Марина Алдон – Краплі

25 июля, 2013 7:28 дп

Краплі

триптих

І
Волога

Дощ проростає корінням у плоть землі
І розчиняється в ній, наче перший Адам у Єві…
Може, у лоні м’якенького ґрунту, у чорній млі,
Зміни відбудуться скоро, до речі, якісь суттєві…

Крапля води і зернина – це янь і інь…
Тож у процесі злиття утворитись зигота мусить…
А пуповина, що є у усіх створінь,
Кожну клітинку повинна наповнити киснем згуслим…

Жде свого часу окремий вже організм
І набирає вагу, щоб з’явитись на світ Господній…
Наче годинник, запущено механізм…
Є сорок шість хромосом – зріє форма життя в природі…

Й тут ні до чого метелики і джмелі…
Просто із неба спадають сльозини святих пророків…
Дощ проростає корінням у плоть землі…
Тут, на планеті, вершаться дива вже мільярди років…

ІІ
Опади

Кільчиться хмара… Вібрує, тремтить атмосферний шар…
В білому лоні краплини лежать природно…
Тільки коли опускається дощ на міський бульвар,
Може вже йти по воді кожен, хто завгодно…

Опади нині доволі рясні і густі в душі…
Навіть здається, потрібна байдарка Ноя…
Суші не видно… а мряка не має, на жаль, межі…
Тільки за запахом знаю, – росте десь хвоя…

Не запевняй, що кохання хімічний простий процес…
Серце розбите, та я все одно мрійлива…
Віриш чи ні, але пристрасть, як мокрий вогонь з небес –
Сонце у грудях окроплює Божа злива…

Як же багато вологи розлило на тротуар…
Боляче так, коли відчай роняють очі…
Дивно, коли опускається дощ на міський бульвар,
Може іти по воді кожен, хто захоче…

ІІІ
Сльози

Сльози – це просто вода, тільки ллється вона із душі…
Дощ аномальний підтоплює стрімко очі…
Й небо розмито, й зірки… Від вологи навкруг міражі…
Шлях свій знаходить краплина, коли захоче…

Для рідини не існує, на жаль, рукотворних загат…
З тіла, здається, уся витікає сутність…
З аркуша… ніжно… стискаю в долоні маленький фрегат,
Щоб не відплив у далеку північну сутінь…

Сльози – це просто вода, та вона очищає думки…
Через мовчання і біль… легше світ збагнути…
Просто несказані серцем слова линуть, наче струмки…
Плач, як дихання… ридаю на повні груди…

Сон – тимчасове полегшення, ніби медичний наркоз,
Та наступає дрімота завжди́  невчасно…
У організмі моєму секрет, певно, слізних залоз
Надто на повну потужність працює часто…

 

 

25 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: робота члена Національної спілки художників України Ласло Гайду «Вода»

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші, Прості вірші и Три ковтки тиші. Метки: вода, роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Краплі нет

Марина Алдон – Гора

25 июля, 2013 7:25 дп

Гора

Не вір, що гора – це ділянка планети
з різким коливанням висот,
Контрастність рельєфу залежить
від вміння свої ж відкривати очі…
А розум над рівнем морським піднімається більш,
ніж на метрів шістсот,
Однак все одно не знаходить,
де сховані в небі покої Отчі…

Не вір, що гора – результат вулканічних процесів
у нетрях землі,
Стояв крутосхил після створення світу
одразу ж на цьому місці…
Однаково гарна природа тут вранці,
увечері, вдень та у млі,
І брили старі кам’яні в лісі кращі,
ніж скелі бетонні в місті…

Не вір, що гора – це міфічна істота,
яка контролює зірки…
БескИд хоч живий, але має призначення
в сотні разів простіше –
Диханням життєвим щодня забезпечує
міжгалактичні струмки…
В Карпатах святих на душі у людини
насправді стає чистіше…

 

25 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: робота Бруно Августо Жавино «Гори (Вид на ріку)»

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: гори, Карпати, роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Гора нет

Марина Алдон – Русалка

23 июля, 2013 4:47 пп

Русалка

Коси зелені. Блакитні, як небо, очі,
Місячний диск у душі, в серці сонце завжди гаряче…
Світ обгинають аж тричі пісні дівочі,
Тільки не чує ніхто, як вона без упину плаче…

Має кохати молюсків чи риб безмовних,
Інші русалки у колі лускатих знаходять пару…
Їй же в  глибинах ріки не до справ любовних,
Мріє вона про людину… про ватру…  та про гітару…

Хлопець-рибалка давно полонив свідомість…
Біля човна пропливала не раз, щоб звернув увагу…
Він же хрестився і щось шепотів натомість…
Не втамувати русалці ніколи чуттєву спрагу…

Має він іншу, із нею проводить ночі…
Біль розрізає кривавим ножем юні груди наче…
Світ обгинають аж тричі пісні дівочі…
Тільки не чує ніхто, як вона відчайдушно плаче…

23 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Ушаковой Ларисы Юрьевны «Русалка»

Рубрики: Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: вірші про кохання, інтимна лірика, кохання, роздуми и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Русалка нет

Марина Алдон – Ти дозволь мені, любий

23 июля, 2013 3:13 пп

Ти дозволь мені, любий

Ти дозволь мені, любий, укрити щоку поцілунками…
І ранковою зіркою впасти нечутно до ніг…
Хай мороз обшиває півмісячне тло візерунками…
Я зігрію тебе, розтоплю́ у Антарктиці сніг…

Ти дозволь мені, любий, омити долоні сльозинами…
Та покласти чуття молитовно на серця вівтар…
Щоб не кров, а жага струмувала нестримно судинами…
І щоб вітер співав у віконечко, як паламар…

