Марина Алдон – Вісімнадцяте березня. Після евтаназії

1 февраля, 2013 8:35 пп

Вісімнадцяте березня. Після евтаназії

3D, у техніці розчинення

Мряка знімає сьому печатку, свічка, мов та провидиця…
Тінню ворожить … знов на люстерці і до долоні тулиться…
Небо зім’яте, втиснене в цятку посередині місяця…
В центрі сльозини, прямо у серці… смуток мій землетруситься…

Дихати важко вітром, снігами… тими, що в підсвідомості…
Мрії останній зламано крила… із-за нестачі ніжності…
Знаю, коханий, прірва між нами… сотні миль невідомості…
Навіть кімната, наче могила… кольору потойбічності…

Падає зірка… плоть її – камінь… губиться теж у всесвіті…
Ніч розтирає майже на порох, чи на пісок… фантазії…
Душу вбиваєш…. ти… ніби Каїн… лезо ножа – у лексиці…
Світ мій без тебе – холод і морок… як після евтана́зії…

У тексті розчинено вірш:

Мряка знімає сьому печатку,
Тінню ворожить … знов на люстерці…
Небо зім’яте, втиснене в цятку
В центрі сльозини, прямо у серці…

Дихати важко вітром, снігами…
Мрії останній зламано крила…
Знаю, коханий, прірва між нами…
Навіть кімната, наче могила…

Падає зірка… плоть її – камінь,
Ніч розтирає майже на порох…
Душу вбиваєш…. ти… ніби Каїн…
Світ мій без тебе – холод і морок…

 

1 лютого 2012

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: 3D вірші, Лабіринт, Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, кохання и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Вісімнадцяте березня. Після евтаназії нет

Марина Алдон – П’яте березня. Роздуми над картиною М. П. Глущенка «Березневий ранок»

26 января, 2013 5:57 пп

П’яте березня. Роздуми над картиною М. П. Глущенка «Березневий ранок»

3D, у техніці розчинення

Тихенько тане сніг на сірому батисті…
Відлига. Міжсезоння. Збентежені думки.
Дерева навесні оголені, безлисті,
Незграбні ще спросоння гуцулики-струмки…

Рум’янець на щоці сьогодні в неба зранку,
Дух лісу на узгірку пильнує щось давно…
Маленькі горобці порушують мовчанку,
Клюють останню зірку, що впала, мов зерно…

Вітрисько-паламар читає Слово Боже,
Співає хрипло трохи… берізоньці сумній…
Чи справді аж до хмар… та навіть вище, може
Ведуть тонкі дороги, прокладені із мрій…

У тексті розчинено вірш:

Тихенько тане сніг…
Відлига. Міжсезоння.
Дерева навесні
Незграбні ще спросоння…

Рум’янець на щоці,
Дух лісу на узгірку…
Маленькі горобці
Клюють останню зірку…

Вітрисько-паламар
Співає хрипло трохи…
Чи справді аж до хмар
Ведуть тонкі дороги?

 

26 січня 2012

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: 3D вірші, Лабіринт, Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, за картинами, ліс, пейзажна лірика, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – П’яте березня. Роздуми над картиною М. П. Глущенка «Березневий ранок» нет

Марина Алдон – Третє березня. Підсніжник

25 января, 2013 9:57 пп

Третє березня. Підсніжник

3D, у техніці розчинення
Сонет+ЯС

Весна в Карпатах… Небо пахне гаєм…
З-під снігу пнеться вгору несміливо
Підсніжник білий, сонечко шукає…
Вітри на чатах. Хмари мчать журливо…

Лиш елемент декору – мли примочки…
Вже сніг змертвілий, видно спи́ну глини…
Куди ведуть доріжки та струмочки?
Вглиб лісосмуги, в серце верховини…

Ще мерзне квітка трішки, терпне шкіра…
Дощ після хуги ловить ритм у танці…
Природа оживає, навіть віра…

Розпрямлює рослинка перша пальці…
У березня є трохи від Шекспіра –
Римує мрії ввечері та вранці…

У тексті розчинено ЯС:

Весна в Карпатах…
З-під снігу пнеться вгору
Підсніжник білий…

Вітри на чатах…
Лиш елемент декору –
Вже сніг змертвілий…

Куди ведуть доріжки?
Вглиб лісосмуги…
Ще мерзне квітка трішки…
Дощ після хуги…

 

25 січня 2012

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: 3D вірші, Лабіринт, Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, весна, пейзажна лірика, рослини и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Третє березня. Підсніжник нет

Марина Алдон – Двадцять друге лютого. Годинник

19 января, 2013 6:42 пп

Двадцять друге лютого. Годинник

3D, у техніці розчинення

Мальована тарілка на стіні, мов матриця магічності,
Оздоблена узорами чомусь у формі римських цифр і символів…
Біжить по колу стрілка із безмежжя прямо аж до вічності…
Невільно ритм відстукує, як пульс а, може, грає пісню вихорів…

Розкішний стиль бароко в симетричному дизайні пристрою
Законно втаємничує фасад будівлі, інтер’єр приміщення…
Як те вселенське око, за габою окуля́ра чистою,
Великий старовинний циферблат вдивляється у часу зміщення…

Що думає годинник? Лічить, певно, виміри у просторі…
А маятник який гойдає маг? Хто крутить колесо лічильника?
Який світ зсередини таймера? У ньому сни апостолів?
Чи вистрибне з віконця вранці птах-дивак із голосом будильника?

