Марина Алдон – Перше січня. Новий рік

Перше січня. Новий рік

3D, у техніці розчинення

Гортаю священну книгу, молюся Творцю врочисто…
Стискаю ялинки вії. Листами вони оздоблені…
Який Новий рік без снігу (якесь несвяткове місто)?
Зростити б його із мрії, що в небо пускає корені…

Без тебе у хаті сумно, в душі знову протиріччя,
Малює мороз ікону, чи очі твої бездоннії…
Танцюють вітри безшумно, чекаючи опівніччя,
Кидаються із балкону невдалі пісні в агонії…

Диск місяця віддаляє хмарину від феєрверку…
Звичайна віконна рама є в інші світи оправою…
Ти десь… за десятим гаєм, за тридев’ять миль від смерку…
Болить кілометрів рана… ковтаю сльозини з кавою…

В кутку на столі шампанське, снігурка із шоколаду,
Гірлянди, свічки строкаті виблискують майже золотом…
Для чого вбрання циганське, одежа для маскараду?
Коли я одна в кімнаті… а серце розбите… спогадом…

У тексті розчинено вірш:

Гортаю священну книгу,
Стискаю ялинки вії.
Який Новий рік без снігу?
Зростити б його із мрії…

Без тебе у хаті сумно,
Малює мороз ікону…
Танцюють вітри безшумно,
Кидаються із балкону…

Диск місяця віддаляє
Звичайна віконна рама
Ти десь… за десятим гаєм…
Болить кілометрів рана…

В кутку на столі шампанське,
Гірлянди, свічки строкаті…
Для чого вбрання циганське?
Коли я одна в кімнаті…

 

28 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – Пори року. Лютий

Пори року. Лютий

3D, у техніці розчинення

Півмісяць – блідий льодЯник… з бурульки відлитий млою…
До неба ребром прикутий, немов Прометей до скелі…
До кави зі снігу пряник… на смак віддає зимою…
Готує із вітром лютий концерт для віолончелі…

Деревам із-за верхівок доносяться звуки дивні,
Не видно, чи сни у лісі закінчують літургію…
Чому сторіно́к-листівок на календарі настіннім
Не тридцять, а двадцять вісім? Я стільки ж листів лелію…

Далеко ще до світання… хоча до весни вже близько…
Тьмяніє душі лампадка… без тебе повітря мало…
Моя ти любов остання, омита сльозинки блиском…
На серці журби печатка, здається весь світ вокзалом…

У тексті розчинено вірш:

Півмісяць – блідий льодЯник,
До неба ребром прикутий…
До кави зі снігу пряник
Готує із вітром лютий…

Деревам із-за верхівок
Не видно, чи сни у лісі…
Чому сторіно́к-листівок
Не тридцять, а двадцять вісім?

Далеко ще до світання…
Тьмяніє душі лампадка…
Моя ти любов остання…
На серці журби печатка…

 

 

22 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – Закоханість можна констатувати…

Закоханість можна констатувати…

Закоханість можна констатувати за каплею крові…
Це, як тест на наявність цукру… чи рівень білірубіну…
На що тільки здатна людина заради ковтка любові,
В якому не розрізнити на смак ДНК серцевину…

Закоханість можна сформулювати за словом у вірші
Та за емоційним шквалом, що схований поміж рядками…
В розмові з самим собою поети завжди найщиріші…
І літери на папері, мов долі живе оріґамі…

Закоханість можна просто впізнати за сяйвом зіниці,
Бо імпульс у серці, неначе вулкану рушійна сила…
Чи ми журавлі у небі, чи просто в долонях синиці…
Взаємності кожен прагне, вона для душі, як вітрила…

 

10 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – Я вірила…

Я вірила…

…Моїм віршам, як дуже цінним винам
Hастане черга ще своя.
  Марина Цвєтаєва

Я вірила в тебе, неначе апостоли в Того, Хто в небо вознісся,
Як вірив Мойсей, що розступиться море, як Йона у вищі цінності…
Ставали словами сльозини, що згусли… укупі виходила пісня…
Бо вірші – це мова душі та баланс на межі почуттів і дійсності…

Я вірила в тебе, як праведник Ной в очищаючу силу потопу,
Як вірив Самсон, що здолає противників, навіть позбавлений зору…
Писала псалми, як Давид, коли терпла імла від любові окропу…
Бо справжня молитва – це серця порив через вічність… до Господа… вгору…

Я вірила в тебе, як Єва наївно в Едемі спокуснику-змію,
Як Діва Марія у звістку благу, яку розумом не осягнути…
І притчі складала, як цар Соломон… і могла зупинити стихію…
Бо пристрасть – це сила, що змінює мрії… Та втратила все… обманув ти…

