Марина Штефуца — Мірошник-вітер тихо сум молотить

Мірошник-вітер тихо сум молотить

Мірошник-вітер тихо сум молотить.

Цілує нічка руки мозолясті

І свічки очі догора кулясті.

Над містом північ… місяць небом котить…

Вже сни сценарій вкотре замінили,

У вазі червня папороть розквітла

Рубіновим бутоном диво-світла…

Морфею німфи Всесвіт прихилили.

Десь тиша у напрузі завмирає,

Неначе жайвір… опустила крила…

А темрява свій вернісаж відкрила…

І тільки зірка впала та вмирає…

 

Марина Штефуца — Німий крик

Німий крик

 

Всюди людно. Насправді це пустка.

Тільки тіні. Юрба без облич.

Чи то маска на очах, чи хустка?

Закрива всім реальність, мов ніч.

 

На сторонніх бо часу немає.

Та хіба обігнати нам час?

Небо сльози безвільно роняє

На бруківку листами щораз.

 

І безчестя виловлює душі.

Що же тіло тоді без душі?

Тільки скелі пустинні та дужі

І засохлих садів вітражі.

Вже серця напівмертвими стали.

Не лякає вже гріху ярлик.

І у натовпі совість приспали,

Щоб не чути її німий крик.

 

 

 

Марина Штефуца — Хризантеми

 Хризантеми

 

Потерте листя осінь розклада

На змоклих трав прив’ялі спочивальні,

А хризантеми пошепки в садах

Поеми пишуть трохи пасторальні.

 

Ще не змовкає лісу патефон,

Та жили вже пройма навскрізно холод,

А квіти ще туманам поміж крон

Зливають на багет жовтавий солод.

 

 

Марина Штефуца – Забуття

Забуття

 

Вже довкіль немає раю.

Обстригає осінь коси.

Я сьогодні помираю,

Скоро сніг затопче босий.

 

Забуття. Мене немає.

Сон закрив мої повіки,

Грунт на плоть мою лягає.

Чи надовго? Чи навіки?

 

Певно, швидко час минає…

Спалах… Кров забила в гронця.

Вже весна мені гукає

Голосом прамами-сонця:

 

«Підведися і воскресни!

Час настав теплом умитись,

Бо ж на те й існують весни.

Щоби знову відродитись!»

 

Руки-стебла протягаю

Та зелені листя-пальці.

Оживаю? Оживаю!

Це для мене — гімн фіалці.

 

 

Марина Штефуца – Я голос грози. Я грім

Я голос грози. Я грім

 

Я голос грози. Я грім.

Я бурі сурма. Віща пісня.

А хмари – то неба грим,

Вітраж із опалого листя.

 

Проллється злива дощем,

Мільйонами крапельок світу,

Відлунням – у серці щем

Розмиє мозаїку сліду.

 

Озвуся зіркам між лінз

Крізь ночі розбите люстерце,

Вітри женуть мене скрізь,

Де тільки пульсує ще серце.

 

Не бійсь моїх голосінь.

Страшне не багаття, а опік…

Я лиш блискавиці тінь.

Вона небезпечна на дотик.

 

 

Марина Штефуца – Німа хода Землі по колу

 Німа хода Землі по колу


Німа хода землі по колу

Годинник часу вік рахує.

Ми нарікаємо на долю,

А кожен сам її будує.

 

Весна всміхається спросоння,

Шафран до сонця тягне жили.

У нас у грудях – міжсезоння,

Бо до усього збайдужіли.

 

Вертають журавлі додому,

Чумацький шлях веде до хати.

Не довіряємо нікому.

Образ не вміємо прощати.

 

Струмки нову полощуть днину,

Їх музика – ремікс природи.

Як не цінуємо Людину,

Не ждім від людства нагороди.

 

 

Марина Штефуца – Тіло сльози

Тіло сльози

У мене ось тіло сльози.

Була і уже немає.

Зрони мене в руки лози,

Хай тихо зіллюся з гаєм.

А далі народжуся знов

Із серця, з журби твоєї.

