В душі епоха,
На скелі місяць…
Веде до Бога
Міфічний Світязь…

Листками м’яти
Сповита дійсність,
Летять сонати
Кудись у вічність…

На храм природи
Спадає мряка,
Відчути ноти,
Повинна птаха…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – 8 липня. Абетка літа

Восьме липня. Абетка літа

3D, у техніці розчинення + акро

А_бстраговано світ вночі у реальність іншу…
Б_люз пташиний звучить в соборі прапраприроди…
В_ітерець-мандрівник мовчить, бо шукає тишу…
Г_ори труться верхами в зорі… без перешкоди…
Ґедзь дрімає, метелик спить, медитує, звісно…
Д_е ж ти зараз? На жаль, не знаю, не уявляю…
Е_фемерна тут кожна мить… десь далеко місто!
Є_ щось дивне у серці гаю… шматочок раю…

Ж_овтий місяць, неначе бра у небесній ніші…
З_віробій витирає сльози – росу цнотливу…
тИ_ зліпи мене знов… з ребра, чи із власних віршів…
І_ вплети алфавіт у коси – графемне диво…
Ї_дко, темно… довкола ліс… скрізь різьба скульптурна…
Й_мення рідне шепочу ніжно… губами тільки…
К_ожна хмара, як край куліс… як тасьма ажурна…
Л_истя терпне… у нетрях тісно? Пустують білки…

М_’ята пахне… мов фіміам… галасує річка…
Н_аварити б собі чар-зілля… та хоч би й каву…
О_диноко… дорога – шрам, вузлувата стрічка?
П_оетичне, святе довкілля… таке ласкаве!
Р_озкриває бутон вогонь, жовтувато-ржавий…
С_вічка скрапує тихо в вічність… чомусь поспішно…
Т_інь повзе повз моїх долонь, силует шершавий…
У_ душі завмирає дійсність… така невтішна…

Ф_антазує невільно мох… майже, підсвідомо…
Х_оч у мряці… чорніють вії трави і квітки…
Ц_вях у серці… Все бачить Бог… все Йому відомо!
Ч_ує подих, читає мрії… а скелі – свідки…
Ш_арудить капелюхом гриб, корінці, мов стержні…
Щ_едро-рясно із віт звисають… закономірно…
Ю_велірні прикраси лип – і сережки, й персні…
Я_ кохаю тебе, кохаю… безмежно, вірно!

У тексті розчинено вірш:

А_бстраговано світ вночі…
Б_люз пташиний звучить в соборі…
В_ітерець-мандрівник мовчить,
Г_ори труться верхами в зорі…
Ґедзь дрімає, метелик спить…
Д_е ж ти зараз? На жаль, не знаю…
Е_фемерна тут кожна мить…
Є_ щось дивне у серці гаю…

Ж_овтий місяць, неначе бра…
З_віробій витирає сльози…
тИ_ зліпи мене знов… з ребра…
І_ вплети алфавіт у коси…
Ї_дко, темно… довкола ліс…
Й_мення рідне шепочу ніжно…
К_ожна хмара, як край куліс…
Л_истя терпне… у нетрях тісно?

М_’ята пахне… мов фіміам…
Н_аварити б собі чар-зілля…
О_диноко… дорога – шрам?
П_оетичне, святе довкілля…
Р_озкриває бутон вогонь,
С_вічка скрапує тихо в вічність…
Т_інь повзе повз моїх долонь…
У_ душі завмирає дійсність…

Ф_антазує невільно мох…
Х_оч у мряці… чорніють вії…
Ц_вях у серці… Все бачить Бог…
Ч_ує подих, читає мрії…
Ш_арудить капелюхом гриб,
Щ_едро-рясно із віт звисають
Ю_велірні прикраси лип…
Я_ кохаю тебе, кохаю!

 

20 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 7 липня. Квітка папороті

Сьоме липня. Квітка папороті

3D, у техніці розчинення

На Івана, На Купала, коли трав рясніють пасма,
Розквітає в лісі квітка – півреальна, пів астральна:
І смілива, і зухвала, й таємнича, і прекрасна,
І яскрава, наче зірка… найвиразніша… полярна…

Вогняним червоним оком, чи зіницею, скоріше,
Осяває млу безмежну… щільну темряви первинність…
Ходить вітер тихим кроком і складає власні вірші,
Біля неї обережно… нахиляється рослинність…

Місяць променем голубить стебельце напівпрозоре,
Пелюстки із потойбіччя, чи із вимірів не наших…
У струмочка терпнуть губи, русло, як уява, хворе…
Завмирає опівніччя… липень миє крила в чаші…

Солов’ї, неначе в трансі, медитують поодинці…
Всі мовчать… сором’язливо… у святих гірських наметах….
Та як блисне сонце вранці, випне пальчики-мізинці,
Вмить кудись… зникає диво… поглинає квіт планета…

У тексті розчинено вірш:

На Івана, На Купала
Розквітає в лісі квітка –
І смілива, і зухвала,
І яскрава, наче зірка…

Вогняним червоним оком
Осяває млу безмежну…
Ходить вітер тихим кроком
Біля неї обережно…

Місяць променем голубить
Пелюстки із потойбіччя,
У струмочка терпнуть губи,
Завмирає опівніччя….

Солов’ї, неначе в трансі,
Всі мовчать… сором’язливо…
Та як блисне сонце вранці,
Вмить кудись… зникає диво…

 

20 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012