Марина Алдон — Мить сходження…

23 июля, 2014 2:28 пп

сходження

Мить сходження…

 

Мить сходження… Пульсує аж гора…

Струмок дивує цнотою і блиском,

Дзвіниця небосхилу дуже близько

І сонця жовтувата куля-бра…

Хмарини, наче інший материк,

Архангелами зліплений із вати…

Вчусь на межі світів балансувати

Та гладити очима льодовик…

 

Під час обряду сходження, мене

Страхує тільки пояс альпініста,

Тут подихами міряється відстань,

Тяжіння ніби слабшає земне…

Вершини вабить вежа кам’яна

У храмі первозданної природи…

Як є мета, відсутні перешкоди –

Нітрохи не лякає крутизна…

 

Мить сходження… В міжчасся у лісах

Астральні відкриваються портали,

Розширює повітря капіляри,

Неначе тонізуючий коньяк…

Далеко місто, юрби, суєта,

Та я, здається, саме тут удома…

Буквально випаровується втома…

Довкола ж воля, тиша, висота!

 

23 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: гори, екстрим, ліс, пейзажна лірика и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Мить сходження… нет

Марина Алдон — Серфінг

22 июля, 2014 6:24 пп

SONY DSC

Серфінг

 

Хвилю морську приручаю, мов рибу сріблясто-блакитну,

Шкіра-луска у якої, як віяло, вишите шовком…

 

Промінь світанку, неначебто вудку, утримую спритно,

Вітер увагу мою привернути старається зойком…

 

Скільки довкола води… І до берега нібито  близько…

Я не пливу, не лечу, відкриваю світи паралельні…

 

Адреналін… Небезпека… На дошці кататися слизько…

Треба здолати надумані фобії, страхи чисельні…

 

На поєдинку з водоймою встояти справді непросто,

Правила, як на арені… знайомої добре кориди…

 

Думкою час трансформую і внутрішній-зовнішній простір…

Щастя душа випромінює та позитивні флюїди…

 

Ловлю губами прозорі ажурні краплинки вологи…

Так поступають, напевно, усі екстремали-туристи…

 

Як прокладати цікаво приватні маршрути-дороги!

Ніби не слід залишаю позаду, а вірш особистий…

 

Серфінг – і спорт, і розвага, й мистецтво, й дозвілля, і примха,

Навіть наука життєва складна – бути просто собою…

 

Хвилю морську приручаю… Всміхається щиро хмаринка…

Хочеться неба глибокого ніжно торкнутись рукою…

 

 

22 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Wbir «серф»

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вода, екстрим, літо, роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Серфінг нет

Марина Алдон — Шкіра моря

21 июля, 2014 6:19 пп

5585015_large

Шкіра моря

 

На шкірі моря срібній –  солі смак,

Сім запахів природи ароматних…

На дні дрімає сонце, наче рак,

У мушлі світу, біля риб абстрактних…

З каміння рівно викладено хрест

І поруч не сформована ще хмара…

Піднятись треба краплям до небес,

Бо ж із води народжується пара…

 

На шкірі моря мли цупка вуаль,

А на піску сліди циганки-ночі…

Звершає вітер древній ритуал –

Зіркам невпинно дивиться у очі…

Безжурне літо хвилею-крилом,

Півмісяцеві ніжно гладить груди…

Волога землю сповнює теплом,

У вимір інший пробує пірнути…

 

На шкірі моря родимки – човни

Й малесенький кораблик паперовий,

Дзвінкоголосі чайки й цвіркуни

Наспівують псалом сто сороковий…

А маяки, безмовні мудреці,

Пильнують древні скелі-зіккурати…

Стискаю свічку міцно у руці…

Пора додому… Час давно вже спати…

 

21 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: ogrena «osvit»

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вода, літо, ніч, пейзажна лірика и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Шкіра моря нет

Марина Алдон — Три ковтки тиші

21 июля, 2014 6:16 пп

5584397_large

Три ковтки тиші

 

