Марина Алдон – 5 липня. «Крик» Едварда Мунка

П’яте липня. «Крик» Едварда Мунка

3D, у техніці розчинення

Коли відчай стискає світ в коліщатах долі,
Всі дороги – у невідомість чи в потойбіччя…
У судинах  колючий дріт… Де же сила волі?
Біль пронизує підсвідомість…. Думки – каліччя…

Через прірву астральний міст, або павутина…
Небосхил червоніє в серці, із сонцем вкупі…
Жах у тілі… на повний зріст, у усіх клітинах…
Майже поруч… примара смерті… і пара трупів…

Краєвид розмиває кров… не вино, не фарба…
Річка тихо впадає в вічність… крізь хворі очі…
Віднімає життя любов… може, винна карма…
Крик душі… розбиває дійсність… та сни пророчі…

У тексті розчинено вірш:

Коли відчай стискає світ,
Всі дороги – у невідомість,
У судинах  колючий дріт,
Біль пронизує підсвідомість…

Через прірву астральний міст,
Небосхил червоніє в серці,
Жах у тілі… на повний зріст…
Майже поруч… примара смерті…

Краєвид розмиває кров,
Річка тихо впадає в вічність…
Віднімає життя любов…
Крик душі… розбиває дійсність….

 

20 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 4 липня. Літня спека

Четверте липня. Літня спека

3D, у техніці зіставлення

Справжня спека навколо… на термометрі сорок один…
В літа роль… режисера… диригує малина червона…
Птах наспівує соло… зупиняється… мов часоплин…
Аж дзвенить атмосфера… всі судини пронизує втома…

Чи гарячка у річки, закипає вода, як узвар…
Чи в хмарини засмага? Пігментація шкіри в планети?
Терпнуть стебла травички… гусне, в’язне квітковий нектар…
У рослинності спрага… Засихають, невже…  очерети?

Вітер тихий, пестливий, сяє сонечка жовтий софіт,
Пахнуть солодко липи… почуття незнайомі у серці…
От дощу б трохи, зливи, остудити б хоч трохи цей світ…
Освіжити би липень… до печери б дійти по веселці…

Вірш можна читати й так:

На термометрі сорок один… справжня спека навколо…
Диригує малина червона… В літа роль… режисера…
Зупиняється… мов часоплин… Птах наспівує соло…
Всі судини пронизує втома… аж дзвенить атмосфера…

Закипає вода, як узвар… чи гарячка у річки?
Пігментація шкіри в планети? Чи в хмарини засмага?
Гусне, в’язне квітковий нектар…терпнуть стебла травички…
Засихають, невже…  очерети… у рослинності спрага…

Сяє сонечка жовтий софіт, вітер тихий, пестливий,
Почуття незнайомі у серці… пахнуть солодко липи…
Остудити б хоч трохи цей світ… от дощу б трохи, зливи…
До печери б дійти по веселці… освіжити би липень…

У тексті розчинено два вірші:

1.
Справжня спека навколо…
В літа роль… режисера…
Птах наспівує соло,
Аж дзвенить атмосфера…

Чи гарячка у річки?
Чи в хмарини засмага?
Терпнуть стебла травички…
У рослинності спрага…

Вітер тихий, пестливий,
Пахнуть солодко липи…
От дощу б трохи, зливи,
Освіжити би липень…

2.
На термометрі сорок один…
Диригує малина червона…
Зупиняється… мов часоплин…
Всі судини пронизує втома…

Закипає вода, як узвар…
Пігментація шкіри в планети?
Гусне, в’язне квітковий нектар…
Засихають, невже…  очерети…

Сяє сонечка жовтий софіт,
Почуття незнайомі у серці…
Остудити б хоч трохи цей світ…
До печери б дійти по веселці…

19 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Зображення:
Автор  —  anarud, «The Magic of the Sea»
http://www.photosight.ru/photos/5012144/

