Двадцять шосте вересня. Роздуми над картиною «Дубовий гай. Осінь» І.Левітана
3D, у техніці розчинення
З дубів спадають ризи золоті. Цілком буденно
Зриває їх вітрисько-богомолець апатичний…
Іде на прощу, вперше у житті, чомусь таємно…
Здається, ліс безмежний, без околиць, галактичний…
Узори з листя – осені декор універсальний,
Сезонний килим пахне трішки воском чи кадилом…
Зове природа щиро у собор свій натуральний,
Струмок стрічає пісні відголоском в серці з миром…
До сну трава готує організм – зелені вії,
Уже дрімають квіти у діброві, дикі, ніжні…
Та щось-таки вселяє оптимізм, можливо, мрії,
Бо зміни всі довкола тимчасові… і не вічні…
У тексті розчинено вірш:
З дубів спадають ризи золоті,
Зриває їх вітрисько-богомолець…
Іде на прощу, вперше у житті,
Здається, ліс безмежний, без околиць…
Узори з листя – осені декор,
Сезонний килим пахне трішки воском…
Зове природа щиро у собор,
Струмок стрічає пісні відголоском…
До сну трава готує організм,
Уже дрімають квіти у діброві…
Та щось-таки вселяє оптимізм,
Бо зміни всі довкола тимчасові…
29 червня 2013
Оставить комментарий