Марина Штефуца – Іду… Холодна… Безкрівна…

26 марта, 2012 5:43 пп

Іду… Холодна… Безкрівна…

Іду… Холодна… Безкрівна…

Лиш іній десь-десь на судинах…

Це я — снігова царівна:

Піввіхола і півлюдина.

Тобі простягаю перла,

Для місяця срібла ще трішки.

Не плач, що волошка вмерла,

Сивіють потроху доріжки.

Візьми обережно пуху,

Стряхни з боязкої хмаринки.

Давай, поведу за руку,

Глянь, спить собі ліс, як дитинка.

Хочеш, віддам тобі вічки,

Крижинки-кришталики власні,

Змовкне від подиву річка

В оздобі невинно-прекрасній.

Я вибілю все це місто.

Нічого, що вже звечоріло.

Моє одягни намисто:

Очистиш і душу, і тіло.

Повір, снігова царівна —

Піввіхола і півлюдина.

Іду… Холодна… Безкрівна…

Лиш іній десь-десь на судинах.

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: зима и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Іду… Холодна… Безкрівна… нет

Марина Штефуца – Закривай скоріш повіки (ніч)

26 марта, 2012 5:42 пп

Закривай скоріш повіки (ніч)

 

Закривай скоріш повіки.

Мрій імпрезу пропоную.

Це – душі найкращі ліки.

Відпочинь! Гіпнотизую!

Півжиття зі мною в спальні,

Півпланети млою вкрито.

Що в уяві, що насправді?

Забуття… Межу розмито.

Тло буденності безбарвне

Хай феєрія освятить.

Я усе даю задарма,

Бо ж за сни ніхто не платить.

 

 

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: ніч, сни и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Закривай скоріш повіки (ніч) нет

Марина Штефуца – Набравши повні пригоршні зірок

26 марта, 2012 5:40 пп

Набравши повні пригоршні зірок

Набравши повні пригоршні зірок,

Хоч трохи стану я очима неба,

Спущуся на веселці до квіток.

Доріг, як крила є, уже не треба.

З лелеками у вирій полечу,

Відсуну паперових хмар гардини.

Вгорі простіше. Обрій із дощу.

А на землі із пороху та глини.

Тут місяць поруч. Імпульси тепла.

І світ здається більшим з високості.

Людині, певно, вітер із ребра –

Для нього теж важливі воля й простір.

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: ніч и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Набравши повні пригоршні зірок нет

Марина Штефуца – Пустеля

26 марта, 2012 5:39 пп

Пустеля

Пустеля. Кадри завмирають…
Брукована пустеля міста.
Десь перехожі поспішають…
Танцює дощ, як одаліска.
У всіх обов’язки, турботи,
Запрограмовані щоденно
За діаграмою роботи…
Що їм до інших, до нужденних.
До власного ковчегу кожен
Скарби збира свої роками,
А іншого прибити хоче
До муру ржавими цвяхами.
Усі злітаються, мов грифи,
Когось образить, зачорнити,
Хоч їхнього бездушшя рифи
Самих же можуть потопити.
Та що другі? На перехресті
Суєт засліплих і облуди
Немає вже законів честі,
Про правду забувають люди.
Довкола – гріху коридори
До святості лаштують грати,
Та вирок за усе суворий
Колись їм випаде прийняти.
Пустеля. Кадри завмирають.
Брукована пустеля долі.
Вітри у крила загортають
Лише тривог уламки кволі.

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: гріх, самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Пустеля нет

Марина Штефуца — Мірошник-вітер тихо сум молотить

26 марта, 2012 5:37 пп

Мірошник-вітер тихо сум молотить

Мірошник-вітер тихо сум молотить.

Цілує нічка руки мозолясті

І свічки очі догора кулясті.

Над містом північ… місяць небом котить…

Вже сни сценарій вкотре замінили,

У вазі червня папороть розквітла

Рубіновим бутоном диво-світла…

Морфею німфи Всесвіт прихилили.

