Марина Алдон – 2 вересня. Відпусти…

Друге вересня. Відпусти…

(3D, у техніці зіставлення)

Відпусти… Сил немає більше… П’ю покірно… прогірклий трунок…
Зорі – Всесвіту візерунок… З кожним днем мені гірше… гірше…
Проростаю сльозою в вірші… Залишаю у сні цілунок…
Виставляє любов рахунок… Несуттєве уже все інше…

Відпусти… місяць, як сережка … Йду назустріч листкам опалим…
Замітаю сліди печалі… Із нізвідки в нікуди стежка…
Тільки пам’ять моя – не флешка… Розбиває журба скрижалі…
Спроби стерти чуття невдалі… Бо у серці світлина-фреска…

Відпусти… в межах існування… Був прихід у життя невчасним?
Причащаюся горем власним… В небо пісня летить… остання…
Сум порушує ритм дихання… Навіть свічка поволі гасне…
Може Вічність утішить щастям… Поза часом лише страждання…

У тексті розчинено два вірші:

1.
Відпусти… Сил немає більше…
Зорі – Всесвіту візерунок…
Проростаю сльозою в вірші…
Виставляє любов рахунок…

Відпусти… місяць, як сережка …
Замітаю сліди печалі…
Тільки пам’ять моя – не флешка…
Спроби стерти чуття невдалі…

Відпусти… в межах існування…
Причащаюся горем власним…
Сум порушує ритм дихання…
Може Вічність утішить щастям…

2.
П’ю покірно… прогірклий трунок…
З кожним днем мені гірше… гірше…
Залишаю у сні цілунок…
Несуттєве уже все інше…

Йду назустріч листкам опалим…
Із нізвідки в нікуди стежка…
Розбиває журба скрижалі…
Бо у серці світлина-фреска…

Був прихід у життя невчасним?
В небо пісня летить… остання…
Навіть свічка поволі гасне…
Поза часом лише страждання…

 

16 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Марина Алдон – 1 вересня. Вже вереснем пахне небо…

Перше вересня. Вже вереснем пахне небо…

3D, у техніці розчинення

Світанок плете мережку узором звичним,
Вітрисько складає сповідь горянці-річці…
Туман пеленає стежку бинтом медичним,
У сонечка блідне промінь, чи шрам на щічці?

У трав неспокійний погляд – мотивів жодних…
На квітах роса осіння чомусь без блиску…
Хмарина, що майже поряд, тамує подих,
Вчуває дерев тремтіння… Від зміни тиску?

Дивує пташиний щебет… Пісні народні?
Безрадісний, як ніколи… стрибунчик-коник…
Вже вереснем пахне небо – сувій Господній…
А діти ідуть до школи, бо кличе дзвоник…

У тексті розчинено вірш:

Світанок плете мережку,
Вітрисько складає сповідь,
Туман пеленає стежку,
У сонечка блідне промінь…

У трав неспокійний погляд,
На квітах роса осіння…
Хмарина, що майже поряд,
Вчуває дерев тремтіння…

Дивує пташиний щебет –
Безрадісний, як ніколи …
Вже вереснем пахне небо,
А діти ідуть до школи…

 

16 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 31 серпня. В’яне літо

Тридцять перше серпня. В’яне літо

3D, у техніці розчинення

Майже пошепки… в’яне літо… зітхає серпень…
Майже криком співає птах… як лише уміє…
Вітер власним керує світом, що вклав у серце
І вимірює власний шлях… довжиною мрії…

Вже не так зігріває ранок росу на листі…
Чом холодні долоні в трав? Точно не відомо…
Річка вміло пряде серпанок… нитки імлисті…
Певно, в сонця багато справ… Чи хронічна втома?

У хмарини синдроми астми… болять легені…
Задихається? Жде чудес… Не реве…. Не в змозі…
У природи поганий настрій? Збій функцій генів?
Або запах не той в небес… або скоро осінь…

У тексті розчинено вірш:

Майже пошепки… в’яне літо…
Майже криком співає птах…
Вітер власним керує світом
І вимірює власний шлях…

Вже не так зігріває ранок…
Чом холодні долоні в трав?
Річка вміло пряде серпанок…
Певно, в сонця багато справ…

У хмарини синдроми астми…
Задихається? Жде чудес…
У природи поганий настрій
Або запах не той в небес…

 

 

16 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 30 серпня. Цілуй мене…

Тридцяте серпня. Цілуй мене…

3D, у техніці розчинення

Цілуй мене палко, ніжно, несамовито,
Зривай мені зорі пізні, за ними вирій…
Хай буде в тілах нам тісно, хай мліє літо…
Хай душі зіллються в пісні лірично-щирій…

Одежу знімай нервово – тонку спідницю…
Голуб мої пружні перса та білі стегна…
Хочу тебе гарячково, немов блудниця…
Бач, крига на серці скресла… кипить кров, певно…

