Сліпа
Для неї сонце, ніби зникло безвісти,
І по життю вела лише поезія…
Вона вдихала спрагло квіти-первістки,
Стежки́ зміряла за шкалою Цельсія…
Кохала… розчинялася у пристрасті,
Її пісні – як крик душі розбитої…
А він сміявся… Очі його димчасті
Не помічали сутності відкритої…
Вона була сліпою… але шкірою
Слова шорсткі та крила вітру бачила…
Молитва щира гріла серце вірою…
Для нього же нічого мла не значила…
Але одного разу лікар з Англії
Приїхав у село на презентацію…
Вразили муки дівчини, реалії…
Пошкодував… зробив їй операцію…
Відчула світ у пишності, всебічності…
Сплела з дощу вінка для жита спілого…
Торкнутися хотілося до вічності…
Більш не було каліцтва знавіснілого…
Знайшла його… Осліп… Нещастя, опіки…
Немов до страти долею приречено…
За Гринвічем вимірював недоліки…
Але вона обняла самозречено…
Схиляла небо, трохи розтривожене…
І цілувала губи, щоки, вилиці,
І гладила волосся розкуйовджене,
І підставляла руки, наче милиці.
Для неї сонце, ніби народилося…
А він шукав грудей її, як пристані…
Вона красою дивною світилася…
Любов’ю заміряла мрії, відстані…
1 грудня 2012
© Copyright Marina Aldon 2012
Оставить комментарий