Марина Алдон – 26 серпня. Лист до Бога

Двадцять шосте серпня. Лист до Бога

3D, у техніці розчинення

НЕБОКРАЄМ ОБВУГЛЕНИМ хмари розхитують морок. Тихо КОТИТЬСЯ МІСЯЦЬ німим потойбіччям, як диск… На пергаменті пам’яті літер та слів сивий порох… Жах, НЕНАЧЕ той меч… свій сталевий приховує блиск… ЗАПАХ ВОСКУ ДОВКОЛА… між тим… деформується свічка… і здається чомусь, що ПРИБИТА ДУША ДО ХРЕСТА… У розхристаних сутінках губиться маревом річка, НІЧ ВРОСТАЄ КОРІННЯМ у вицвілий аркуш листа… Бачить світ Цар могутній КРІЗЬ ВСЕСВІТУ ОКО ВСЕЗРЯЧЕ, ті безодні, що В грудях заповнює сонмище зла, СТОВБУР МОЗКУ ПЛАНЕТИ, чекає покути терпляче. Витирає Христос плащаницею піт із чола…
Шлях Чумацький веде з інших вимірів прямо до раю… починається він аж НА ВІСТРІ ГІРСЬКОГО ХРЕБТА… ЗАМІСТЬ МИЛИЦЬ ДЛЯ СЕРЦЯ… протез для свідомості мають отамани юрби… не цікавить їх сліз гіркота…
В стратосфері чуттів скрізь ЛОКАЛЬНІ ОЗОНОВІ ДІРИ, різнотрав’я тривог ВИШНІ ВІТИ КОШЛАТЯТЬ щораз, тавтограми страждань наповняють свідомість без міри… і СЕРПНЕВИЙ ГУСТИЙ ІРОКЕЗ потрапляє до ваз… Мов корида життя… кожен день із собою турніри… На маршруті буття час вперед невблаганно біжить… ЯК БЕЗ КРИЛЕЦЬ ДІЙТИ ДО МЕТИ З ПЕРЕЛОМАМИ ВІРИ? Або тільки хоча б ВВИСЬ ЗЛЕТІТИ, як птаха, НА МИТЬ… Вже космічний наш бруд НА ОРБІТІ становить загрозу… Чи ШУКАТИ ЧУДЕС слід в астральній ще все площині? МЛІЄ ЛИСТЯ ПОВОЛІ, для нього немає наркозу, непророслим зерном загнивають розтрачені дні.
Непритомніє воля… конає в агонії правда, НЕСПОКІЙНО НА ВЛАСНІЙ ГОЛГОФІ,
мрій втрачено сенс… ТЕРПНЕ ШКІРА ВІД БОЛЮ…  в сім’ї стала нормою зрада… кожний другий чаклун, хіромант, «рятівник-екстрасенс»…
Ну а ВІЧНІСТЬ ХОВАЄ КОРДОН… рвуть ефір катастрофи… трансформує ландшафт радіації діапазон… ЗАМІСТЬ МІСТА ЛИШ ВЕЖІ… ЛИБОНЬ, ВАВИЛОНСЬКОЇ… ПРОФІЛЬ… ЧОРНА ПРІРВА ЗВИСА НАД СУСПІЛЬСТВОМ, ЗАГОРНЕНА В СОН…
Люд клонує гріхи, імпортує своє божевілля… Чи ж народиться знов Каїн, Юда та Понтій Пилат? НІМБ ІЗ ТЕРНЯМ ВІНЧАЄ ПРИРОДУ, ЗАСЛАБЛЕ ДОВКІЛЛЯ… Немовлятам до рук потрапля бойовий автомат. Братовбивці тепер, як опришки, народні повстанці, ТИСНЕ ПРОСТІР, МОВ НАБРЯК… НА КОД ГЕНЕТИЧНИЙ ЗЕМЛІ… Вітер гладить ромашку, мистецтво показує танцю… не бажає, щоб сік лікувальний дістався бджолі…
В споконвічних лісів трохи дивний синдром облисіння, екзекутори гай самовільно карають на смерть… Я НЕ ВМЕРЛА… АЛЕ… ЗУПИНИТИ НЕ МОЖУ СВАВІЛЛЯ… безперервних проблем, суєти, стресу скрізь круговерть…
Дай же, Господи, сил скласти іспит мені на честь, мужність… ПЛАЧУ ПРОСТО… І ЖДУ… КОЛИ ПРОМІНЬ ЗАСЯЄ У МЛІ… Для молитви вбрання підбираю я – скромність та мудрість… Боже, благослови вчинки, вірші та  хліб на столі…

