Марина Алдон – Сокіл-мандрівник

1 декабря, 2012 6:11 пп

Сокіл-мандрівник

 

Скоро  їдеш… Сокіл-мандрівник…
Мла гортає острах і тривогу…
Вишиваю віршами рушник…
Ти, прошу, візьми його в дорогу…

В гаманці – до серденька пін-код
Та від болю у душі… таблетки…
Боже, доля, наче ляльковод,
Ну а ми, як ті маріонетки…

Де повіє вітер, там живем…
Без коріння… Люди, як рослини.
За гріхи ми втратили Едем…
Як же зберегти свою родину?

Скоро  їдеш… Тільки уві сні
Обіймати буду мужні плечі.
Небо інше… там… на чужині…
А хмарки́ висять у порожнечі…

У швидких далеких поїздах
Рідну пісню не забудь співати…
Бо птахи́ вертають до гнізда,
Бо одна Вітчизна, наче мати.

Як росу вечірню, сльози п’ю,
Віщі зорі – суму тихі свідки.
Віднімають щастя і сім’ю…
Та жагу кохання… заробітки…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

P.S.Нічого особистого

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання, мої вірші и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Сокіл-мандрівник нет

Марина Алдон – Віртуальний роман

1 декабря, 2012 6:05 пп

Віртуальний роман

 

Старить перука біла трохи ліс,
Та личить йому місячна сережка…
На моніторі ти… узори сліз,
Бо поміж нами вічність, а не стежка.
Нам Інтернет і ліжко, і вокзал,
У скайпі все об’ємне та реальне…
Знайшла я чоловічий ідеал…
Єднає нас кохання віртуальне…

Зима малює квіти на вікні,
Кармічну голку встромлено у простір…
Цілую милі риси уві сні…
Навідайся, прошу, насправді в гості.
У млі жевріє віри промінець,
На дзеркалі ридає мовчки свічка…
Кордони – не проблема для сердець,
Заманливо жагою дише нічка.

Груднева пісня вітру, ніби джаз…
І кожна зустріч, наче спільне свято…
Та щастя перекреслено ураз…
Таких, як я, у тебе є багато…
Онлайн забава… Жаль, у мережі
Корзини, папки «флеш»… не паперові…
Не видалити файлів із душі,
Заражених… троянами любові…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

P.S.Нічого особистого

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання и кохання. Комментариев к записи Марина Алдон – Віртуальний роман нет

Марина Алдон – Плаче серце білої вовчиці

1 декабря, 2012 6:00 пп

Плаче серце білої вовчиці

 

Плаче серце білої вовчиці…
Суму метастази у душі,
Зорі, наче вічності зіниці,
Тільки збайдужі́лі і чужі.
Січень кров у кригу трансформує,
Стукає у лігво снігопад…
Всі її пісні, молитви всує,
Не поверне час ніщо назад.

Плаче серце білої вовчиці,
Рве легені вітру аромат…
Зберігає вірно таємниці
Місячний астральний циферблат.
Очі одинокі і печальні
Вхід у потойбіччя стережуть.
Правила природи ідеальні,
Та псує людина їхню суть…

Плаче серце білої вовчиці…
Груди – для журби жива мішень…
Дикуни двоногі хижі, ниці
Застрелили любого удень.
Небо нині глибше і чорніше,
Мла крадеться тихо, наче тать…
Боляче втрачати найсвятіше,
Дуже важко ме́ртвого кохать…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

P.S.Нічого особистого

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання, вовки, кохання и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Плаче серце білої вовчиці нет

Марина Алдон – Сильна жінка

1 декабря, 2012 3:58 пп

Сильна жінка

Вона чарує розумом і вродою,
Живе заради вічного кохання,
На мові злив говорить із природою…
Але душа наповнена стражданням…

Не кров, а сльози серце перекачує.
Йде чоловік до іншої сьогодні…
Дитя у люльці ніченька розкачує,
А зорі виглядають із безодні…

Кімнати всі здаються домовинами…
Неспокій осідає в атмосфері…
Вона удень торгує мандаринами,
У школі прибирає увечері.

Вважають її сильною, веселою,
Хоча давно поморщені долоні,
Стає лікарня рідною оселею,
Фарбує сивина дочасно скроні.

Приймає вирок долі без істерики,
Горта покірно будні… у нарузі…
Син підростає, їде до Америки,
Самотньо… гірко… і немає друзів…

Та в мить одну Земля орбіту змінює…
Пліч-о-пліч ідеал, мужчина мрії…
Заслаблі крила іскра віри зміцнює,
А спокій опускається на вії…

І шалу відкриваються принадності,
На підвіконні квіти щастя білі…
Але недовга щира пісня радості…
Дзвінок… розбився… на автомобілі…

Шкребе у двері вітер? Озирається…
То кошеня…  Потрібно обігріти…
Бере собі… Спасіння, виявляється,
В любові до всього, що є на світі…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: мої вірші, самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Сильна жінка нет

Марина Алдон – Колайдер

30 ноября, 2012 11:31 пп

Колайдер

Знову жовтень у якості снайпера,
Що стріляє сльозами у фатуми…
Якщо треба, збудую колайдера,
Наші тро́пи з’єднаю, як атоми…

Ти далеко. Кохання на відстані.
Але душі самі ведуть бесіду…
Якщо хочеш, відкину всі істини
Та теорію вибуху всесвіту.

Мла нагадує чимось абстракцію,
Бо довкілля із чорного фосфору…
Якщо можна, здолаю дистанцію
На машині не часу, а простору…

Пта́ха міряє неба пульсацію,
Трохи місяцю хочеться містики…
Якщо сумно, скорю́ гравітацію
За законами серця, не фізики.