Десь тиша у напрузі завмирає,

Неначе жайвір… опустила крила…

А темрява свій вернісаж відкрила…

І тільки зірка впала та вмирає…

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: літо, ніч, сни и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца — Мірошник-вітер тихо сум молотить нет

Марина Штефуца — Німий крик

26 марта, 2012 4:50 пп

Німий крик

 

Всюди людно. Насправді це пустка.

Тільки тіні. Юрба без облич.

Чи то маска на очах, чи хустка?

Закрива всім реальність, мов ніч.

 

На сторонніх бо часу немає.

Та хіба обігнати нам час?

Небо сльози безвільно роняє

На бруківку листами щораз.

 

І безчестя виловлює душі.

Що же тіло тоді без душі?

Тільки скелі пустинні та дужі

І засохлих садів вітражі.

Вже серця напівмертвими стали.

Не лякає вже гріху ярлик.

І у натовпі совість приспали,

Щоб не чути її німий крик.

 

 

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца — Німий крик нет

Марина Штефуца — Хризантеми

26 марта, 2012 4:47 пп

 Хризантеми

 

Потерте листя осінь розклада

На змоклих трав прив’ялі спочивальні,

А хризантеми пошепки в садах

Поеми пишуть трохи пасторальні.

 

Ще не змовкає лісу патефон,

Та жили вже пройма навскрізно холод,

А квіти ще туманам поміж крон

Зливають на багет жовтавий солод.

 

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: квіти, пейзажна лірика и рослини. Комментариев к записи Марина Штефуца — Хризантеми нет

Марина Штефуца – Забуття

26 марта, 2012 4:37 пп

Забуття

 

Вже довкіль немає раю.

Обстригає осінь коси.

Я сьогодні помираю,

Скоро сніг затопче босий.

 

Забуття. Мене немає.

Сон закрив мої повіки,

Грунт на плоть мою лягає.

Чи надовго? Чи навіки?

 

Певно, швидко час минає…

Спалах… Кров забила в гронця.

Вже весна мені гукає

Голосом прамами-сонця:

 

«Підведися і воскресни!

Час настав теплом умитись,

Бо ж на те й існують весни.

Щоби знову відродитись!»

 

Руки-стебла протягаю

Та зелені листя-пальці.

Оживаю? Оживаю!

Це для мене — гімн фіалці.

 

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: осінь, рослини и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Забуття нет

Марина Штефуца – Я голос грози. Я грім

26 марта, 2012 4:35 пп

Я голос грози. Я грім

 

Я голос грози. Я грім.

Я бурі сурма. Віща пісня.

А хмари – то неба грим,

Вітраж із опалого листя.

 

Проллється злива дощем,

Мільйонами крапельок світу,

Відлунням – у серці щем

Розмиє мозаїку сліду.

 

Озвуся зіркам між лінз

Крізь ночі розбите люстерце,

Вітри женуть мене скрізь,

Де тільки пульсує ще серце.

 

Не бійсь моїх голосінь.

Страшне не багаття, а опік…

Я лиш блискавиці тінь.

Вона небезпечна на дотик.

 

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: пейзажна лірика и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Я голос грози. Я грім нет

Марина Штефуца – Німа хода Землі по колу

26 марта, 2012 4:33 пп

 Німа хода Землі по колу


Німа хода землі по колу

Годинник часу вік рахує.

Ми нарікаємо на долю,

А кожен сам її будує.

 

Весна всміхається спросоння,

Шафран до сонця тягне жили.

У нас у грудях – міжсезоння,

Бо до усього збайдужіли.

 

Вертають журавлі додому,

Чумацький шлях веде до хати.

Не довіряємо нікому.

Образ не вміємо прощати.

 

Струмки нову полощуть днину,

Їх музика – ремікс природи.

Як не цінуємо Людину,

Не ждім від людства нагороди.

 

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Німа хода Землі по колу нет

« Следующие  
  Предыдущие »