Тиші найперший ковток – дегустація мли

В мить, як на землю птахом опускається вечір…

Місто змовкає, диск місячний бачить коли,

Ніби бліде невиразне обличчя Предтечі…

Навіть автівки немовби то менше шумлять…

Потяг, і той… видає майже шепотом звуки…

Звершує вітер безслівно таємний обряд –

Гладить деревам шорсткі та потріскані руки…

 

Другий ковток благодатної тиші – це час

Для поетичних ідей і ліричної нотки…

Після мистецьких страждань наступає екстаз,

Вірші здаються в легенях повітрям солодким…

Знаки на аркуш тонесенький, згідно вимог,

Ручка наносить… між ними то кома, то крапка…

Просто душа із собою веде монолог…

Літера кожна – безмірного Всесвіту частка…

 

Третій же тиші ковток – це занурення в сон,

Вимкнення кнопки свідомості в центрі тяжіння,

Мрій трансплантація у атмосферний озон,

Аж до сигналу світанку, до вій тріпотіння…

Біла подушка із сутністю творить дива –

Небо підносить до ліжка, як книгу біблійну?

Та припиняється все, коли півень співа

Пісню свою і гучну, і дзвінку, й амбіційну…

 

21 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: chichuka «ERYTHROCYTES»

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вода, ніч, роздуми и філософія життя. 2 комментария к записи Марина Алдон — Три ковтки тиші

Марина Алдон — Українське одкровення

20 июля, 2014 9:43 пп

війна

Українське одкровення

Хоч це ще не Армагеддон,

Хоч не кінець земного світу,

Криваве в Україні літо,

Встає держава проти гніту,

Росія ж – вічний Вавилон,

Що сіє злість несамовиту,

Загарбні має апетити,

Переступає рубікон…

 

Вбиває Каїн в котрий раз

Жорстоко Авеля, бездушно,

Співає дикий вітер тужно,

А терористи незворушно

Готові виконать наказ…

Стріляти їм не осоружно…

Гуркоче грім війни потужно,

У недруга – хронічний сказ…

 

У Голіафа хоч і міць,

Але Дивид непереможний,

Бо добросовісний, побожний,

Любити віддано спроможний

І не лякається темниць…

Тріпоче «пан ясновельможний»,

За ним поразка, крик тривожний…

Упасти просто мусить ниць!

 

20 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика и Україна. 2 комментария к записи Марина Алдон — Українське одкровення

Марина Алдон — Льодовитий океан

19 июля, 2014 7:36 пп

 океан

Льодовитий океан

 

Я крига, Льодовитий океан…

Мене пізнати можна тільки в ритмах,

Не виміряти воду-кров у літрах,

Не зважити розріджений туман…

Живу лише енергією хвиль,

Всіх вимірів частинка в мене в серці,

Полярний вітер ноти опер Верді

Насвистує у мряці без зусиль…

 

Я – прірва, я – Північний океан…

Звіряй за мною сни і час Господній…

Крізь острівець, як лінія долоні,

Проходить нульовий  меридіан…

Люблю сріблястий місячний грааль,

Промінчики тоненькі та пластичні,

Вдивляюся у зорі антарктичні,

Бо кожна з них нагадує скрижаль…

 

Нехай я і найменший океан,

Але найтаємничіший у світі…

На дні дива природні розмаїті…

В балансі з небом мій духовний стан…

Біліє шаль молочна з берегів…

Несу в собі загрозу, ризик краху!