Хай пахне трава причастям у чистім полі…
А мла, наче чорна кава… як шафи – граби…
Тебе називаю щастям та зодчим долі…
І стигне спокуси лава… у гирлі зваби…

Хай вітер кошлатить вії та коси русі,
Диктуй мені всі бажання… найбільш інтимні…
Тобі довіряю мрії, мольберт ілюзій…
І вірші свої, й кохання, і очі сині…

У тексті розчинено вірш:

Цілуй мене палко, ніжно,
Зривай мені зорі пізні…
Хай буде в тілах нам тісно,
Хай душі зіллються в пісні…

Одежу знімай нервово…
Голуб мої пружні перса…
Хочу тебе гарячково,
Бач, крига на серці скресла…

Хай пахне трава причастям,
А мла, наче чорна кава…
Тебе називаю щастям…
І стигне спокуси лава…

Хай вітер кошлатить вії,
Диктуй мені всі бажання…
Тобі довіряю мрії…
І вірші свої, й кохання…

16 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

 

 

 

Марина Алдон – 29 серпня. Роздуми над картиною «Лісова ріка» Аркадія Рилова

Двадцять дев’яте серпня. Роздуми над картиною «Лісова ріка» Аркадія Рилова

3D, у техніці розчинення

Ріка на долоні гаю думки полоще…
Мов лінія долі довга… Довкола спека…
Тече до порогу раю, невже на прощу?
До храму святого Бога, на жаль, далеко…

Вода має колір неба і швидкість вітру,
Прозора, цілюща, чиста, на смак класична…
Цілує травинок стебла, вдихає світло
І квітів бутони, листя прасує звично…

В камінні пульсує вічність… лоскоче нерви…
А птаха кричить-голосить… на повні груди…
Вдихають принадну свіжість тополі, верби,
Високі столітні сосни чекають чуда…

Швидка течія невпинно гортає простір…
Вперед поспішає… пішки… у світ прекрасний…
А білка гризе невинно (завждИ о шостій)
Тихенько смачні горішки – сніданок власний…

У тексті розчинено вірш:

Ріка на долоні гаю,
Мов лінія долі довга…
Тече до порогу раю,
До храму святого Бога…

Вода має колір неба,
Прозора, цілюща, чиста…
Цілує травинок стебла
І квітів бутони, листя…

В камінні пульсує вічність…
А птаха кричить-голосить…
Вдихають принадну свіжість
Високі столітні сосни…

Швидка течія невпинно
Вперед поспішає… пішки…
А білка гризе невинно
Тихенько смачні горішки…

16 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 28 серпня. Я переможу всіх…

Двадцять восьме серпня. Я переможу всіх…

3D, у техніці розчинення

Я переможу всіх, кого ти звабив… Я сильніша!
Вкраду тебе таємно від стихій, від болю, стресів…
І покажу у млі зірки-кульбаби, ніч у віршах,
Та райдужні орбіти світлих мрій у піднебессі…

Переступлю сім вимірів печалі гарячково,
Перегорну ілюзії та сум, шляхи північні,
І розіб’ю страждань твоїх скрижалі, звісно, словом,
Ввійду в судини, в серце, наче струм… на вІки вічні….

Візьми мій дощ… і крила розпростерті… без вагання…
Та меч із блискавиці… вогняний… вітри первІсні…
Знай, не віддам нікому… навіть смерті… це кохання,
Тебе, мій любий ангеле земний… прославлю в пісні…

У тексті розчинено вірш:

Я переможу всіх, кого ти звабив,
Вкраду тебе таємно від стихій…
І покажу у млі зірки-кульбаби
Та райдужні орбіти світлих мрій…

Переступлю сім вимірів печалі,
Перегорну ілюзії та сум…
І розіб’ю страждань твоїх скрижалі,
Ввійду в судини, в серце, наче струм…

Візьми мій дощ… і крила розпростерті…
Та меч із блискавиці… вогняний…
Знай, не віддам нікому… навіть смерті…
Тебе, мій любий ангеле земний…

15 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 27 серпня. «Літній пейзаж» Миколи Глущенка

Двадцять сьоме серпня. «Літній пейзаж» Миколи Глущенка

3D, у техніці розчинення

На деревах кудлаті хмари – перуки сизі,
Наче дужка… гірська брова… на обличчі поля…
Дикий вітер не має пари, у світлій ризі
Одиноко собі співа – набридає воля…

А у сонця душа жагуча… Тонким промінням
Обпікає небесний схил… бо мандрує… пішки…
У задумі трава пахуча… тремтить корінням…
Дуже хочеться, певно, крил… політати трішки…

Біля стежки маленькі квіти, янтарні ніби…
Зачаровує клич трембіт… голосний… пташиний…
Гладить пензлем художник літо, малює німби…
Зображає Господній світ… на шматку тканини…

