На майдані в центрі Хуста
революція іде.
— Хай студент! — усі гукнули,—
за отамана буде.
Молодь прагне щастя-долі,—
До Європи юних путь!
У руках дівчат знамена —
Взимку квітами цвітуть…
На майдані в центрі міста
Ні бруківки, ні доріг,
Та танцюють активісти
І співають снігурі.
На майдані пил спадає.
Мовкне мегафон…
Вечір.
Сон.
4 грудня 2013
Ми українці! Внуки роду славного!
Невпинно возвеличуємо націю!
Під шовком стяга, прапора державного
Гуртуємся за євроінтеграцію…
Ми українці! Герб – тризуб у золоті!
Що патріоти – всій планеті стверджуєм!
І поруч на майдані старість – молодість
В міцний ланцюг любові люд об’єднує…
Ми українці! Богу щиро молимось…
Сповідуємо справжні вищі цінності…
Ніколи перед лютим злом не скоримось,
В серцях закони правди, честі, гідності!
Ми українці! Скільки сили в голосі!
Європа – спільний дім Вітчизни нашої!
Країни, сторони, місцини кращої
Немає ні на карті, ні на глобусі!
3 грудня 2013
Шлях України – до Європи,
Набридли безлад і свавілля.
Ніхто рабами нас не зробить!
Козацьке ж маємо коріння!
Скрізь кримінальна павутина,
Трима в полоні землю рідну.
Держава славна, старовинна
Повинна жити вільно, гідно!
Мету всі маємо єдину,
Незламну вдачу, нескориму –
Звільнити треба Батьківщину
Від кримінального режиму!
Злочинна влада корупційна
Свого цурається народу.
Та вкупі – сила ми рушійна!
З ЄС підпишемо угоду!
Дві стрічки – жовта та блакитна –
Зі Сходом Захід сполучають.
Ми гідна нація, несхитна,
І це у всьому світі знають!
2 грудня 2013
3D, у техніці розчинення
24 листопада – День пам’яті жертв голодомору
Голодомор… Яке жорстоке слово… Дев’ять літер…
Дитячі очі, тисячі смертей, убиті мрії…
А на хрестах читає гарячково дати вітер…
Маленька свічка прізвища людей собою гріє…
Душа болить за трупи у канаві, злодіяння,
За те безхліб’я штучне, за народ, що прагнув волі,
За все, що звідать випало державі, за страждання,
За не один трагічний епізод, удари долі…
Голодомор… Суцільне божевілля та безладдя…
Земля і небо… крики матерів… пісні козацькі…
Червоних екзекуторів свавілля, самовладдя…
Та страдників могили… без вінків… звичайно, братські…
О, Україно, краю журавлиний, рідний краю!
Чому пустила ката на поріг, на власні ниви?
Ридають кров’ю кетяги калини біля гаю…
Господь засудить винних за цей гріх! Він – справедливий!
У тексті розчинено вірш:
Голодомор… Яке жорстоке слово…
Дитячі очі, тисячі смертей…
А на хрестах читає гарячково
Маленька свічка прізвища людей…
Душа болить за трупи у канаві,
За те безхліб’я штучне, за народ,
За все, що звідать випало державі,
За не один трагічний епізод…
Голодомор… Суцільне божевілля …
Земля і небо… крики матерів…
Червоних екзекуторів свавілля…
Та страдників могили… без вінків…
О, Україно, краю журавлиний!
Чому пустила ката на поріг?
Ридають кров’ю кетяги калини…
Господь засудить винних за цей гріх!
14 липня 2013
3D, у техніці розчинення
Летять у вирій гуси, журавлі… шляхи торують власні…
Згортають промінь сонця сумовитий, оперезаний туманом…
Жене їх осінь з рідної землі… у далі неосяжні…
А в небі навіть ніде відпочити… мла здається океаном…
Летять у вирій гуси, журавлі… крізь сутінки вечірні…
На прОщу тимчасову, чи у вічність мчать до Божої дзвіниці?
І виграють вітри, як скрипалі, ноктюрни Паганіні…
Сонати мелодійні, дивні, ніжні… їм виконують криниці..
Летять у вирій гуси, журавлі, до витоків природних…
Жовтіє ліс… усе ще пелехатий, але сни вдихають квіти…
У хмар на крилах рани, мозолі, дощі в серцях холодних,
Та їм птахІв ніколи не здогнати і… на жаль, не зрозуміти…
У тексті розчинено вірш:
Летять у вирій гуси, журавлі..
Згортають промінь сонця сумовитий…
Жене їх осінь з рідної землі,
А в небі навіть ніде відпочити…
Летять у вирій гуси, журавлі…
На прощу тимчасову, чи у вічність?
