Марина Штефуца – Молитва за Україну

Молитва за Україну


Срібна роса коронує ранок,
Сонце цілує доріг серпанок,
Вітер вростає в степи безкраї,
Боже, тебе ми усі благаєм:

Дай Україні щастя-долі,
Радості, статку всім доволі,
Щоб зберегли ми квітку волі,
Допоможи, Господи, нам.
В злагоді щоб та у мирі жили,
Правді одній святій служили,
Мов колоски набрались сили,
Щоб заповіт Твій став буттям.

Хвилі розгойдує Чорне море,
Небо торкається скель… прозоре…
В грудях струмує кров водограєм,
Боже, тебе ми усі благаєм:

Дай Україні щастя-долі,
Радості, статку всім доволі,
Щоб зберегли ми квітку волі,
Допоможи, Господи, нам.
В злагоді щоб та у мирі жили,
Правді одній святій служили,
Мов колоски набрались сили,
Щоб заповіт Твій став буттям.

Попіл туманів гортають гори,
Місяць тримають в долонях, зорі,
Пісня лунає над рідним краєм,
Боже, тебе ми усі благаєм:

Дай Україні щастя-долі,
Радості, статку всім доволі,
Щоб зберегли ми квітку волі,
Допоможи, Господи, нам.
В злагоді щоб та у мирі жили,
Правді одній святій служили,
Мов колоски набрались сили,
Щоб заповіт Твій став буттям.

 

Марина Штефуца – Не цурайся своєї мови

Не цурайся своєї мови


Хай волошки з очима неба,
Ліс нахмурив зелені брови,
Не цурайся своєї мови,
Бо слова – це душі потреба.

Хай цілують світанки трави,
Хай минуле не знає тління,
Не цурайся свого коріння,
Що росте із долонь держави.

Хай твій спадок – старенька хатка,
Та у ній Вічна Книга Роду,
Не цурайся свого народу,
Пісні скарб передай нащадкам.

Хай до крил будуть зорі близько,
Дощ куйовдить калину в лузі,
Не цурайся батьків і друзів,
Пам’ятай про свою колиску.

 

Марина Штефуца – Молюсь за тебе, Україно

Молюсь за тебе, Україно

Молюсь за тебе, Україно,
В моїх судинах твої сльози,
І закривавлений барвінок,
Його ж бо витоптали грози.

Ти сотні літ терпіла жахи,
На тлі стихій жила в неволі,
Щоб не злетіла, наче птаха,
Тобі ламали крила кволі…

Молюсь за щастя Батьківщини,
Ніколи ж бо не мала долі!
Нехай сопілка із ліщини
Псалми заграє мимоволі…

В душі озветься рідна мова,
Її стрімкий потік неспинний,
І Бог почує силу слова,
Того врятує, хто невинний…

Молюсь за тебе, рідний краю,
Дитячих мрій моїх колиско…
В зіницях – колір небокраю…
До ніг твоїх схиляюсь низько…

Марина Штефуца – До болю рідне місто

До болю рідне місто


До болю рідне місто. Волі дух
Лаштунки гороїчні приміряє,
Життя щомиті п’є неспинний рух,
Сакральний німб із древніх гір спускає.

До болю рідне місто. Сірий брук
Дощам із пензлем, мов фарбує очі,
Долину замок, ніби звяв до рук,
Бо скинуть капелюх тривоги хоче.

До болю рідне місто… скрізь дива…
Лиш я у нім: своя… чужа… не знаю…
Похована, воскресла чи жива,
У пеклі десь, або посеред раю.

До болю рідне місто. Тільки ти
Хоч майже поруч, але так далеко….
До болю рідне місто… Відпусти!
Я в інший край полину, як лелека.

 

Марина Штефуца – Чужа весна

Чужа весна


Чужа весна німіє пілігримом,
А сонце ниви оре промінцями…
І тільки серце плаче попід гримом,
Бо чужина квітує під ногами.

Ті самі зорі темряву колишуть,
Трава так пелехатиться ліниво,
Але вітри по-іншому тут дишуть
І в грудях так фантазіям лякливо.

Чужа весна чужих птахів пір’їни
Роняє поруч. Пісні не впізнати.
І згадую я солод України…
І журавлів… і проліски… й Карпати…

 

Марина Штефуца – Моя Україно!

Моя Україно!


Я б своє серце вирвала з грудей,
Як Данко, щоб народ свій врятувати,
Розсіяла б сліпий туман ночей,
Щоб лиха і незгоди відігнати.

Я б людству дала, наче Прометей,
Вогонь, пронісши з гір аж до долини,
Якби могла… сльозинки б із очей
Перетворила миттю на перлини.

Я все зробила б, що лише могла б,
Заради тебе, Україно мила!
Тернинами до тебе я ішла б,
Якби і кров із ніг моїх сочилась…

Розрив-трави не випила б я, знай,
І не зреклася б юдою від тебе,
Бо ти моя! Лиш ти мій рідний край!
І іншого нічого більш не треба!

Моя країно! Я, мов та бджола,
В других місцях, немов на пустоцвіті.
І запевняю, де б я не була,
Усім скажу, що ти найкраща в світі!

Я б своє серце вирвала з грудей,
Щоб показати, що всього основа
Для нації, країни, для людей –
Всіх наймиліша материнська мова!