У тексті розчинено вірш:

НЕБОКРАЄМ обвугленим котиться місяць. Неначе
ЗАПАХ ВОСКУ довкола, прибита душа до хреста.
НІЧ ВРОСТАЄ корінням крізь Всесвіту око всезряче
В СТОВБУР МОЗКУ планети… на вістрі гірського хребта…
ЗАМІСТЬ МИЛИЦЬ для серця… локальні озонові діри…
ВИШНІ ВІТИ кошлатять серпневий густий ірокез…
ЯК БЕЗ КРИЛЕЦЬ дійти до мети з переломами віри?
ВВИСЬ ЗЛЕТІТИ на мить… на орбіті шукати чудес?
МЛІЄ ЛИСТЯ поволі… неспокійно на власній Голгофі…
ТЕРПНЕ ШКІРА від болю… а Вічність ховає кордон…
ЗАМІСТЬ МІСТА лиш вежі… либонь, вавилонської… профіль…
ЧОРНА ПРІРВА звиса над суспільством, загорнена в сон…
НІМБ ІЗ ТЕРНЯМ вінчає природу, заслабле довкілля…
ТИСНЕ ПРОСТІР, мов набряк… на код генетичний Землі…
Я НЕ ВМЕРЛА… але… зупинити не можу свавілля…
ПЛАЧУ ПРОСТО… і жду… коли промінь засяє у млі…

А у вірші розчинено ще одну поезію:
Небокраєм
Запах воску.
Ніч вростає
В стовбур мозку.
Замість милиць
Вишні віти…
Як без крилець
Ввись злетіти?
Мліє листя,
Терпне шкіра.
Замість міста
Чорна прірва.
Німб із терням
Тисне простір.
Я не вмерла…
Плачу просто…

14 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 19 серпня. У натовпі

Дев’ятнадцяте серпня. У натовпі

3D, у техніці розчинення

У натовпі сірім вовчім двоногі звірі…
Дратують овечі шкіри, хижацькі цілі…
Впираються в небо очі….в густім ефірі
Шукають промінчик віри… хмарини білі…

У натовпі злім, байдужім свої реформи…
Повітря… як смуга смогу… не треба раю…
Не вірять заблудлі душі в моральні норми,
Уже ні собі, ні Богу… не довіряють…

У натовпі юд, пилатів та фарисеїв
За правду готові вбити і тіло, й слово…
Не можу такою ж стати – не ті ідеї…
Різнюся я в цьому світі… не випадково…

У натовпі сірім вовчім закони зграї…
Людина людині ворог… і скрізь могили…
Молюся Творцю щоночі, Його благаю,
Розвіяв… щоб гріху морок… додав… щоб сили…

У тексті розчинено вірш:

У натовпі сірім вовчім
Дратують овечі шкіри…
Впираються в небо очі,
Шукають промінчик віри…

У натовпі злім, байдужім
Повітря… як хмара смогу…
Не вірять заблудлі душі
Уже ні собі, ні Богу…

У натовпі юд, пилатів,
За правду готові вбити…
Не можу такою ж стати…
Різнюся я в цьому світі…

У натовпі сірім вовчім
Людина людині ворог…
Молюся Творцю щоночі…
Розвіяв… щоб гріху морок…

 

12 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Руслан Сафиулов, «РНВ»,
http://www.photosight.ru/photos/5083053/

 

 

Марина Алдон – 5 травня. Міжнародний день боротьби за права інвалідів

П’яте травня. Дитина з ДЦП

3D, у техніці розчинення

Дивився в очі натовп апатичний, трохи п’яний,
Гілками бив вітрисько по щоках безперешкодно,
Торкався неба шпилем храм готичний дерев’яний…
Вона ж дитя стискала на руках… так благородно…

