Друге січня. Потяг. Спогади
3D, у техніці розчинення
Потяг знов на своїй платформі стоїть праворуч…
Він привозить зимУ з Сибіру в пустім вагоні…
Повний місяць у небі чорнім, неначе обруч…
Видно лінії, ніжну шкіру його долоні…
На купейнім вікні морози малюють крила,
Виціловують сірі штори вітри холодні…
Щось невтішні дають прогнози німі світила…
Перелякані семафори тремтять сьогодні…
Як торік, я тебе шукаю десь на вокзалі,
Та знаходжу лиш тільки спогад та безнадію…
А тривога без меж, без краю в душі зів’ялій…
Ти ж змінив і життя, й світогляд, і кожну мрію…
Потяг знов на своїй платформі… у позі Сфінкса…
Жде світання, немов причастя… паломник… вірно…
До цих пір від журби не в нормі сердечна лінза…
Рівень в крОві гормонів щастя низький… надмірно…
У тексті розчинено вірш:
Потяг знов на своїй платформі…
Він привозить зимУ з Сибіру…
Повний місяць у небі чорнім…
Видно лінії, ніжну шкіру…
На купейнім вікні морози
Виціловують сірі штори…
Щось невтішні дають прогнози…
Перелякані семафори…
Як торік, я тебе шукаю,
Та знаходжу лиш тільки спогад…
А тривога без меж, без краю…
Ти ж змінив і життя, й світогляд…
Потяг знов на своїй платформі…
Жде світання, немов причастя…
До цих пір від журби не в нормі
Рівень в крОві гормонів щастя…
28 грудня 2012