Та збуджує оскільки фактор страху,

Приваблюю усіх мандрівників…

 

19 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вода, пейзажна лірика, роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Льодовитий океан нет

Марина Алдон — Псалом дощу

19 июля, 2014 4:31 пп

літній дощ

Псалом дощу

 

Псалом сто сорок перший пише дощ

Сльозами літа на поверхні річки…

Стікає, наче віск із диво-свічки,

Із хмари мряка… і туман також…

Вітрисько,  вилізаючи з човна,

Йде по воді (ввижається Месія?)…

Цілунком Юди мічена стихія,

Вихлюпує емоції сповна…

 

Із опадів умовних знаків ряд

(Шрифт рукописний, рівний і прозорий)

На русло, мов на згорток книги Тори

Наносить продовгастий літній град…

Ілля, здається, голосом грози

Цитує десять Заповідей гучно,

Пускає блискавиці-стріли влучно

Планеті у магнітні полюси…

 

Тріпоче липень пальцями дерев

І грає блюз на клавішах вологи…

Рахує із гнізда гірські дороги,

Природою приручений орел…

Циклон складає власний графік прощ

Для досі ненароджених веселок…

Із поміччю краплин-місіонерок

Псалом сто сорок перший пише дощ…

 

19 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вода, дощ, літо и пейзажна лірика. Комментариев к записи Марина Алдон — Псалом дощу нет

Марина Алдон — Лісовий світанок

6 июля, 2014 3:09 пп

ліс

Лісовий світанок

 

Небо – підвісна надземна стеля,

Вранці розсуває чорні штори,

Від очей людських ховає зорі

Десь у часових вузьких тунелях…

Квіти умиваються росою:

Чистота ж – здоров’я запорука,

Має аж іскритися перука

І Карпати тішити красою…

 

Сонце, наче пензлем Рафаеля,

Променем малює дивні твори,

Барви дня наносячи на гори,

Щоб життя вдихнула кожна скеля,

Божий світ наповнило… щоб світло,

Лагідно торкаючись травиці,

Заспівали щоб молитву птиці

Разом із тремтливим диким вітром…

 

Пахне полониною світанок…

І мовчить годинник… проти правил…

У палатці, жаль, немає кави…

Три суниці свіжі – на сніданок…

Надихає літо на ідеї,

Напуває щастям тіло й душу…

Лиш метелик жовтий непорушно

Спить іще у клена на киреї…

 

6 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: гори, Карпати, ліс и пейзажна лірика. Комментариев к записи Марина Алдон — Лісовий світанок нет

Марина Алдон — Море…

6 июля, 2014 12:08 пп

море

Море…

 

Впадає в воду небо неозоре,

Рахує зорі вітер-мандрівник…

Вночі, напевно, рибам сниться море –

Не знають, що існує материк…

 

Перлини мають десь на дні притулок,

Із них абстрактний викладено світ…

Піску приємний хвилі поцілунок,

Бо кожна крапля, наче Божий піт…

 

Пливе неквапно човен допотопний,

Гребе серпанок Ноєвим веслом…

Далекий місяць срібний та холодний

Помішує вологу крізь озон…

.

6 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Рубрики: Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вода, море, ніч и пейзажна лірика. Комментариев к записи Марина Алдон — Море… нет

Марина Алдон — Собака

15 июня, 2014 8:49 пп

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Собака

На рівні думок відчуває бажання-мрії,

На рівні очей заглядає у душу прямо…

Виляє хвостом енергійно, коли радіє,

І трохи попеститись хоче коли  – так само…

 

Назустріч біжить, як до мами дитя, щасливо,

Знайти може зірку в росі, навіть голку в сіні,

Стрибає, скавчить, лиже пальці руки квапливо,

Ганяє м’яча, горобців, навіть ловить тіні…

 

Для неї сім’я – ніби власний космічний простір,

Бо близьким лише абсолютно і щиро вірить…

Хоч лає, однак без ненависті та без злості,

І то, коли дражнить із даху котисько сірий…

 

Крізь воду, вогонь… полімерні чи мідні труби

Сміливо іде… ігноруючи вітру скерцо…

Вона ворогам запускає у ноги зуби,

Людина ж – не звір, але друга кусає в серце…

.

15 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Рубрики: P. S., Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вірші про тварин, роздуми, самотність у натовпі, собака и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон — Собака нет

« Следующие  
  Предыдущие »