І гладила маленького хлопчину – янголятко,
Єдиний скарб, утіху із утіх, вінець розради…
Іще в юнацтві втратила родину – неньку, батька,
А нещодавно кинув чоловік… підступно зрадив…

Діагноз ДЦП – жорстокий вирок ескулапів
В лікарні пролунав, неначе грім, автоматично…
Тепер її одежа із ганчірок – блузка навпіл…
Відвідують жорстокі злидні дім систематично…

У серці біль, на вікнах павутина замість штори,
А біля ніг – старий голодний пес… та дві монети…
Лише б на операцію для сина (дуже ж хворий)
Зібрати гроші, він усього сенс, ядро планети…

Дивився в очі натовп безтурботний та згрубілий…
Вона, як тінь, з’являлася з імли із клунком білим…
Ні сніг, ні дощ, ні град, ні день спекотний і спітнілий
Спинити жінку-матір не могли… та й не зуміли б…

У тексті розчинено вірш:

Дивився в очі натовп апатичний,
Гілками бив вітрисько по щоках,
Торкався неба шпилем храм готичний…
Вона ж дитя стискала на руках…

І гладила маленького хлопчину –
Єдиний скарб, утіху із утіх…
Іще в юнацтві втратила родину,
А нещодавно кинув чоловік…

Діагноз ДЦП – жорстокий вирок
В лікарні пролунав, неначе грім…
Тепер її одежа із ганчірок…
Відвідують жорстокі злидні дім…

У серці біль, на вікнах павутина,
А біля ніг – старий голодний пес…
Лише б на операцію для сина
Зібрати гроші, він усього сенс…

Дивився в очі натовп безтурботний…
Вона, як тінь, з’являлася з імли…
Ні сніг, ні дощ, ні град, ні день спекотний
Спинити жінку-матір не могли…

10 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 28 квітня. сьогодні є і юди, і пилати…


Двадцять восьме квітня. сьогодні є і юди, і пилати…

3D, у техніці розчинення

сьогодні є і юди, і пилати, і нерони,
які вбивають слово, розпинають навіть хмари…
в народу прагнуть мову відібрати та канони…
в неволі ж пісня –  птах без небокраю… ще й без пари…

сьогодні є і каїни, й адами, й саломеї,
що не бояться Бога, Його влади, храм руйнують…
свій рід поганять власними вустами фарисеї,
легально, інквізицією правди… люд мордують…

сьогодні є й мойсеї, і самсони, і давиди,
готові прославляти Батьківщину без упину…
писемність предків бережуть, кордони, краєвиди,
бо люблять землю-матінку… єдину Україну…

У тексті розчинено вірш:

сьогодні є і юди, і пилати,
які вбивають слово, розпинають…
в народу прагнуть мову відібрати,
в неволі ж пісня –  птах без небокраю…

сьогодні є і каїни, й адами,
що не бояться Бога, Його влади,
свій рід поганять власними вустами…
легально, інквізицією правди…

сьогодні є й мойсеї, і самсони,
готові прославляти Батьківщину…
писемність предків бережуть, кордони,
бо люблять землю-матінку… єдину…

5 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – Тридцяте березня. Собака

Тридцяте березня. Собака

3D, у техніці розчинення

Скрізь фальш, лукавість, грішна лицемірність,
Та зло прадавнє – спадок ще від змія…
Твоя ласкавість тішить і покірність,
Надщастя справжнє, аж душа радіє…

Цей світ тримірний, в кожне серце вбитий…
Сум потенційний – дійсності частина…
Твій норов вірний, добрий та відкритий…
Ти – друг надійний, хоч і не людина…

Сльоза без звуку прямо в ніч впадає,
В долоні Бога всесвіти безкрайні…
Ти лижеш руку, біля ніг лягаєш
Та ловиш погляд, імпульси звичайні…

Біль – це ознака стресу… не єдина…
Симптомів лиха в грудях не сховати…
Біжить собака навстріч, як дитина…
Швиденько й тихо ми йдемо до хати…

У тексті розчинено вірш:

Скрізь фальш, лукавість
Та зло прадавнє…
Твоя ласкавість –
Надщастя справжнє…

Цей світ тримірний,
Сум потенційний…
Твій норов вірний,
Ти – друг надійний…

Сльоза без звуку
В долоні Бога…
Ти лижеш руку
Та ловиш погляд…

Біль – це ознака
Симптомів лиха…
Біжить собака
Швиденько й тихо…

 