 

4 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – Прогноз погоди. Зима

Прогноз погоди. Зима

3D у техніці розчинення

1.
ЗИМИ НЕСПОКІЙ. САМОТИ́НА. ЛИХОМАНКА… ВІЧНІ СТРЕСИ…
Гортаю пам’ять, наче книжку з ілюстраціями долі…
Із віршів ставлю на свідомість зігріваючі компреси…
Але вони не гоять рани від любові…. крила кволі…

СКРИЖАЛЬ ДУШІ, ЯК ОКО ПТАХА… ЧИ СИРЕНИ ІНДИКАТОР…
Тебе інтуїтивно відчуваю будь-де на планеті
(Хай буде це Північний полюс, Південь, Захід, хай екватор),
Знаходить серце слід твій швидше, аніж Google у Інтернеті…

ПСАЛМИ́ СПІВАЄ ХУРТОВИНА, ЯК ПРОЧАНКА, ПІСЛЯ МЕСИ…
Вона… немовби Магдалина, що покаятися хоче…
Немає в неї ні родини, ні постійної адреси,
Лиш тільки простір, напрям руху… і благословення Отче…

СКРИПАЛЬ-ВІТРИСЬКО ГРАЄ БАХА… З АВАНСЦЕНИ. ВІН АМАТОР,
Та недалеко вже йому до рівня майстра-віртуоза…
А у перервах виголошує промови, як оратор…
Бо до снаги юрба, публічність і лірична етно-проза…

МОРОЗ МАЛЮЄ ПЛЯМИ, КВІТИ ТА ПОРІЧКИ ПІВОВАЛЬНІ
На склі віконному своєю бородою… рефлекторно…
Масштабні візерунки романтичні, майже ритуальні,
Неначе витвори Піка́ссо… Виглядають неповторно!

КРИШТАЛЬ РІКИ ВРОСТАЄ В ГРУДИ. ТРОХИ Б СВІТЛА, ХОЧ ВІД ЗІРКИ…
Твердінь небесна попеліє, в лоні ночі мла суцільна…
Ламає сум годинниковий механізм, секундні стрілки…
І час повзе, як гусінь… по суглобам світовим повільно…

ПРОГНОЗ – МОЛИТВИ ШЕПОТІТИ БІЛЯ СВІЧКИ У ВІТАЛЬНІ,
Стискаючи верви́цю раз-у-раз тремтячою рукою…
Пускає біль хай метастази у проекції астральні,
Від пристрасті втрачаю розум… хоч невінчані з тобою…

ПЕЧАЛЬ КОВТАЮЧИ ТА ГРУДЕНЬ, ЯК ПОВІТРЯ… КИСЛЕ, ЗГІРКЛЕ…
Пишу послання у нікуди, та чи є у мене вибір…
Перешкоджають щастю сльози… і галактик двох одвірки…
Для тебе виплекати хочу інший місяць, інший вимір…

СНІГ – КРОВ ЗИМИ МОЛОЧНА, ЧИСТА, АНЕМІЧНА, БЕЗУМОВНО…
Структурою нагадує фрагменти ДНК рослини,
Хоча річних не має кілець, та усе оце умовно…
Важлива здатність еластична, клейковина й пружність глини…

НА ЖАЛЬ, НАДМІР СЛИЗЬКА ДОРОГА У БЕЗВІР’Ї ФАТАЛІСТАМ…
Та всі надії покладаю на твоє терпіння, звісно…
Ми порізно… кохаємо… між нами скеля кам’яниста…
Але пов’язує незримим павутинням ніжна пісня…

ЛІС, МОВ СВЯТКОВИЙ… ВІД НАМИСТА… ЩО Й ЛОГІЧНО, Й ПОСЛІДОВНО…
Сни усвідомлені неквапно проглядає під гіпнозом,
Йому відомо, що тобою хвора я невиліковно…
А кілометри поміж нами… наскрізь… вражені тромбозом…

ҐРААЛЬ ПРИРОДИ… ХРАМ ДЛЯ БОГА… НА УЗГІР’Ї ПОЗА МІСТОМ…
Там знов доводиться мовчати… наодинці із собою…
Життя без тебе… порожнеча… з нульовим сюжетом, змістом…
Ти –  Всесвіт мій… світобудова… вкупі радість із журбою…

Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

2.

