Марина Алдон – Душа

8 декабря, 2012 2:18 пп

Душа

3D, у техніці розчинення

Душа річних не має кілець, навіть маси,
Вона то плаче, то співає, то німіє…
Їй не потрібно зовсім крилець, наче птасі,
Коли літає небокраєм… або мріє…

Душа, як плоть, не має зморшок і нарядів…
І не тріпоче від морозу… чи від вітру…
Для неї місяць – мов горошок… для обрядів…
Єством керує вищий розум, сила Світу…

Душа вміщає стратосферу, всі світила…
У коридорі потойбічнім… стелі сині…
Незримо пише без паперу, без чорнила
Псалми на мові галактичній, на єдиній…

Душа, як пам’ять, не сивіє… Її промінь
Гортає вічність непомітно… ніби сонник…
Тебе відшукує, Месіє, в Божім домі,
Блукає в вимірах самітно… мов паломник…

У тексті розчинено вірш:

Душа річних не має кілець,
Вона то плаче, то співає…
Їй не потрібно зовсім крилець,
Коли літає небокраєм…

Душа, як плоть, не має зморшок
І не тріпоче від морозу…
Для неї місяць – мов горошок…
Єством керує вищий розум…

Душа вміщає стратосферу
У коридорі потойбічнім…
Незримо пише без паперу
Псалми на мові галактичній…

Душа, як пам’ять, не сивіє…
Гортає вічність непомітно…
Тебе відшукує, Месіє,
Блукає в вимірах самітно…

8 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші и Улюблене. Метки: 3D вірші, життя і смерть, самотність у натовпі и філософія життя. 2 комментария к записи Марина Алдон – Душа

Марина Алдон – Дитина дощу

1 декабря, 2012 6:45 пп

Дитина дощу

 

Не може її зрозуміти звичайна сім’я.
Гортає хмаринки, чи зорі вона при потребі.
Дитина дощу – це діагноз, не власне ім’я.
Здається, живе не на грішній землі, а на небі.

Маленька істота… приховує свій інтелект.
І крихітне серце у ритмі циклону пульсує.
Мутація генів? Частково. Та більше дефект
Свідомості натовпу що, зневажає, таврує.

Абстрактна хвороба? Де взяти такий препарат,
Щоб витерти прямо з душі аутизму симптоми?
Їй кожна рослина близька, наче друг, наче брат,
У косах рятується вітер від нападу втоми.

Ретельно пильнує безпомічні марення ніч…
Відхилення медики кращі шукають…і марно…
Чуття ігнорують, неначе маля якась річ!
Вона ж ізолюється, бо… це суспільство – бездарне…

 

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 2 комментария к записи Марина Алдон – Дитина дощу

Марина Алдон – Вона втекла таємно із лікарні…

1 декабря, 2012 6:44 пп

Вона втекла таємно із лікарні…

 

Вона втекла таємно із лікарні…
Огиду витираючи зі щік…
Насуплювало небо брови хмарні,
Бо мати сина ки́дала навік.

Знайшли її. Але зникала знову.
І допити, й погрози – марно все.
Писала, усміхаючись, відмову…
Та знову йшла спокійно на шосе…

Знайшла і батька бідної дитини.
У ліжку іншій цілував живіт.
Здавалося, посипались лавини,
Зосталися планети без орбіт.

В істериці… не знала, що робити…
І викинулась хутко із вікна…
Швидка… Бинти… Та перелом відкритий…
Розбиті мрії… ліжко… сум… стіна…

Порвала осінь струни не гітарні,
А ті, якими серце розмовля…
Вона втекла таємно із лікарні…
Знайти хотіла дуже немовля…

Та не було його вже в дитбудинку…
Маля – не річ і доля – не ломбард…
Сім’я чужа забрала сиротинку…
Співав журливо вітер, наче бард…

А як назвали хлопчика ті люди?
Яка адреса? Чи ночами спить?
Шукала вісім років його всюди…
Не знала далі, як без сина жить.

Дивилися у млу зірки янтарні,
Гойдала місяць лагідно сосна…
Вона вже не втікала із лікарні…
Бо помирала з відчаю… одна…

 

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 3 комментария к записи Марина Алдон – Вона втекла таємно із лікарні…

Марина Алдон – Вона не знала слова «мама»

1 декабря, 2012 6:34 пп

Вона не знала слова «мама»

Вона не знала слова «мама»,
Про себе усієї правди.
Дитинство, як суцільна рана,
Здавалось наслідками травми.