Я – плата тобі за любов,

За трунок душі моєї.

З води кришталевої стан,

Чуттів мікрокосмос в лоні.

Дивися! Твоя я… А там…

Ти – мій, у моєму полоні.

Застигну умить на вустах

Цілунком солоним, звісно.

Агонія… Вигуки… Жах…

Поплач. Далі буде пізно.

У мене ось тіло лози,

Бо інше розп’яв ти. Чуєш?

Я буду сестрою роси,

Допоки цей світ існує.

 

Марина Штефуца – Не покинь, Месіє…

Не покинь, Месіє…

3D, у техніці зіставлення

Небо, ткане вітром, млою інкарноване…
Снами ліс лоскоче… дивне почуття…
Будь для мене світлом, серце пошматоване…
Просто серед ночі… Світ, як небуття.

Зорі чистять німби крилами астральними,
В грудях біль нестримний, гладить вічність птах…
Я без Тебе, ніби за хрестами дальніми
Контур, тінь людини… прірва, глина, прах…

Старець-місяць мріє, хоче простір лагідний
Теж торкнутись Слова… теж відчути піст…
Не покинь, Месіє, Сине Божий праведний…
Ти – життя основа! Ти –  молитви зміст!

У тексті розчинено два вірші:

1.
Небо, ткане вітром
Снами ліс лоскоче…
Будь для мене світлом
Просто серед ночі.

Зорі чистять німби,
В грудях біль нестримний…
Я без Тебе, ніби
Контур, тінь людини…

Старець-місяць мріє
Теж торкнутись Слова…
Не покинь, Месіє,
Ти – життя основа!

2.
Млою інкарноване
Дивне почуття…
Серце пошматоване…
Світ, як небуття.

Крилами астральними
Гладить вічність птах…
За хрестами дальніми
Прірва, глина, прах…

Хоче простір лагідний
Теж відчути піст…
Сине Божий праведний,
Ти –  молитви зміст!

 © Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Ніч

Ніч

3D, у техніці розчинення, 2 в 1

Приходиш тихо… Плоть ілюзорна…
Одежа чорна лякає лихом…
Єство – як вихор, душа потворна,
Мов смерті жорна… нестримно-дика.

П’янка блуднице, говориш басом,
Живеш екстазом… Антична жрице,
Сон у зіницях… із млою разом…
Ти – поза часом… Ти – таємниця…

Несеш вітрила, пульсують зорі…
Вони прозорі… В тендітних жилах
Галактик сила… Світів узори
В твоїм соборі… ховають крила…

1.

Приходиш тихо…
Одежа чорна…
Єство – як вихор,
Мов смерті жорна…

П’янка блуднице,
Живеш екстазом…
Сон у зіницях…
Ти – поза часом…

Несеш вітрила,
Вони прозорі…
Галактик сила…
В твоїм соборі…

2.

Плоть ілюзорна
Лякає лихом…
Душа потворна,
Нестримно-дика.

Говориш басом,
Антична жрице…
Із млою разом…
Ти – таємниця…

Пульсують зорі
В тендітних жилах…
Світів… узори
Ховають крила…

Марина Штефуца – Ніч в Карпатах

Ніч в Карпатах


Небо підпирають сосни в лісі,
Білих крилець хочеться мелісі,
Суєти, печалі тут немає,
Від краси аж серце завмирає.
Тішать зір садиби старовинні,
Люди щирі, добрі та гостинні.
А як ніч приходить у Карпати,
Срібний місяць можна осідлати.

Серед гір душа, як птаха, вільна,
Лине вітру музика повільна,
Тут справляють мрії новосілля
І дощі просочені чар-зіллям.
Відбивають час чуттів куранти,
На траві роса, мов діаманти.
А як ніч приходить у Карпати,
Починають зорі оживати.

Тягнуться стежини ввись, до Бога,
У тумані губиться тривога,
Ніби вежі, древні сірі скелі
І довкіль природи акварелі,
На озерах килими з латаття,
Навіть тіні зіткані з багаття.
А як ніч приходить у Карпати,
Сіє тиша млу та аромати.