Марина Алдон – 31 травня. Самотньо

Тридцять перше травня. Самотньо

3D, у техніці розчинення

Відходить весна в небуття, за пороги вічності…
Як древні імперії інків, на стінах міфічні тіні…
Мене розпинають чуття і симптоми ніжності…
Життя позбавляють відтінків депресії традиційні…

Тривога спресовує сни, що… мов дар, відпущені,
У оці, за шаром сітківки, твої зберігаю знімки…
Настоюю прах від сльози, із душі відлущений,
На сяйві полярної зірки у пляшечці з-під горілки…

Натхненно співають вітри… чорні в них маніжечки…
Тихенько шепоче джерельце смерекам, дубам промову…
Збігаючи в ніч із гори, мряка гусне трішечки…
Болить, знепокоєне серце… Не чуєш його ти мову…

На місяці шрами, рубці, видно… жовте тім’ячко…
Там пам’ять гніздиться… природно, ждуть часу думки прийдешні…
А тут…. за вікном горобці, мовчки, чистять пір’ячко…
Та з ними… без тебе… самотньо… Коли засвітає… врешті?

У тексті розчинено вірш:

Відходить весна в небуття,
Як древні імперії інків…
Мене розпинають чуття…
Життя позбавляють відтінків…

Тривога спресовує сни
У оці, за шаром сітківки…
Настоюю прах від сльози
На сяйві полярної зірки…

Натхненно співають вітри,
Тихенько шепоче джерельце,
Збігаючи в ніч із гори…
Болить, знепокоєне серце…

На місяці шрами, рубці…
Там пам’ять гніздиться… природно…
А тут…. за вікном горобці…
Та з ними… без тебе… самотньо…

 

1 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Оставить комментарий