У тексті розчинено вірш:

На деревах кудлаті хмари,
Наче дужка… гірська брова…
Дикий вітер не має пари,
Одиноко собі співа…

А у сонця душа жагуча,
Обпікає небесний схил…
У задумі трава пахуча –
Дуже хочеться, певно, крил…

Біля стежки маленькі квіти,
Зачаровує клич трембіт…
Гладить пензлем художник літо,
Зображає Господній світ…

 

 

15 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 26 серпня. Лист до Бога

Двадцять шосте серпня. Лист до Бога

3D, у техніці розчинення

НЕБОКРАЄМ ОБВУГЛЕНИМ хмари розхитують морок. Тихо КОТИТЬСЯ МІСЯЦЬ німим потойбіччям, як диск… На пергаменті пам’яті літер та слів сивий порох… Жах, НЕНАЧЕ той меч… свій сталевий приховує блиск… ЗАПАХ ВОСКУ ДОВКОЛА… між тим… деформується свічка… і здається чомусь, що ПРИБИТА ДУША ДО ХРЕСТА… У розхристаних сутінках губиться маревом річка, НІЧ ВРОСТАЄ КОРІННЯМ у вицвілий аркуш листа… Бачить світ Цар могутній КРІЗЬ ВСЕСВІТУ ОКО ВСЕЗРЯЧЕ, ті безодні, що В грудях заповнює сонмище зла, СТОВБУР МОЗКУ ПЛАНЕТИ, чекає покути терпляче. Витирає Христос плащаницею піт із чола…
Шлях Чумацький веде з інших вимірів прямо до раю… починається він аж НА ВІСТРІ ГІРСЬКОГО ХРЕБТА… ЗАМІСТЬ МИЛИЦЬ ДЛЯ СЕРЦЯ… протез для свідомості мають отамани юрби… не цікавить їх сліз гіркота…
В стратосфері чуттів скрізь ЛОКАЛЬНІ ОЗОНОВІ ДІРИ, різнотрав’я тривог ВИШНІ ВІТИ КОШЛАТЯТЬ щораз, тавтограми страждань наповняють свідомість без міри… і СЕРПНЕВИЙ ГУСТИЙ ІРОКЕЗ потрапляє до ваз… Мов корида життя… кожен день із собою турніри… На маршруті буття час вперед невблаганно біжить… ЯК БЕЗ КРИЛЕЦЬ ДІЙТИ ДО МЕТИ З ПЕРЕЛОМАМИ ВІРИ? Або тільки хоча б ВВИСЬ ЗЛЕТІТИ, як птаха, НА МИТЬ… Вже космічний наш бруд НА ОРБІТІ становить загрозу… Чи ШУКАТИ ЧУДЕС слід в астральній ще все площині? МЛІЄ ЛИСТЯ ПОВОЛІ, для нього немає наркозу, непророслим зерном загнивають розтрачені дні.
Непритомніє воля… конає в агонії правда, НЕСПОКІЙНО НА ВЛАСНІЙ ГОЛГОФІ,
мрій втрачено сенс… ТЕРПНЕ ШКІРА ВІД БОЛЮ…  в сім’ї стала нормою зрада… кожний другий чаклун, хіромант, «рятівник-екстрасенс»…
Ну а ВІЧНІСТЬ ХОВАЄ КОРДОН… рвуть ефір катастрофи… трансформує ландшафт радіації діапазон… ЗАМІСТЬ МІСТА ЛИШ ВЕЖІ… ЛИБОНЬ, ВАВИЛОНСЬКОЇ… ПРОФІЛЬ… ЧОРНА ПРІРВА ЗВИСА НАД СУСПІЛЬСТВОМ, ЗАГОРНЕНА В СОН…
Люд клонує гріхи, імпортує своє божевілля… Чи ж народиться знов Каїн, Юда та Понтій Пилат? НІМБ ІЗ ТЕРНЯМ ВІНЧАЄ ПРИРОДУ, ЗАСЛАБЛЕ ДОВКІЛЛЯ… Немовлятам до рук потрапля бойовий автомат. Братовбивці тепер, як опришки, народні повстанці, ТИСНЕ ПРОСТІР, МОВ НАБРЯК… НА КОД ГЕНЕТИЧНИЙ ЗЕМЛІ… Вітер гладить ромашку, мистецтво показує танцю… не бажає, щоб сік лікувальний дістався бджолі…
В споконвічних лісів трохи дивний синдром облисіння, екзекутори гай самовільно карають на смерть… Я НЕ ВМЕРЛА… АЛЕ… ЗУПИНИТИ НЕ МОЖУ СВАВІЛЛЯ… безперервних проблем, суєти, стресу скрізь круговерть…
Дай же, Господи, сил скласти іспит мені на честь, мужність… ПЛАЧУ ПРОСТО… І ЖДУ… КОЛИ ПРОМІНЬ ЗАСЯЄ У МЛІ… Для молитви вбрання підбираю я – скромність та мудрість… Боже, благослови вчинки, вірші та  хліб на столі…

