Відлига
3D, у техніці розчинення
Стискає в долоні мряка тремтливі від лампи тіні,
Стежки десяткОвим дробом здаються. Не знаю, чи… сон це…
Зриває стара гілляка відлигою з грудня іній,
Півмісяць відкритим дзьобом собі розчленовує сонце…
Мороз відпускає дУші померлим квіткАм та травам,
Зіркам, що погасли мовчки, уже не змішатись зі снігом…
А мрії чомусь недужі… їм шкодить вечірня кава?
Хоч знову живі струмочки із вітром займаються бігом…
Комп’ютерний наче вірус, на небі якісь проломи?
Глобальні погодні зміни… Де холод подівся класичний?
У місті уже не «мінус»… термометр виходить з коми…
Природа, як люди, з глини? В зими, певно, відступ ліричний?
У тексті розчинено вірш:
Стискає в долоні мряка
Стежки десяткОвим дробом…
Зриває стара гілляка
Півмісяць відкритим дзьобом…
Мороз відпускає душі
Зіркам, що погасли мовчки,
А мрії чомусь недужі…
Хоч знову живі струмочки…
Комп’ютерний наче вірус,
Глобальні погодні зміни…
У місті уже не «мінус»…
Природа, як люди, з глини?
11 грудня 2012
© Copyright Marina Aldon 2012
Оставить комментарий