Марина Алдон – Вітер

Вітер

3D, у техніці зіставлення

У вітру немає плоті, у звичному сенсі слова…
Є швидкість і напрям руху… Повітрю властива змінність!
Звучить у стрімкім польоті його галактична мова,
Відточена гучність звуку, абстрактна, як вища цінність.
Йому непідвласна старість… у вихра сивинок жодних…
Є в ньому надпростір синій… Потрібна всесвітня слава?
З ним поруч журба і радість, і місяця, й сонця подих…
Вуста мають присмак дивний, як вранці і душ, і кава…
У вітру немає серця… Потік атмосферних газів
Зриває з планети шкіру, ламає деревам руки,
Із зір вибиває скельця, складає букет зі стразів,
В душі нищить світлу віру і кришить граніт науки…
У тексті розчинено два вірші:
1.
У вітру немає плоті,
Є швидкість і напрям руху…
Звучить у стрімкім польоті
Відточена гучність звуку.
Йому непідвласна старість…
Є в ньому надпростір синій…
З ним поруч журба і радість,
Вуста мають присмак дивний…
У вітру немає серця…
Зриває з планети шкіру,
Із зір вибиває скельця,
В душі нищить світлу віру…
2.
У звичному сенсі слова
Повітрю властива змінність!
Його галактична мова,
Абстрактна, як вища цінність.
У вихра сивинок жодних…
Потрібна всесвітня слава,
І місяця, й сонця подих?
Як вранці і душ, і кава…
Потік атмосферних газів
Ламає деревам руки,
Складає букет зі стразів
І кришить граніт науки…

 

11 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – Відлига

Відлига

3D, у техніці розчинення

Стискає в долоні мряка тремтливі від лампи тіні,
Стежки десяткОвим дробом здаються. Не знаю, чи… сон це…
Зриває стара гілляка відлигою з грудня іній,
Півмісяць відкритим дзьобом собі розчленовує сонце…

Мороз відпускає дУші померлим квіткАм та травам,
Зіркам, що погасли мовчки, уже не змішатись зі снігом…
А мрії чомусь недужі… їм шкодить вечірня кава?
Хоч знову живі струмочки із вітром займаються бігом…

Комп’ютерний наче вірус, на небі якісь проломи?
Глобальні погодні зміни… Де холод подівся класичний?
У місті уже не «мінус»… термометр виходить з коми…
Природа, як люди, з глини? В зими, певно, відступ ліричний?

 

У тексті розчинено вірш:

Стискає в долоні мряка
Стежки десяткОвим дробом…
Зриває стара гілляка
Півмісяць відкритим дзьобом…

Мороз відпускає душі
Зіркам, що погасли мовчки,
А мрії чомусь недужі…
Хоч знову живі струмочки…

Комп’ютерний наче вірус,
Глобальні погодні зміни…
У місті уже не «мінус»…
Природа, як люди, з глини?

 

11 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012