Тридцять перше травня. Самотньо
3D, у техніці розчинення
Відходить весна в небуття, за пороги вічності…
Як древні імперії інків, на стінах міфічні тіні…
Мене розпинають чуття і симптоми ніжності…
Життя позбавляють відтінків депресії традиційні…
Тривога спресовує сни, що… мов дар, відпущені,
У оці, за шаром сітківки, твої зберігаю знімки…
Настоюю прах від сльози, із душі відлущений,
На сяйві полярної зірки у пляшечці з-під горілки…
Натхненно співають вітри… чорні в них маніжечки…
Тихенько шепоче джерельце смерекам, дубам промову…
Збігаючи в ніч із гори, мряка гусне трішечки…
Болить, знепокоєне серце… Не чуєш його ти мову…
На місяці шрами, рубці, видно… жовте тім’ячко…
Там пам’ять гніздиться… природно, ждуть часу думки прийдешні…
А тут…. за вікном горобці, мовчки, чистять пір’ячко…
Та з ними… без тебе… самотньо… Коли засвітає… врешті?
У тексті розчинено вірш:
Відходить весна в небуття,
Як древні імперії інків…
Мене розпинають чуття…
Життя позбавляють відтінків…
Тривога спресовує сни
У оці, за шаром сітківки…
Настоюю прах від сльози
На сяйві полярної зірки…
Натхненно співають вітри,
Тихенько шепоче джерельце,
Збігаючи в ніч із гори…
Болить, знепокоєне серце…
На місяці шрами, рубці…
Там пам’ять гніздиться… природно…
А тут…. за вікном горобці…
Та з ними… без тебе… самотньо…
1 квітня 2013
© Copyright Marina Aldon 2012
*На фото: робота члена Національної спілки художників України Ласло Гайду
Оставить комментарий