У тексті розчинено вірш:

Мальована тарілка
Оздоблена узорами чомусь…
Біжить по колу стрілка,
Невільно ритм відстукує, як пульс…

Розкішний стиль бароко
Законно втаємничує фасад…
Як те вселенське око,
Великий старовинний циферблат…

Що думає годинник?
А маятник який гойдає маг?
Який світ зсередини?
Чи вистрибне з віконця вранці птах?

 

19 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: 3D вірші, Лабіринт, Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Двадцять друге лютого. Годинник нет

Марина Алдон – Дев’яте лютого. Роздуми над картиною О. Мурашка «Дівчинка в червоному капелюсі»

13 января, 2013 5:03 пп

Дев’яте лютого. Роздуми над картиною О. Мурашка «Дівчинка в червоному капелюсі»

3D, у техніці розчинення

У погляді – допитливість, журба, морська лагуна,
А губи – мов бутон тюльпану ніжний і звабливий…
Сама тоненька, начебто верба, ще зовсім юна…
Та в серці, певно, має рану, опік особливий…

Пізнала біль, солодкий перший гріх та смак тривоги,
Коханого жорстоку зраду, або смерть трагічну,
Долоні вітру і клубок доріг, чуття знемоги,
Але й п’янку, терпку відраду, пристрасть аритмічну…

Неначе мак, червоний капелюх – контрастна пляма…
Вбрання, як у черниці, чорне, зовсім невиразне…
Цікаво, що насторожило слух… Чи кличе, мама?
Життя  людини ілюзорне?! Та таке прекрасне!

У тексті розчинено вірш:

У погляді – допитливість, журба,
А губи – мов бутон тюльпану…
Сама тоненька, начебто верба,
Та в серці, певно, має рану…

Пізнала біль, солодкий перший гріх,
Коханого жорстоку зраду,
Долоні вітру і клубок доріг,
Але й п’янку, терпку відраду…

Неначе мак, червоний капелюх…
Вбрання, як у черниці, чорне…
Цікаво, що насторожило слух…
Життя  людини ілюзорне?!

 

13 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: 3D вірші, Лабіринт, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, за картинами, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Дев’яте лютого. Роздуми над картиною О. Мурашка «Дівчинка в червоному капелюсі» нет

Марина Алдон – Двадцять третє січня. Пишу тобі листа

5 января, 2013 10:54 дп

Двадцять третє січня. Пишу тобі листа

3D, у техніці розчинення

Тремтить рука… Пишу тобі листа у формі звернення…
Співає вітер за вікном, як Скрябін (ексцентричність у характері)…
Я пробую без тебе жити, та… не жду повернення…
У серці сотня Маріанських впадин або безіменних кратерів…

Зі сліз і мрії місячний п’ю чай, групую речення…
Приправлений зірками… офіційно визнає сніг меланхолію…
Абстрактну тінь облизує свіча, чомусь приречено…
Натхненно, гарячково, емоційно почуття свої оголюю…

Тремтить рука… Пишу тобі листа… Паперу клаптики
Не чорними чорнилами, а кров’ю літер пахнуть… від напруження…
Між нами кілометри рік, містА і дві галактики…
Як до душі достукатись любов’ю… крізь відчуження?

У тексті розчинено вірш:

Тремтить рука… Пишу тобі листа…
Співає вітер за вікном, як Скрябін…
Я пробую без тебе жити, та…
У серці сотня Маріанських впадин…

Зі сліз і мрії місячний п’ю чай,
Приправлений зірками… офіційно…
Абстрактну тінь облизує свіча,
Натхненно, гарячково, емоційно…

Тремтить рука… Пишу тобі листа…
Не чорними чорнилами, а кров’ю…
Між нами кілометри рік, містА…
Як до душі достукатись любов’ю?