І виграють вітри, як скрипалі
Сонати мелодійні, дивні, ніжні…
Летять у вирій гуси, журавлі…
Жовтіє ліс… усе ще пелехатий…
У хмар на крилах рани, мозолі,
Та їм птахів ніколи не здогнати…
20 червня 2013
3D, у техніці розчинення
Нас хотіли не раз убити
Нам не раз розпинали мрії, думки, ідеї,
Віднімали тендітну віру чи шлях додому…
Та не втратили ми надії й землі своєї,
Бо складали молитву щиру Творцю святому…
Нас хотіли не раз убити, стоптати в порох,
Сповивала сльоза діброву – вівтар народу…
Та вкраїнці, як вірні діти, пройшли крізь морок,
Зберегли материнську мову і корінь роду…
Нам жадали серця проткати, відтяти крила,
Із отруєним вістрям списа завдати болю…
Та на поміч прийшли Карпати, нам дали силу…
І Дніпро, й Чорне море, й Тиса, зміцнили волю…
У тексті розчинено вірш:
Нам не раз розпинали мрії,
Віднімали тендітну віру…
Та не втратили ми надії,
Бо складали молитву щиру…
Нас хотіли не раз убити,
Сповивала сльоза діброву…
Та вкраїнці, як вірні діти,
Зберегли материнську мову…
Нам жадали серця проткати,
Із отруєним вістрям списа…
Та на поміч прийшли Карпати
І Дніпро, й Чорне море, й Тиса…
13 червня 2013
3D, у техніці розчинення
Стяг український
Золото сонця сил додає і мудрості,
Синь небозводу пахне терпким цикорієм…
Наше знамено – знак перемоги, мужності,
Символ свободи в’ється над сивим обрієм…
Море блакитне, жде від Творця освячення…
Жовті корали – свідки німі історії…
Прапор наш рідний має важливе значення –
Символ держави, спільної території…
Даль лазурова – шлях у майбутнє нації,
Жито й пшениця – ніби землі архаїка…
Стяг український – це наших душ вібрації,
Роду скарбниця та перемог мозаїка…
У тексті розчинено вірш:
Золото сонця,
Синь небозводу…
Наше знамено –
Символ свободи…
Море блакитне, .
Жовті корали… .
Прапор наш рідний – .
Символ держави…
Даль лазурова…
Жито й пшениця…
Стяг український –
Роду скарбниця…
13 червня 2013
3D, у техніці розчинення
Гортають хмари верховіттями ялини, сосни вперті,
Узгір’я – начебто святилище природи, храм для серця…
А у фортеці білі штори з павутини десь подерті…
В руїнах замку вітер водить хороводи і сміється…
На стінах фрески часу, надписи таємні на санскриті…
Роса на квітах, наче сльози Магдалини, світла ніжність…
Здається, тіні на камінні тут об’ємні, не розмиті…
В руїнах замку снять легенди і билини… дише вічність…
Шліфує сонце літнє променем підлогу древню, з глини…
Господар вежі нині сам Господь де-юре… офіційно…
Сюди самі думки протоптують дорогу крізь світлини,
В руїнах замку інкарнується минуле… традиційно…
У тексті розчинено вірш:
Гортають хмари верховіттями ялини…
Узгір’я – начебто святилище природи…
А у фортеці білі штори з павутини…
В руїнах замку вітер водить хороводи…
На стінах фрески часу, надписи таємні…
Роса на квітах, наче сльози Магдалини…
Здається, тіні на камінні тут об’ємні…
В руїнах замку снять легенди і билини…
Шліфує сонце літнє променем підлогу…
Господар вежі нині сам Господь де-юре…
Сюди самі думки протоптують дорогу…
В руїнах замку інкарнується минуле…
19 травня 2013
28 червня – День Конституції України
3D, у техніці розчинення
Є у кожного з нас право із народження, з дитинства
І на щастя, й на свободу, на життєвий курс активний…
Конституція держави, громадянського суспільства –
Основний закон народу, акт важливий, нормативний…
Рідний стяг і мова рідна є здобутками героїв!
Подарунок Бога й долі – герб і гімн, земля родюча…
Тож, не станем на коліна, не складем ні рук, ні зброї!
Перед ворогом ніколи головИ ж не схилить круча!
Спільний в нас усіх зачаток, нам єдине небо сниться,
Ми об’єднані в родину – неподільну та єдину…
Рідний край – коштовний спадок… найпрекрасніша скарбниця …
Поцінуймо ж Батьківщину, волошкову Україну!
У тексті розчинено вірш:
Є у кожного з нас право
І на щастя, й на свободу…
Конституція держави –
Основний закон народу…
Рідний стяг і мова рідна –
Подарунок Бога й долі…
Тож, не станем на коліна
Перед ворогом ніколи…
Спільний в нас усіх зачаток,
Ми об’єднані в родину…
Рідний край – коштовний спадок…
Поцінуймо ж Батьківщину!
14 квітня 2013
3D, у техніці розчинення
Ілюмінація небесної твердіні загадкова…
У димці оживають міражі тремкі… знічев’я…
Танцюють танго біля хат абстрактні тіні гарячково…
Зірки крильми торкаються душі шамана-червня…
Мла темношкіра духмяніє лободою та барвінком,
Співає щось тополям вітерець, старий романтик…
Стікають сни у інші виміри з водою… досить стрімко…
У пагорби вдивляється Творець… крізь сім галактик…
Ніч українська і прекрасна, і глибока, і спокійна…
Тихенько дише стомлене село… Шлях, як орбіта…
Ховає місяць золоту зіницю ока… в стозі сіна…
Довкілля випромінює тепло… в режимі літа…
У тексті розчинено вірш:
Ілюмінація небесної твердіні…
У димці оживають міражі…
Танцюють танго біля хат абстрактні тіні…
Зірки крильми торкаються душі…
Мла темношкіра духмяніє лободою,
Співає щось тополям вітерець…
Стікають сни у інші виміри з водою…
У пагорби вдивляється Творець…
Ніч українська і прекрасна, і глибока…
Тихенько дише стомлене село…
Ховає місяць золоту зіницю ока…
Довкілля випромінює тепло…
2 квітня 2013
© 2024 Марина Алдон. Моя гавань · RSS записей · RSS комментариев