9 лютого 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – Двадцять шосте березня. Пробач ворогів, Боже мій

Двадцять шосте березня. Пробач ворогів, Боже мій

3D, у техніці розчинення

Пробач ворогів, Боже мій, за симптоми заздрості,
Бо ж легко молитись за друзів, чи за соратників,
Що поруч у щасті, у тузі, у горі, й радості…
І навіть в мовчанці німій вони кращі радники…

Противників, Отче, прости… вбивць закону совісті…
Що в масках блукають між нами, оскал приховують…
Серця ампутують словами… вбивають повністю…
До мрій прибивають хрести… крила волі сковують…

Суперникам гріх відпусти: хитрість, підлабузництво, –
Вони ж і глухі, і незрячі без сили вищої…
Є в людях інстинкти звірячі, цинізм, відступництво,
Бо вперто ідуть до мети, та іще й нечистої…

Пробач ворогів, Боже мій, не усі ж однакові…
На них не тримаю образи за грубу бесіду…
У зла же цупкі метастази, клітини ракові…
Ти, знаєш… Ти вічний, святий! Ти – основа Всесвіту!

У тексті розчинено вірш:

Пробач ворогів, Боже мій,
Бо ж легко молитись за друзів,
Що поруч у щасті, у тузі…
І навіть в мовчанці німій…

Противників, Отче, прости…
Що в масках блукають між нами,
Серця ампутують словами,
До мрій прибивають хрести…

Суперникам гріх відпусти, –
Вони ж і глухі, і незрячі…
Є в людях інстинкти звірячі,
Бо вперто ідуть до мети…

Пробач ворогів, Боже мій…
На них не тримаю образи…
У зла же цупкі метастази…
Ти, знаєш… Ти вічний, святий!

 

6 лютого 2012

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – Двадцять шосте лютого. На пероні…

Двадцять шосте лютого. На пероні…

3D, у техніці розчинення

Знаю, зорі – це краплі сліз… Чом же в місяця білі губи?
Чорна ніч, мов гірський тунель, вже не вірить у сонник Фрейда…
Просто потяг тебе відвіз аж занадто далеко, любий…
За сімнадцять морів-земель і за три континенти неба…

Одиноко… ковтаю… сум… Рахувати… чи ні… хвилини?
Чи побачу іще тебе?  За сітківкою ока мрії…
Через серце проходить струм та пронизує всі судини…
Щось мороз на душі шкребе… Завиток у зими сивіє…

Розпанахані тіні скрізь… та тривожні вітри без втоми
Ліхтарі обіймають знов, підпирають старі тополі…
Просто потяг тебе відвіз, залишивши лиш тільки спомин…
Розпинає мій світ любов… Не повернешся ти ніколи…

У тексті розчинено вірш:

Знаю, зорі – це краплі сліз…
Чорна ніч, мов гірський тунель…
Просто потяг тебе відвіз
За сімнадцять морів-земель…

Одиноко… ковтаю… сум…
Чи побачу іще тебе?
Через серце проходить струм…
Щось мороз на душі шкребе…

Розпанахані тіні скрізь
Ліхтарі обіймають знов…
Просто потяг тебе відвіз…
Розпинає мій світ любов…

 

21 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – Двадцять дев’яте січня. Жебрачка

Двадцять дев’яте січня. Жебрачка

3D, у техніці розчинення

Руки брудні, подерті, благальна молитва – мова…
Зморшки дрібні, глибокі вкривають овал обличчя…
Певно, уже до смерті своєї давно готова…
Кілька нещасних кроків… і небо… і потойбіччя…

В натовпі, як прибулець, жебрачка, колишній лідер…
Погляд – у невідомість, та маска, звичайно, жертви…
Майже, на розу вулиць приходить до неї вітер…
Жене бузувірка – вбогість збирати гіркі пожертви…

Одяг старий, у латках. Та винна сама… й горілка…
Як і в її сусідки (об’єднує доля схожих):
Хата, на жаль – палатка і шафа – вербова гілка…
Зі звалища всі наїдки … чи просто від перехожих…

