Двадцять сьоме липня. В руїнах замку
3D, у техніці розчинення
Гортають хмари верховіттями ялини, сосни вперті,
Узгір’я – начебто святилище природи, храм для серця…
А у фортеці білі штори з павутини десь подерті…
В руїнах замку вітер водить хороводи і сміється…
На стінах фрески часу, надписи таємні на санскриті…
Роса на квітах, наче сльози Магдалини, світла ніжність…
Здається, тіні на камінні тут об’ємні, не розмиті…
В руїнах замку снять легенди і билини… дише вічність…
Шліфує сонце літнє променем підлогу древню, з глини…
Господар вежі нині сам Господь де-юре… офіційно…
Сюди самі думки протоптують дорогу крізь світлини,
В руїнах замку інкарнується минуле… традиційно…
У тексті розчинено вірш:
Гортають хмари верховіттями ялини…
Узгір’я – начебто святилище природи…
А у фортеці білі штори з павутини…
В руїнах замку вітер водить хороводи…
На стінах фрески часу, надписи таємні…
Роса на квітах, наче сльози Магдалини…
Здається, тіні на камінні тут об’ємні…
В руїнах замку снять легенди і билини…
Шліфує сонце літнє променем підлогу…
Господар вежі нині сам Господь де-юре…
Сюди самі думки протоптують дорогу…
В руїнах замку інкарнується минуле…
19 травня 2013
Оставить комментарий