Німий крик
Всюди людно. Насправді це пустка.
Тільки тіні. Юрба без облич.
Чи то маска на очах, чи хустка?
Закрива всім реальність, мов ніч.
На сторонніх бо часу немає.
Та хіба обігнати нам час?
Небо сльози безвільно роняє
На бруківку листами щораз.
І безчестя виловлює душі.
Що же тіло тоді без душі?
Тільки скелі пустинні та дужі
І засохлих садів вітражі.
Вже серця напівмертвими стали.
Не лякає вже гріху ярлик.
І у натовпі совість приспали,
Щоб не чути її німий крик.
Оставить комментарий