ЗИМИ НЕСПОКІЙ. САМОТИ́НА. ЛИХОМАНКА… Вічні стреси…
СКРИЖАЛЬ ДУШІ, ЯК ОКО ПТАХА… ЧИ СИРЕНИ індикатор…
ПСАЛМИ́ СПІВАЄ ХУРТОВИНА, ЯК ПРОЧАНКА, після меси…
СКРИПАЛЬ-ВІТРИСЬКО ГРАЄ БАХА… З АВАНСЦЕНИ. Він аматор…

МОРОЗ МАЛЮЄ ПЛЯМИ, КВІТИ ТА ПОРІЧКИ півовальні…
КРИШТАЛЬ РІКИ ВРОСТАЄ В ГРУДИ. ТРОХИ Б СВІТЛА, хоч від зірки…
ПРОГНОЗ – МОЛИТВИ ШЕПОТІТИ БІЛЯ СВІЧКИ у вітальні…
ПЕЧАЛЬ КОВТАЮЧИ ТА ГРУДЕНЬ, ЯК ПОВІТРЯ… кисле, згіркле…

СНІГ – КРОВ ЗИМИ МОЛОЧНА, ЧИСТА, АНЕМІЧНА… безумовно…
НА ЖАЛЬ, НАДМІР СЛИЗЬКА ДОРОГА У БЕЗВІР’Ї фаталістам…
ЛІС, МОВ СВЯТКОВИЙ… ВІД НАМИСТА… ЩО Й ЛОГІЧНО, й послідовно…
ҐРААЛЬ ПРИРОДИ… ХРАМ ДЛЯ БОГА… НА УЗГІР’Ї поза містом…

А в тексті розчинено вірш:

3.
ЗИМИ НЕСПОКІЙ. САМОТИ́НА. Лихоманка …
СКРИЖАЛЬ ДУШІ, ЯК ОКО ПТАХА… чи сирени…
ПСАЛМИ́ СПІВАЄ ХУРТОВИНА, як прочанка…
СКРИПАЛЬ-ВІТРИСЬКО ГРАЄ БАХА… з авансцени…

МОРОЗ МАЛЮЄ ПЛЯМИ, КВІТИ та порічки,
КРИШТАЛЬ РІКИ ВРОСТАЄ В ГРУДИ. Трохи б світла…
ПРОГНОЗ – МОЛИТВИ ШЕПОТІТИ біля свічки…
ПЕЧАЛЬ КОВТАЮЧИ ТА ГРУДЕНЬ, як повітря…

СНІГ – КРОВ ЗИМИ МОЛОЧНА, чиста, анемічна…
НА ЖАЛЬ, НАДМІР СЛИЗЬКА ДОРОГА у безвір’ї…
ЛІС, МОВ СВЯТКОВИЙ… ВІД НАМИСТА… що й логічно…
ҐРААЛЬ ПРИРОДИ… ХРАМ ДЛЯ БОГА… на узгір’ї…

І ще одну поезію:

4.

ЗИМИ неспокій. Самоти́на.
СКРИЖАЛЬ душі, як око птаха…
ПСАЛМИ́ співає хуртовина,
СКРИПАЛЬ-вітрисько грає Баха.

МОРОЗ малює плями, квіти,
КРИШТАЛЬ ріки вростає в груди…
ПРОГНОЗ – молитви шепотіти,
ПЕЧАЛЬ ковтаючи та грудень…

Сніг – кров зими молочна, чиста…
На жаль, слизька надмір дорога…
Ліс, мов святковий… від намиста…
Ґрааль природи… храм для Бога…

Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

5.
Зими
Скрижаль…
Псалми́…
Скрипаль…
Мороз –
Кришталь.
Прогноз –
Печаль.
Сніг – кров,
На жаль.
Ліс, мов
Ґрааль.

3 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

 

Марина Алдон – Сліпа

Сліпа

Для неї сонце, ніби зникло безвісти,
І по життю вела лише поезія…
Вона вдихала спрагло квіти-первістки,
Стежки́ зміряла за шкалою Цельсія…

Кохала… розчинялася у пристрасті,
Її пісні – як крик душі розбитої…
А він сміявся… Очі його димчасті
Не помічали сутності відкритої…

Вона була сліпою… але шкірою
Слова шорсткі та крила вітру бачила…
Молитва щира гріла серце вірою…
Для нього же нічого мла не значила…

Але одного разу лікар з Англії
Приїхав у село на презентацію…
Вразили муки дівчини, реалії…
Пошкодував… зробив їй операцію…

Відчула світ у пишності, всебічності…
Сплела з дощу вінка для жита спілого…
Торкнутися хотілося до вічності…
Більш не було каліцтва знавіснілого…

Знайшла його… Осліп… Нещастя, опіки…
Немов до страти долею приречено…
За Гринвічем вимірював недоліки…
Але вона обняла самозречено…

Схиляла небо, трохи розтривожене…
І цілувала губи, щоки, вилиці,
І гладила волосся розкуйовджене,
І підставляла руки, наче милиці.