У тексті розчинено вірш:

НЕБОКРАЄМ обвугленим котиться місяць. Неначе
ЗАПАХ ВОСКУ довкола, прибита душа до хреста.
НІЧ ВРОСТАЄ корінням крізь Всесвіту око всезряче
В СТОВБУР МОЗКУ планети… на вістрі гірського хребта…
ЗАМІСТЬ МИЛИЦЬ для серця… локальні озонові діри…
ВИШНІ ВІТИ кошлатять серпневий густий ірокез…
ЯК БЕЗ КРИЛЕЦЬ дійти до мети з переломами віри?
ВВИСЬ ЗЛЕТІТИ на мить… на орбіті шукати чудес?
МЛІЄ ЛИСТЯ поволі… неспокійно на власній Голгофі…
ТЕРПНЕ ШКІРА від болю… а Вічність ховає кордон…
ЗАМІСТЬ МІСТА лиш вежі… либонь, вавилонської… профіль…
ЧОРНА ПРІРВА звиса над суспільством, загорнена в сон…
НІМБ ІЗ ТЕРНЯМ вінчає природу, заслабле довкілля…
ТИСНЕ ПРОСТІР, мов набряк… на код генетичний Землі…
Я НЕ ВМЕРЛА… але… зупинити не можу свавілля…
ПЛАЧУ ПРОСТО… і жду… коли промінь засяє у млі…

А у вірші розчинено ще одну поезію:
Небокраєм
Запах воску.
Ніч вростає
В стовбур мозку.
Замість милиць
Вишні віти…
Як без крилець
Ввись злетіти?
Мліє листя,
Терпне шкіра.
Замість міста
Чорна прірва.
Німб із терням
Тисне простір.
Я не вмерла…
Плачу просто…

14 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 25 серпня. Доброго ранку

Двадцять п’яте серпня. Доброго ранку

3D, у техніці розчинення

Струшую планети на гірську дзвіницю загадкову
Музику світанку грає водограй у дикім лісі…
Загортаю пі́тьму у свою спідницю кольорову…
Прокидайся, любий, і мене стрічай… чекаю… в пісні…

Гілочкою сонця стукаю у шибку, гладжу тіні…
Заміря́ю небо, як мале пташа своє гніздечко…
Обійми́ за плечі, ніжно, наче скрипку Паганіні…
Хоче поцілунку щирого душа, болить сердЕчко…

Квіти умиваю першою росою… легко, вправно…
Мріями малюю пристрасті сюжет та власну долю…
Пахне тепле ліжко кавою смачною… Жаль, уявно…
Я тобі готую з місяця омлет… сльозами солю…

У тексті розчинено вірш:

Струшую планети на гірську дзвіницю,
Музику світанку грає водограй…
Загортаю пі́тьму у свою спідницю…
Прокидайся, любий, і мене стрічай…

Гілочкою сонця стукаю у шибку,
Заміря́ю небо, як мале пташа…
Обійми́ за плечі, ніжно, наче скрипку…
Хоче поцілунку щирого душа…

Квіти умиваю першою росою,
Мріями малюю пристрасті сюжет…
Пахне тепле ліжко кавою смачною…
Я тобі готую з місяця омлет…

 

14 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 24 серпня. День Незалежності України

Двадцять четверте серпня. День Незалежності України

3D, у техніці розчинення

Нас хотіли не раз убити

Нам не раз розпинали мрії, думки, ідеї,
Віднімали тендітну віру чи шлях додому…
Та не втратили ми надії й землі своєї,
Бо складали молитву щиру Творцю святому…

Нас хотіли не раз убити, стоптати в порох,
Сповивала сльоза діброву –  вівтар народу…
Та вкраїнці, як вірні діти, пройшли крізь морок,
Зберегли материнську мову і корінь роду…

Нам жадали серця проткати, відтяти крила,
Із отруєним вістрям списа завдати болю…
Та на поміч прийшли Карпати, нам дали силу…
І Дніпро, й Чорне море, й  Тиса, зміцнили волю…

У тексті розчинено вірш:

Нам не раз розпинали мрії,
Віднімали тендітну віру…
Та не втратили ми надії,
Бо складали молитву щиру…

Нас хотіли не раз убити,
Сповивала сльоза діброву…
Та вкраїнці, як вірні діти,
Зберегли материнську мову…

Нам жадали серця проткати,
Із отруєним вістрям списа…
Та на поміч прийшли Карпати
І Дніпро, й Чорне море, й  Тиса…

 

 

13 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013