Марина Алдон – 3 липня. Розуми над картиною Василя Штернберга «Озеро»

Третє червня. Розуми над картиною Василя Штернберга «Озеро»

3D, у техніці розчинення

Коріння дерева старого, неначе велетня обличчя,
Справляє дивне враження на трАви біля пристані…
Безмовно з люстра голубого, якому світлотіні личать,
Киває відображення… вітриськами розхристане…

Зі стовбура гілляки-руки інтелігентно гладять літо,
В повітря тягнуть пальчики, щоб озера торкнутися…
А малахітові перуки приємно пахнуть горицвітом…
Пташині містять датчики… в листках гніздиться музика…

В задумі хмари та каміння… і кілька звивин краєвиду…
Їм хочеться теж ніжності, що сонце випромінює…
Вода жива, дає прозріння, яке черпає з небовиду…
Чуття приємне свіжості липневий день навіює…

У тексті розчинено вірш:

Коріння дерева старого
Справляє дивне враження…
Безмовно з люстра голубого
Киває відображення…

Зі стовбура гілляки-руки
В повітря тягнуть пальчики…
А малахітові перуки
Пташині містять датчики…

В задумі хмари та каміння…
Їм хочеться теж ніжності…
Вода жива, дає прозріння,
Чуття приємне свіжості…

 

 

18 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 2 липня. Відчуження…

Друге липня. Відчуження…

3D, у техніці розчинення

1.
ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ І ЗЛИВАМИ МІЖГАЛАКТИЧНИМИ,
Під твоїми крильми́ починається вічність і щастя…
Зупиняється час… пахне літо свічками магічними…
Непорочна роса у долоні, неначе причастя…

МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ… ЧАСТКОВО… НА РІВНІ СВІДОМОСТІ,
Залишаєш автограф-узор інстинктивно у віршах…
За тобою б ішла… через прірву…. сто смуг невагомості…
А небесна твердінь… в напівтемряві глибша та більша…

СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ ТРЕМТЛИВИМИ, ДИКИМИ, ЗВИЧНИМИ…
Всі норд-ости тобі виграють Шостаковича, Баха…
Навіть хмари бліді видаються чомусь ексцентричними,
Майже кожна із них, ніби шапка-ковпак Мономаха…

СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ НЕРВОВО, ЯК ДВІ ВИПАДКОВОСТІ,
Із астральним сачком ловиш марення дуже дбайливо
День місячнім на кратері… при спеціальній вологості…
Бо ж фантазії, наче метелики – крихітне диво…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО ТРОЯНДОВЕ, ЗНАЄШ РЕАЛІЇ…
Біля тебе, як нитка, проходить Чумацька Дорога…
Та у грудях вулкани… сезонні якісь аномалії…
Тридцять вісім за Цельсієм… Тихо молюся до Бога…

ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, ІЗ РАНИ… СВОЄЮ БАЙДУЖІСТЮ…
Пристрасть вільним потоком струмує, тече по судинах…
Я знесу геть усе… терпеливо… покірно… із мужністю…
Бо ти поруч завжди́ … на стареньких пожовклих світлинах…

КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ СМАРАГДОВЕ М’ЯТИ І ШАВЛІЇ…
То ж сльозини мої… від чуттів надприродних багряні…
Волохатенький мох тягне шию фіалці до талії…
Липень румбу танцює… Співають дрозди на поляні…

ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, КОХАНИЙ… НЕ СМІЙСЯ НАД ЮНІСТЮ)
Виривається крик… чи то відчаю, чи то знемоги…
Тільки скеля мовчить… дише рівно… античною мудрістю…
Їй знайомі давно всі пориви і втіхи, й тривоги…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ ТА РІЧЕЧКИ ІЛЮМІНАЦІЇ
Не тому, що я десь серед гір, ти – в великому місті…
А тому, що не ті… вже між нами з тобою вібрації,
Що були ще торік, або навіть у березні-квітні…

ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… НАТХНЕННО, ТАЄМНО… ПРИМРУЖЕНО…
І малюєш на склі олівцями, за звичкою, руни…
Тут самотньо мені… вигинаються спомини… збуджено…
Не чекаю, повір, подарунків від долі-фортуни…

ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ СМЕРІЧЕЧКИ АБО АКАЦІЇ…
Декламує пророків біблійних цілюща криниця,
Довіряє вона цілковито своїй інтонації…
Має голос провидця підземна холодна водиця…

НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» СМИРЕННО, ТА ТРОХИ НАПРУЖЕНО…
Я не знаю, для чого мені ефемерна свобода…
Поодинці у всесвіті жити нелегко… відчужено…
Очевидцем невільним любовних тортур є природа…

2.
Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ І ЗЛИВАМИ міжгалактичними,
МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ… ЧАСТКОВО… на рівні свідомості…
СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ ТРЕМТЛИВИМИ, дикими, звичними,
СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ НЕРВОВО, як дві випадковості…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО ТРОЯНДОВЕ, знаєш реалії…
ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, ІЗ РАНИ своєю байдужістю…
КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ СМАРАГДОВЕ м’яти і шавлії
ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, КОХАНИЙ… не смійся над юністю)…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ ТА РІЧЕЧКИ ілюмінації…
ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… НАТХНЕННО, таємно… примружено…
ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ СМЕРІЧЕЧКИ або акації…
НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» СМИРЕННО, та трохи напружено…

3.
А в тексті розчинено вірш:

ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ і зливами,
МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ частково…
СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ тремтливими,
СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ нервово…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО трояндове,
ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, із рани…
КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ смарагдове
ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, коханий)…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ та річечки…
ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… натхненно…
ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ смерічечки…
НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» смиренно…

4.
І ще одну поезію:

ТИ керуєш думками,
МІЙ світогляд формуєш,
СВІТ гаптуєш вітрами,
СНИ з піснями римуєш…

МРІЙ даруєш намисто,
ЦВІТ зриваєш із серця…
КРОВ стікає на листя
ІЗ душі (Змилосердься!)…

ВІЧ не бачиш у мряці,
ЗНОВ рахуєш планети…
ЛІС намацують пальці…
НІЧ вигукує:  «Де ти?»…

5.
Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

Ти –
Мій
Світ…
Сни –
Мрій
Цвіт…

Кров
Із
Віч…
Знов
Ліс…
Ніч…

 

18 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 1 липня. Мури замку

Перше липня. Мури замку

3D, у техніці розчинення

Кам’яна фортеця древня – справжній пам’ятник історії…
Схожий склеп на вазу трохи граціозністю і блідістю…
Серед арок в’ється плющ, напевно, згідно траєкторії…
Павутина часу сіра сполучає мить із вічністю…

На високій вежі пташка, певно, милується хмарами,
Вітровій співає дзвінко соло біля флюгера сталевого…
Чорний слід пожежі в замку… ще залишений татарами…
Тінь під небокраєм дивна від промінчика липневого…

Мох росте на стінах муру… пахнуть сходинки вербенами…
А була ж там спальня пана… залишилося підвищення…
Велич у руїнах досі… вал оточений легендами…
Світова, фатальна врода, як не прикро, дуже знищена…

У тексті розчинено вірш:

Кам’яна фортеця…
Схожий склеп на вазу…
Серед арок в’ється
Павутина часу…

На високій вежі
Вітровій співає…
Чорний слід пожежі –
Тінь під небокраєм…

Мох росте на стінах,
А була ж там спальня…
Велич у руїнах
Світова, фатальна…

18 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 30 червня. Молодь

Тридцяте червня. Молодь

30 червня – День молоді
3D, у техніці розчинення

Юні душі наснаги повні, а серця – навиліт.
Сяють очі, неначе зорі, щиро і бадьоро…
Мчать життєві човни крізь повінь, трансформують хвилі,
Здоганяють вітри прозорі, як диктує норов…