Дивилась біль її очима
Колись крізь вікна у притулку.
Хоча усе вже за плечима,
Неначе тіні у провулку.

І де ж та мрія заповітна –
Забути хутко сиротинець?
Тепер вона сама вагітна,
А він утік, немов злочинець.

Але людина – не зозуля…
Не відреклася від дитини…
Влучила змалечку їй куля
У серця стовбурні клітини.

А дні летіли непомітно,
Роки, як таїнство причастя.
Вона давно – багатодітна,
Вона знайшла нарешті щастя.

І чоловік, і вісім дочок
Заполонили світ коханням…
А голоси, як той дзвіночок,
Постійно тішили звучанням.

Та дитбудинку снилась брама,
Харчі казенні, горе зради…
Вона вже знала слово «мама»
І власну, вищу сутність правди…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 2 комментария к записи Марина Алдон – Вона не знала слова «мама»

Марина Алдон – Милостиня

1 декабря, 2012 6:28 пп

Милостиня

Вона стояла, зранена голубка,
При вході до каплиці щонеділі…
Дробила сльози доля-м’ясорубка…
А люди йшли… на службу… збайдужілі…

Терпіла, тихо стискуючи зуби…
Не грала ролей, не ходила в масці…
Звільнили із роботи, кинув любий…
Малюк лежав недужий у колясці…

Від сорому шаріла шкіра бліда.
Не від добра ішла жебракувати:
Щоб лікувати сина-інваліда,
Потрібні гроші… а вона ж бо – мати…

І ДЦП – діагноз, або вирок?
Не мала ані друзів, ні родини…
Стара одежа – клаптики ганчірок,
Бо головне – продукти для дитини…

Та підійшов чернець одного разу,
У монастир пожити він покликав…
У відчаї погодилася… зразу…
Молилася до Богочоловіка…

Допомагали сестри у Ісусі…
Неначе сонце вийшло з-за хмаринки…
Трудилася… завжди була у русі…
І все…заради рідної кровинки…

Але не довго мешкала у храмі…
Забрав до себе лікар зі столиці,
Бо закохався в неї до нестями,
Їй дарував коштовності, спідниці.

Роки несла у вирій біла птаха…
І ось вона… на тому ж знову місці…
Вишукувала доброго монаха
Звести для нього церкву, щоб у лісі…

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Милостиня нет

Марина Алдон – Сліпа

1 декабря, 2012 6:15 пп

Сліпа

Для неї сонце, ніби зникло безвісти,
І по життю вела лише поезія…
Вона вдихала спрагло квіти-первістки,
Стежки́ зміряла за шкалою Цельсія…

Кохала… розчинялася у пристрасті,
Її пісні – як крик душі розбитої…
А він сміявся… Очі його димчасті
Не помічали сутності відкритої…

Вона була сліпою… але шкірою
Слова шорсткі та крила вітру бачила…
Молитва щира гріла серце вірою…
Для нього же нічого мла не значила…

Але одного разу лікар з Англії
Приїхав у село на презентацію…
Вразили муки дівчини, реалії…
Пошкодував… зробив їй операцію…

Відчула світ у пишності, всебічності…
Сплела з дощу вінка для жита спілого…
Торкнутися хотілося до вічності…
Більш не було каліцтва знавіснілого…

Знайшла його… Осліп… Нещастя, опіки…
Немов до страти долею приречено…
За Гринвічем вимірював недоліки…
Але вона обняла самозречено…

Схиляла небо, трохи розтривожене…
І цілувала губи, щоки, вилиці,
І гладила волосся розкуйовджене,
І підставляла руки, наче милиці.

Для неї сонце, ніби народилося…
А він шукав грудей її, як пристані…
Вона красою дивною світилася…
Любов’ю заміряла мрії, відстані…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання, кохання, самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Сліпа нет

Марина Алдон – Сильна жінка

1 декабря, 2012 3:58 пп

Сильна жінка

Вона чарує розумом і вродою,
Живе заради вічного кохання,
На мові злив говорить із природою…
Але душа наповнена стражданням…

Не кров, а сльози серце перекачує.
Йде чоловік до іншої сьогодні…
Дитя у люльці ніченька розкачує,
А зорі виглядають із безодні…

Кімнати всі здаються домовинами…
Неспокій осідає в атмосфері…
Вона удень торгує мандаринами,
У школі прибирає увечері.

Вважають її сильною, веселою,
Хоча давно поморщені долоні,
Стає лікарня рідною оселею,
Фарбує сивина дочасно скроні.

