Двадцять п’яте вересня. Зорепад
3D, у техніці розчинення
Падають зорі у ніч, у безмовну мряку, дозріли, схоже…
Місяць нервує і в небі шукає винних… він на сторожі…
Кожна бажає дожити хоча б до ранку, чи трохи довше,
Та відраховує вік неземний годинник на шиї Божій…
Падають зорі у мертву глибоку прірву, у потойбічність,
Бо позбавляє орбіт емоційна осінь, сумна, тривожна…
Вічність обпалює білу блискучу шкіру, думки та дійсність…
Хмари спинити природний процес не в змозі – табу, не можна…
Падають зорі у міжгалактичне море, в хаос суцільний…
Вітер зриває їх, наче пожовкле листя, насіння кмину…
Може, від зміни сезону він трохи хворий, чи божевільний?
Може, усе це мені зараз тільки сниться… Ось-ось прокинусь…
У тексті розчинено вірш:
Падають зорі у ніч, у безмовну мряку,
Місяць нервує і в небі шукає винних…
Кожна бажає дожити хоча б до ранку,
Та відраховує вік неземний годинник…
Падають зорі у мертву глибоку прірву,
Бо позбавляє орбіт емоційна осінь…
Вічність обпалює білу блискучу шкіру,
Хмари спинити природний процес не в змозі…
Падають зорі у міжгалактичне море,
Вітер зриває їх, наче пожовкле листя…
Може, від зміни сезону він трохи хворий?
Може, усе це мені зараз тільки сниться?
29 червня 2013
© Copyright Marina Aldon 2013
Фото:
BDDN, «Зимний полёт»,
http://www.photosight.ru/photos/4959766/?from_member
Оставить комментарий