Молоді пагінці сміливі, підростають стрімко…
Не лякаються від стихії, і від гроз примхливих…
Хай танцюють дощі на ниві, в лісі… між барвінком…
Ще попереду плани, мрії, сотні справ важливих…

Вже не діти, ще не дорослі, вірять у дивацтва…
Та у грудях – світи безмірні… що гартують волю…
Жар кохання веде наосліп аж до піку щастя,
Щоб знайти лебедину вірність, особисту долю…

У тексті розчинено вірш:

Юні душі наснаги повні,
Сяють очі, неначе зорі…
Мчать життєві човни крізь повінь,
Здоганяють вітри прозорі…

Молоді пагінці сміливі,
Не лякаються від стихії…
Хай танцюють дощі на ниві,
Ще попереду плани, мрії…

Вже не діти, ще не дорослі,
Та у грудях – світи безмірні…
Жар кохання веде наосліп,
Щоб знайти лебедину вірність…

 

16 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 29 червня. І.І.Левітан. «Залишки колишньої. Сутінки»

Двадцять дев’яте червня. І.І.Левітан. «Залишки колишньої. Сутінки»

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Хмарини білі, наче викладені з вати,
Природи творчий витвір на мольберті неба…
В морській майстерні запах успіху та втрати…

Блакитні хвилі, як водИ прозорі ребра,
Гортає дикий вітер пам’ять, числа, дати…
Пісок у жмені часу… змочувати треба?

В трави на узбережжі чистий колір червня…
Тугі стеблини сонцем вигладжені ніжно…
Мовчать руїни вежі… мріє арка древня…
Вузькі щілини поглядають досить грізно…

Дерев немає… Поховалися… напевно…
У коридорі таємничім кам’янистім…
КвіткИ маленькі щось нашіптують душевно…
В них почуття до літа суто особисті…

У тексті розчинено ЯС:

Хмарини білі –
Природи творчий витвір
В морській майстерні…

Блакитні хвилі
Гортає дикий вітер…
Пісок у жмені…

В трави на узбережжі
Тугі стеблини…
Мовчать руїни вежі,
Вузькі щілини…

 

16 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 28 червня. День Конституції України

28 червня –  День Конституції України

Двадцять восьме червня. Конституція

3D, у техніці розчинення

Є у кожного з нас право із народження, з дитинства
І на щастя, й на свободу, на життєвий курс активний…
Конституція держави, громадянського суспільства –
Основний закон народу, акт важливий, нормативний…

Рідний стяг і мова рідна є здобутками героїв!
Подарунок Бога й долі – герб і гімн, земля родюча…
Тож, не станем на коліна, не складем ні рук, ні зброї!
Перед ворогом ніколи головИ ж не схилить круча!

Спільний в нас усіх зачаток, нам єдине небо сниться,
Ми об’єднані в родину – неподільну та єдину…
Рідний край – коштовний спадок… найпрекрасніша скарбниця …
Поцінуймо ж Батьківщину, волошкову Україну!

У тексті розчинено вірш:

Є у кожного з нас право
І на щастя, й на свободу…
Конституція держави –
Основний закон народу…

Рідний стяг і мова рідна –
Подарунок Бога й долі…
Тож, не станем на коліна
Перед ворогом ніколи…

Спільний в нас усіх зачаток,
Ми об’єднані в родину…
Рідний край – коштовний спадок…
Поцінуймо ж Батьківщину!

