Забуття
Вже довкіль немає раю.
Обстригає осінь коси.
Я сьогодні помираю,
Скоро сніг затопче босий.
Забуття. Мене немає.
Сон закрив мої повіки,
Грунт на плоть мою лягає.
Чи надовго? Чи навіки?
Певно, швидко час минає…
Спалах… Кров забила в гронця.
Вже весна мені гукає
Голосом прамами-сонця:
«Підведися і воскресни!
Час настав теплом умитись,
Бо ж на те й існують весни.
Щоби знову відродитись!»
Руки-стебла протягаю
Та зелені листя-пальці.
Оживаю? Оживаю!
Це для мене — гімн фіалці.
Оставить комментарий