Приймає вирок долі без істерики,
Горта покірно будні… у нарузі…
Син підростає, їде до Америки,
Самотньо… гірко… і немає друзів…

Та в мить одну Земля орбіту змінює…
Пліч-о-пліч ідеал, мужчина мрії…
Заслаблі крила іскра віри зміцнює,
А спокій опускається на вії…

І шалу відкриваються принадності,
На підвіконні квіти щастя білі…
Але недовга щира пісня радості…
Дзвінок… розбився… на автомобілі…

Шкребе у двері вітер? Озирається…
То кошеня…  Потрібно обігріти…
Бере собі… Спасіння, виявляється,
В любові до всього, що є на світі…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: мої вірші, самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Сильна жінка нет

Марина Алдон – Дитина дощу

30 ноября, 2012 8:32 пп

Дитина дощу

Не може її зрозуміти звичайна сім’я.
Гортає хмаринки, чи зорі вона при потребі.
Дитина дощу – це діагноз, не власне ім’я.
Здається, живе не на грішній землі, а на небі.

Маленька істота… приховує свій інтелект.
І крихітне серце у ритмі циклону пульсує.
Мутація генів? Частково. Та більше дефект
Свідомості натовпу що, зневажає, таврує.

Абстрактна хвороба? Де взяти такий препарат,
Щоб витерти прямо з душі аутизму симптоми?
Їй кожна рослина близька, наче друг, наче брат,
У косах рятується вітер від нападу втоми.

Ретельно пильнує безпомічні марення ніч…
Відхилення медики кращі шукають…і марно…
Чуття ігнорують, неначе маля якась річ!
Вона ж ізолюється, бо… це суспільство – бездарне…

 

30 листопада 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: P. S., Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Дитина дощу нет

Марина Штефуца — «Німа» Рафаеля Санті

23 ноября, 2012 9:45 пп

«Німа» Рафаеля Санті

3D, у техніці розчинення

мрії фільтрують буття у глибинах душі…
сурдоперекладу звуку немає на мову людства…
сон абстрагує чуття, що завжди на межі…
міцно вростає у небо безкрає зоря, як люстра…

очі не вірять пітьмі, бо вона, наче кліть…
мла накриває три виміри смогом, усе щільніше…
губи сухі і німі, ніби стулюють світ,
серце говорить нечутно із Богом тристопним віршем…

гарний чіткий силует… шати всі до лиця…
тільки не видно в руці хризантему біляву, чисту…
неординарний портрет – епопея митця
відображає суспільну проблему та особисту…

У тексті розчинено вірш:

мрії фільтрують буття…
сурдоперекладу звуку немає…
сон абстрагує чуття,
міцно вростає у небо безкрає…

очі не вірять пітьмі…
мла накриває три виміри смогом…
губи сухі і німі,
серце говорить нечутно із Богом…

гарний чіткий силует…
тільки не видно в руці харизму…
неординарний портрет
відображає суспільну проблему…

 

23 лиситопада 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші и Улюблене. Метки: 3D вірші, за картинами, самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца — «Німа» Рафаеля Санті нет

Марина Штефуца – Осінь у місті

30 октября, 2012 8:41 пп

Осінь у місті

3D, у техніці розчинення

Гортає листя різко жовтень, як часопис,
Похмурий ранок пильно дивиться у вічність…
Молитва чиста – це пісень моїх живопис…
Душі уламок розбиває навпіл дійсність…

Птахи принишкли, відчувають прохолоду…
Синдром застуди, певно, в сонячного диска…
Дощі-опришки видозмінюють природу,
Гуляють всюди, не потрібна їм прописка…

А ріки шумно гомонять поміж собою…
Ждуть сон тривалий всохлі трави на газоні…
У місті сумно… гірко плачу за тобою…
Юрба… вокзали… і самотність на пероні…

Гортає листя жовтень… Сизі хмари низько…
У скверах осінь тче з туману скатертину,
Разок намиста із квіток зрива вітрисько…
Знайти б наосліп… до країни мрій стежину…

Розчинений вірш:

Гортає листя
Похмурий ранок…
Молитва чиста –
Душі уламок…

Птахи принишкли…
Синдром застуди?
Дощі-опришки
Гуляють всюди.

А ріки шумно
Ждуть сон тривалий…
У місті сумно…
Юрба… вокзали…

Гортає листя
У скверах осінь…
Разок намиста
Знайти б наосліп…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші и Улюблене. Метки: 3D вірші, дощ, місто, осінь и самотність у натовпі. Комментариев к записи Марина Штефуца – Осінь у місті нет

« Следующие  
  Предыдущие »