 

14 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 27 червня. Про себе

Двадцять сьоме червня. Про себе

3D, у техніці розчинення

Народилася я влітку, коли дмуть вітри пророчі,
Охрестив Бог-Батько словом і гучним, і життєдайним…
Розумію кожну квітку, що вдивляється у очі,
Знаю мову трав чудово із наріччям незвичайним…

Стали домом мені гори, де свобода, наче лікар,
Усміхається смерічка… загадкова, ностальгійна…
Тчу віршовані узори, мікросвіт зі знаків-літер…
В жилах кров? Скоріше – річка… верховинська… неспокійна …

Вдалину веде стежина… не земна, а галактична…
Прямо в небо, по веселці заримовані мчать мрії…
Бо ж ім’я моє – Марина, вдача – вперта, романтична…
І вогонь, і лід у серці, у душі усі стихії…

Наче птах, співаю в терні, як ніхто… ніколи… зроду…
Гладжу місячні вітрила, ніби в полі житній колос…
Народилась я у червні, коли пахне листя глоду…
Маю пісні дати крила… і, звичайно, власний голос…

У тексті розчинено вірш:

Народилася я влітку,
Охрестив Бог-Батько словом…
Розумію кожну квітку,
Знаю мову трав чудово…

Стали домом мені гори,
Усміхається смерічка…
Тчу віршовані узори…
В жилах кров? Скоріше – річка…

Вдалину веде стежина,
Прямо в небо, по веселці…
Бо ж ім’я моє – Марина:
І вогонь, і лід у серці…

Наче птах, співаю в терні…
Гладжу місячні вітрила…
Народилась я у червні…
Маю пісні дати крила…

14 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 26 червня. Наркотик

26 червня — Міжнародний день боротьби з наркоманією

Двадцять шосте червня. Наркотик

3D, у техніці розчинення

Що робити? Дощі тремтять… наче пальці хворі…
У свідомості мла безмежна… скоріше – протяг…
А на серці давно печать, чи колапс у долі  –
Від наркотиків я залежна… вбиває потяг…

У судинах – об’єм землі, на душі же – камінь…
Небеса протикає голка, либонь, уявна?
Сонця плавиться диск на склі… на віконній рамі…
Хмара, наче стара футболка… якась безбарвна…

Бачу всесвіту чітко край… галактичні рани…
Недалеко… отам, за гаєм… вітри дмуть… вільні…
Як вернути примарний рай, відчуття нірвани,
Коли грошей уже немає? Борги суцільні…

Що робити? Дощі тремтять… і чому холодні?
Де дитинства пора щаслива? У снах курличе…
Тихо-тихо, неначе тать, або наче злодій,
Підкрадається смерть жахлива… все ближче-ближче…

Може, випити валідол від журби-абсурду,
Як ночами старенька мати, періодично…
Бо виносить вердикт укол, мов у залі суду…
Та засуджує він до страти… категорично…

Сила волі у мене є? Мовчки… тліє віра,
Але, певно, вона недужа, безкрила, квола….
Організм уже збій дає і старіє шкіра,
А де очі були – калюжа… вода прозора…

Що робити? Життя гублю… Знаю смак облуди…
Віднімає наркотик спокій, беззаперечно…
Я благаю усіх, молю, зупиніться, люди!
Не вживайте приманний опій… це небезпечно!

У тексті розчинено вірш:

Що робити? Дощі тремтять…
У свідомості мла безмежна…
А на серці давно печать –
Від наркотиків я залежна…

У судинах – об’єм землі,
Небеса протикає голка.
Сонця плавиться диск на склі…
Хмара, наче стара футболка…

Бачу всесвіту чітко край…
Недалеко… отам, за гаєм…
Як вернути примарний рай,
Коли грошей уже немає?

Що робити? Дощі тремтять…
Де дитинства пора щаслива?
Тихо-тихо, неначе тать,
Підкрадається смерть жахлива.

Може, випити валідол,
Як ночами старенька мати,
Бо виносить вердикт укол
Та засуджує він до страти.

Сила волі у мене є,
Але, певно, вона недужа.
Організм уже збій дає,
А де очі були – калюжа…

Що робити? Життя гублю…
Віднімає наркотик спокій.
Я благаю усіх, молю,
Не вживайте приманний опій!

 

14 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012