У серці із мли графіті, відколи коханий кинув…
В душі – вічний січень, стужа і пустка із безнадії…
Колись мала все на світі: роботу, дохід, родину…
А зараз худа й недужа… Немає вже навіть мрії…

У тексті розчинено вірш:

Руки брудні, подерті,
Зморшки дрібні, глибокі…
Певно, уже до смерті
Кілька нещасних кроків…

В натовпі, як прибулець,
Погляд – у невідомість…
Майже, на розу вулиць
Жене бузувірка – вбогість…

Одяг старий, у латках,
Як і в її сусідки…
Хата, на жаль – палатка,
Зі звалища всі наїдки…

У серці із мли графіті,
В душі – вічний січень, стужа…
Колись мала все на світі…
А зараз худа й недужа…

8 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – Одинадцяте січня. Вовчиця

Одинадцяте січня. Вовчиця

3D, у техніці розчинення

Ми відповідальні за тих, кого приручили

Ти приручив мене, відняв свободу, мрії вістря…
Змінив життєві всі дороги (досі сниться!)…
Пробач… Та я вовчиця! Вільна… зроду, як повітря!
А ти хотів, щоб терлась в ноги… наче киця…

Ти приручив мене… Не знав, що дика, незалежна?
Невже не бачив сині очі, ніби море?
І що любов моя свята, велика і безмежна!
На місяць вила серед ночі та на гори!

Ти приручив мене… Навчилась плакать, мов дитина…
Сама з собою розмовляла… монологом…
На повідку ходила, як собака-сиротина…
Тебе господарем вважала, майже богом…

Ти приручив мене, для чого, любий? Далі кинув…
Ми ж мали спільну амплітуду в серці гаю…
Нестримно цілувала твої губи без упину…
Кохаю й досі… Не забуду… Обіцяю!

У тексті розчинено вірш:

Ти приручив мене, відняв свободу,
Змінив життєві всі дороги…
Пробач… Та я вовчиця! Вільна… зроду!
А ти хотів, щоб терлась в ноги…

Ти приручив мене… Не знав, що дика?
Невже не бачив сині очі?
І що любов моя свята, велика!
На місяць вила серед ночі!

Ти приручив мене… Навчилась плакать…
Сама з собою розмовляла…
На повідку ходила, як собака …
Тебе господарем вважала …

Ти приручив мене, для чого, любий?
Ми ж мали спільну амплітуду…
Нестримно цілувала твої губи…
Кохаю й досі… Не забуду…

1 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – Грудневий ранок

Грудневий ранок

3D, у техніці зіставлення

Холодна долоня міста засніжена, згідно сезону…
Пахне морозною свіжістю доволі скособочена культова свічка…
Вітер насвистує Ліста у найнижчих шарах озону…
Десь поза іншою дійсністю… ввижається, ніби астральна є річка…

Дорога трохи шершава, як стовбур старої берези…
В небі, із плюшу місцевого, руденького сонця маленька борідка…
Гіркне невипита кава, серце жадає імпрези…
В лоні світанку грудневого хмаринка, немов одинока лебідка…

Холодна долоня міста невільно погладжує душу…
Тисне на кнопку будильника свідомість о сьомій… за звичкою… віршем…
Вдягаю разок намиста…  кімната нагадує мушлю…
Жалить язик кип’ятильника… Вмикаю камін, зараз стане тепліше…

У тексті розчинено два вірші:
1.
Холодна долоня міста
Пахне морозною свіжістю…
Вітер насвистує Ліста…
Десь поза іншою дійсністю…

Дорога трохи шершава
В небі, із плюшу місцевого…
Гіркне невипита кава
В лоні світанку грудневого…

Холодна долоня міста
Тисне на кнопку будильника…
Вдягаю разок намиста…
Жалить язик кип’ятильника…

2.
Засніжена, згідно сезону,
Доволі скособочена культова свічка…
У найнижчих шарах озону
Ввижається, ніби астральна є річка…

Як стовбур старої берези,
Руденького сонця маленька борідка…
Серце жадає імпрези…
Хмаринка, немов одинока лебідка…

Невільно погладжує душу…
Свідомість о сьомій… за звичкою… віршем…
Кімната нагадує мушлю…
Вмикаю камін, зараз стане тепліше…

13 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012