Для неї сонце, ніби народилося…
А він шукав грудей її, як пристані…
Вона красою дивною світилася…
Любов’ю заміряла мрії, відстані…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Марина Алдон – Сокіл-мандрівник

Сокіл-мандрівник

 

Скоро  їдеш… Сокіл-мандрівник…
Мла гортає острах і тривогу…
Вишиваю віршами рушник…
Ти, прошу, візьми його в дорогу…

В гаманці – до серденька пін-код
Та від болю у душі… таблетки…
Боже, доля, наче ляльковод,
Ну а ми, як ті маріонетки…

Де повіє вітер, там живем…
Без коріння… Люди, як рослини.
За гріхи ми втратили Едем…
Як же зберегти свою родину?

Скоро  їдеш… Тільки уві сні
Обіймати буду мужні плечі.
Небо інше… там… на чужині…
А хмарки́ висять у порожнечі…

У швидких далеких поїздах
Рідну пісню не забудь співати…
Бо птахи́ вертають до гнізда,
Бо одна Вітчизна, наче мати.

Як росу вечірню, сльози п’ю,
Віщі зорі – суму тихі свідки.
Віднімають щастя і сім’ю…
Та жагу кохання… заробітки…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

P.S.Нічого особистого

 

Марина Алдон – Віртуальний роман

Віртуальний роман

 

Старить перука біла трохи ліс,
Та личить йому місячна сережка…
На моніторі ти… узори сліз,
Бо поміж нами вічність, а не стежка.
Нам Інтернет і ліжко, і вокзал,
У скайпі все об’ємне та реальне…
Знайшла я чоловічий ідеал…
Єднає нас кохання віртуальне…

Зима малює квіти на вікні,
Кармічну голку встромлено у простір…
Цілую милі риси уві сні…
Навідайся, прошу, насправді в гості.
У млі жевріє віри промінець,
На дзеркалі ридає мовчки свічка…
Кордони – не проблема для сердець,
Заманливо жагою дише нічка.

Груднева пісня вітру, ніби джаз…
І кожна зустріч, наче спільне свято…
Та щастя перекреслено ураз…
Таких, як я, у тебе є багато…
Онлайн забава… Жаль, у мережі
Корзини, папки «флеш»… не паперові…
Не видалити файлів із душі,
Заражених… троянами любові…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

P.S.Нічого особистого

Марина Алдон – Плаче серце білої вовчиці

Плаче серце білої вовчиці

 

Плаче серце білої вовчиці…
Суму метастази у душі,
Зорі, наче вічності зіниці,
Тільки збайдужі́лі і чужі.
Січень кров у кригу трансформує,
Стукає у лігво снігопад…
Всі її пісні, молитви всує,
Не поверне час ніщо назад.

Плаче серце білої вовчиці,
Рве легені вітру аромат…
Зберігає вірно таємниці
Місячний астральний циферблат.
Очі одинокі і печальні
Вхід у потойбіччя стережуть.
Правила природи ідеальні,
Та псує людина їхню суть…

Плаче серце білої вовчиці…
Груди – для журби жива мішень…
Дикуни двоногі хижі, ниці
Застрелили любого удень.
Небо нині глибше і чорніше,
Мла крадеться тихо, наче тать…
Боляче втрачати найсвятіше,
Дуже важко ме́ртвого кохать…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

P.S.Нічого особистого

 

Марина Алдон – Колайдер

Колайдер

Знову жовтень у якості снайпера,
Що стріляє сльозами у фатуми…
Якщо треба, збудую колайдера,
Наші тро́пи з’єднаю, як атоми…

Ти далеко. Кохання на відстані.
Але душі самі ведуть бесіду…
Якщо хочеш, відкину всі істини
Та теорію вибуху всесвіту.

Мла нагадує чимось абстракцію,
Бо довкілля із чорного фосфору…
Якщо можна, здолаю дистанцію
На машині не часу, а простору…

Пта́ха міряє неба пульсацію,
Трохи місяцю хочеться містики…
Якщо сумно, скорю́ гравітацію
За законами серця, не фізики.

Знов у осені риси дизайнера,
Вітер манію має величності…
Якщо любиш, у лоні колайдера,
У одну поєднаю дві вічності.

 

P.S.Нічого особистого

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012