Знов у осені риси дизайнера,
Вітер манію має величності…
Якщо любиш, у лоні колайдера,
У одну поєднаю дві вічності.

 

P.S.Нічого особистого

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання, кохання и мої вірші. Комментариев к записи Марина Алдон – Колайдер нет

Марина Алдон – Дванадцять

30 ноября, 2012 11:28 пп

Дванадцять

Ти перший у житті відкрив жаги смаки таємні,
Як другий місяць в небі, осяваєш млу первІсну.
А третій вимір не для нас, довкола більш об’ємні,
Рядком четвертим у душі вростаєш міцно в пісню…
І наче п’ятий океан, полощеш мрії чисті,
Секрети шостого чуття крізь Вічність трансформуєш…
Кохання сьомий континент є в тільки нашім місті…
Чи восьмий нотний знак мені в цілунку подаруєш?
Нас не ляка дев’ятий вал, бескети та діброви,
Десята чашка кави для безсоння та шаленства…
Збагни, прошу, ти – одинадцята частина мови!
Дванадцять місяців у році хай трива блаженство…

P.S.Нічого особистого, вчуся рахувати

 

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: Акровірші, Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, акро, вірші про кохання, кохання и мої вірші. Комментариев к записи Марина Алдон – Дванадцять нет

Марина Алдон – Теорія вибуху Всесвіту

29 ноября, 2012 12:22 пп

Теорія вибуху Всесвіту

Неначе теорія вибуху Всесвіту, наші стосунки,
В чуттів за законом Габбла… найгірше це – швидкість віддалення…
А знаєш, немає антонімів зовсім до слова «цілунки»…
Тож в пам’яті чим замінити взаємне губ віддзеркалення?

Немов електричний заряд, струм пронизує душу та волю,
Для тебе все, що кажу – ілюзорна гіпотеза дійсності…
Можливо, небесні тіла, як і люди, згорають від болю…
Хоча… там, де зорі… Господь недалеко… там інші цінності…

Неначе теорія вибуху Всесвіту, наші стосунки…
Були неподільними… ніби колись континенти планети…
Та доля позаздрила… щастю… звела особисті рахунки…
І ми розлетілись у межах галактики, мовби комети…

Усе, що було поміж нами – кохання… приручена ніжність…
Від мрій індульгенцій нема… а у сЕрденьку пристрасті тісно…
На згадку лишаються… вірші… не спалює їх навіть вічність…
Самі потрапляєм до неї колись… по інерції… звісно…

 

29 листопада 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання, кохання и мої вірші. Комментариев к записи Марина Алдон – Теорія вибуху Всесвіту нет

Марина Штефуца – Сіяч слова

25 ноября, 2012 1:33 пп

Сіяч слова

Посіяти слово в серці завжди набагато важче,
Ніж мрію у чистім небі, чи в лоні землі насіння,
Бо там, у душі, погода своя та пора цвітіння,
А часом і підсвідомість зі зливами рясно плаче.

Посіяти слово в серці – це значить чекати сходів,
Нехай під вагою збуджень, або із собою бесід,
Та знати, що пагін буде живити любов’ю всесвіт
І що золоте коріння відродить єство народів.

Посіяти слово в серці, пізнати його будову,
Непросто, бо кожна з літер ще й значення має власне:
Хай ветхе, мов човен Ноя, хай, як зірколіт, сучасне…
Важливо у звуках-мантрах почути Господню мову.

Посіяти слово в серці – віддати тепла частину,
Повірити пісні щирій, що рощена з алфавіту,
І іншим подарувати маленькі уламки світу,
Бо вислови мудрі, щирі вкрашають завжди людину…

 

25 листопада 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: мої вірші и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Сіяч слова нет

Марина Штефуца – Там, де біль…

14 ноября, 2012 11:23 дп

Там, де біль…

Розбиваються щастя скельця…
Знаю, втрата кохання – смерть…
Там, де біль витікає з серця,
Починається неба твердь…

Зорі, наче з тонкого плюшу…
Щось гаптує на них мороз…
Там, де біль проростає в душу,
Починається мрій некроз.

Заглядає півмісяць в вічність,
Не потрібно йому адрес…
Там, де біль витісняє ніжність,
Починається, певно, стрес.

Не веде мла відвертих бесід…
Ніч – це тільки частина снів?
Там, де біль застеляє Всесвіт,
Зостається молитви спів…

14 листопада 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, зима, кохання и ніч. Комментариев к записи Марина Штефуца – Там, де біль… нет

Марина Штефуца – Confessionis

21 октября, 2012 11:47 дп

Confessionis

Вклада́є у конверти листя осінь
І шле тобі ключами журавлів…
З туману стрічка горам у волоссі…
Свідомість у полоні почуттів…

На землю зорі падають лякливо,
Вражає простотою вітру трюк…
Чи жити, чи померти – неважливо,
Рятує тільки сон мене від мук…

Є щось у жовтня дивне, потойбічне…
Можливо, тлін… на стежці лісовій…
Від пристрасті дихання неритмічне.
А ти… далеко… ти… на жаль… не мій…

Ридає небо… злива, як причастя…
Впускає холод щупальці у кров…
Коханому, прошу, дай, Боже, щастя…
Хай зігріва його Твоя любов…

 

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, життя і смерть, молитва и осінь. Комментариев к записи Марина Штефуца – Confessionis нет

« Следующие  
  Предыдущие »