 

5 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: 3D вірші, Лабіринт, Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, зима, кохання, мої вірші, пори року и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Двадцять третє січня. Пишу тобі листа нет

Марина Алдон – Я вірила…

4 декабря, 2012 11:52 дп

Я вірила…

…Моїм віршам, як дуже цінним винам
Hастане черга ще своя.
  Марина Цвєтаєва

Я вірила в тебе, неначе апостоли в Того, Хто в небо вознісся,
Як вірив Мойсей, що розступиться море, як Йона у вищі цінності…
Ставали словами сльозини, що згусли… укупі виходила пісня…
Бо вірші – це мова душі та баланс на межі почуттів і дійсності…

Я вірила в тебе, як праведник Ной в очищаючу силу потопу,
Як вірив Самсон, що здолає противників, навіть позбавлений зору…
Писала псалми, як Давид, коли терпла імла від любові окропу…
Бо справжня молитва – це серця порив через вічність… до Господа… вгору…

Я вірила в тебе, як Єва наївно в Едемі спокуснику-змію,
Як Діва Марія у звістку благу, яку розумом не осягнути…
І притчі складала, як цар Соломон… і могла зупинити стихію…
Бо пристрасть – це сила, що змінює мрії… Та втратила все… обманув ти…

 

4 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання, кохання, мої вірші, молитва и філософія життя. 6 комментариев к записи Марина Алдон – Я вірила…

Марина Алдон – Вона втекла таємно із лікарні…

1 декабря, 2012 6:44 пп

Вона втекла таємно із лікарні…

 

Вона втекла таємно із лікарні…
Огиду витираючи зі щік…
Насуплювало небо брови хмарні,
Бо мати сина ки́дала навік.

Знайшли її. Але зникала знову.
І допити, й погрози – марно все.
Писала, усміхаючись, відмову…
Та знову йшла спокійно на шосе…

Знайшла і батька бідної дитини.
У ліжку іншій цілував живіт.
Здавалося, посипались лавини,
Зосталися планети без орбіт.

В істериці… не знала, що робити…
І викинулась хутко із вікна…
Швидка… Бинти… Та перелом відкритий…
Розбиті мрії… ліжко… сум… стіна…

Порвала осінь струни не гітарні,
А ті, якими серце розмовля…
Вона втекла таємно із лікарні…
Знайти хотіла дуже немовля…

Та не було його вже в дитбудинку…
Маля – не річ і доля – не ломбард…
Сім’я чужа забрала сиротинку…
Співав журливо вітер, наче бард…

А як назвали хлопчика ті люди?
Яка адреса? Чи ночами спить?
Шукала вісім років його всюди…
Не знала далі, як без сина жить.

Дивилися у млу зірки янтарні,
Гойдала місяць лагідно сосна…
Вона вже не втікала із лікарні…
Бо помирала з відчаю… одна…

 

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 3 комментария к записи Марина Алдон – Вона втекла таємно із лікарні…

Марина Алдон – Вона не знала слова «мама»

1 декабря, 2012 6:34 пп

Вона не знала слова «мама»

Вона не знала слова «мама»,
Про себе усієї правди.
Дитинство, як суцільна рана,
Здавалось наслідками травми.

Дивилась біль її очима
Колись крізь вікна у притулку.
Хоча усе вже за плечима,
Неначе тіні у провулку.

І де ж та мрія заповітна –
Забути хутко сиротинець?
Тепер вона сама вагітна,
А він утік, немов злочинець.

Але людина – не зозуля…
Не відреклася від дитини…
Влучила змалечку їй куля
У серця стовбурні клітини.

А дні летіли непомітно,
Роки, як таїнство причастя.
Вона давно – багатодітна,
Вона знайшла нарешті щастя.

І чоловік, і вісім дочок
Заполонили світ коханням…
А голоси, як той дзвіночок,
Постійно тішили звучанням.

Та дитбудинку снилась брама,
Харчі казенні, горе зради…
Вона вже знала слово «мама»
І власну, вищу сутність правди…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 2 комментария к записи Марина Алдон – Вона не знала слова «мама»

Марина Алдон – Сліпа

1 декабря, 2012 6:15 пп

Сліпа

Для неї сонце, ніби зникло безвісти,
І по життю вела лише поезія…
Вона вдихала спрагло квіти-первістки,
Стежки́ зміряла за шкалою Цельсія…

Кохала… розчинялася у пристрасті,
Її пісні – як крик душі розбитої…
А він сміявся… Очі його димчасті
Не помічали сутності відкритої…

Вона була сліпою… але шкірою
Слова шорсткі та крила вітру бачила…
Молитва щира гріла серце вірою…
Для нього же нічого мла не значила…

Але одного разу лікар з Англії
Приїхав у село на презентацію…
Вразили муки дівчини, реалії…
Пошкодував… зробив їй операцію…

Відчула світ у пишності, всебічності…
Сплела з дощу вінка для жита спілого…
Торкнутися хотілося до вічності…
Більш не було каліцтва знавіснілого…

Знайшла його… Осліп… Нещастя, опіки…
Немов до страти долею приречено…
За Гринвічем вимірював недоліки…
Але вона обняла самозречено…

Схиляла небо, трохи розтривожене…
І цілувала губи, щоки, вилиці,
І гладила волосся розкуйовджене,
І підставляла руки, наче милиці.

Для неї сонце, ніби народилося…
А він шукав грудей її, як пристані…
Вона красою дивною світилася…
Любов’ю заміряла мрії, відстані…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: інтимна лірика, вірші про кохання, кохання, самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Сліпа нет

« Следующие  
  Предыдущие »