Ти дозволь мені, любий… розгладити зморшки та родимки,
Емоційною грою розкласти спокуси вогонь…
Хай лютує завія. Ми літо повернемо подумки,
Бо облесливі ласки – немов усвідомлений сон…

Ти дозволь мені, любий, упитися пестощів лавою,
У долоні тримати безумної зваби струну…
Світлу мрію зліпи з мого тіла своєю уявою,
Щоб дві душі сплелися навіки-віків у одну…

23 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Буки Надежды Ивановны «Чатеры»

Рубрики: Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: вірші про кохання, інтимна лірика и кохання. Комментариев к записи Марина Алдон – Ти дозволь мені, любий нет

Марина Алдон – Ридає вночі… білосніжна самотня вовчиця

23 июля, 2013 3:11 пп

Ридає вночі… білосніжна самотня вовчиця

Ридає вночі… білосніжна самотня вовчиця…
Крізь очі течуть не сльозини, вихлюпує кров….
Півсерця мечем протикає своїм блискавиця,
Лютує гроза… та страшить невзаємна любов…

Її зачинить неможливо в вольєрі залізнім,
Здається, вона… підкоряє і простір, і час…
Весь ліс її дім… навіть скелі суворі та грізні…
Але… полюбить у житті може тільки лиш раз.

Шепочуть вітри молитовні поеми та вірші…
І місячний диск виринає у млі з небуття…
А він у цей час про кохання розказує іншій,
Їй мрії свої довіряє, бажання, чуття…

Ридає вночі… білосніжна самотня вовчиця…
Проводять зірки фотозйомку пташиних весіль…
Веде її в світ не дорога гірська, а криниця…
Не може ніхто зрозуміти прихований біль…

 

23 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Бабкиной Юлии Ивановны «Одинокий волк»

Рубрики: Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: вірші про кохання, вовки, інтимна лірика и кохання. Комментариев к записи Марина Алдон – Ридає вночі… білосніжна самотня вовчиця нет

Марина Алдон – Закоханість можна констатувати…

10 декабря, 2012 9:31 пп

Закоханість можна констатувати…

Закоханість можна констатувати за каплею крові…
Це, як тест на наявність цукру… чи рівень білірубіну…
На що тільки здатна людина заради ковтка любові,
В якому не розрізнити на смак ДНК серцевину…

Закоханість можна сформулювати за словом у вірші
Та за емоційним шквалом, що схований поміж рядками…
В розмові з самим собою поети завжди найщиріші…
І літери на папері, мов долі живе оріґамі…

Закоханість можна просто впізнати за сяйвом зіниці,
Бо імпульс у серці, неначе вулкану рушійна сила…
Чи ми журавлі у небі, чи просто в долонях синиці…
Взаємності кожен прагне, вона для душі, як вітрила…

 

10 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: вірші про кохання, інтимна лірика, кохання, мої вірші и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Закоханість можна констатувати… нет

Марина Алдон – Я вірила…

4 декабря, 2012 11:52 дп

Я вірила…

…Моїм віршам, як дуже цінним винам
Hастане черга ще своя.
  Марина Цвєтаєва

Я вірила в тебе, неначе апостоли в Того, Хто в небо вознісся,
Як вірив Мойсей, що розступиться море, як Йона у вищі цінності…
Ставали словами сльозини, що згусли… укупі виходила пісня…
Бо вірші – це мова душі та баланс на межі почуттів і дійсності…

Я вірила в тебе, як праведник Ной в очищаючу силу потопу,
Як вірив Самсон, що здолає противників, навіть позбавлений зору…
Писала псалми, як Давид, коли терпла імла від любові окропу…
Бо справжня молитва – це серця порив через вічність… до Господа… вгору…

Я вірила в тебе, як Єва наївно в Едемі спокуснику-змію,
Як Діва Марія у звістку благу, яку розумом не осягнути…
І притчі складала, як цар Соломон… і могла зупинити стихію…
Бо пристрасть – це сила, що змінює мрії… Та втратила все… обманув ти…

 

4 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: вірші про кохання, інтимна лірика, кохання, мої вірші, молитва и філософія життя. 6 комментариев к записи Марина Алдон – Я вірила…

Марина Алдон – Дитина дощу

1 декабря, 2012 6:45 пп

Дитина дощу

 

Не може її зрозуміти звичайна сім’я.
Гортає хмаринки, чи зорі вона при потребі.
Дитина дощу – це діагноз, не власне ім’я.
Здається, живе не на грішній землі, а на небі.

Маленька істота… приховує свій інтелект.
І крихітне серце у ритмі циклону пульсує.
Мутація генів? Частково. Та більше дефект
Свідомості натовпу що, зневажає, таврує.

Абстрактна хвороба? Де взяти такий препарат,
Щоб витерти прямо з душі аутизму симптоми?
Їй кожна рослина близька, наче друг, наче брат,
У косах рятується вітер від нападу втоми.

Ретельно пильнує безпомічні марення ніч…
Відхилення медики кращі шукають…і марно…
Чуття ігнорують, неначе маля якась річ!
Вона ж ізолюється, бо… це суспільство – бездарне…

 

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 2 комментария к записи Марина Алдон – Дитина дощу

Марина Алдон – Вона втекла таємно із лікарні…

1 декабря, 2012 6:44 пп

Вона втекла таємно із лікарні…

 

Вона втекла таємно із лікарні…
Огиду витираючи зі щік…
Насуплювало небо брови хмарні,
Бо мати сина ки́дала навік.

Знайшли її. Але зникала знову.
І допити, й погрози – марно все.
Писала, усміхаючись, відмову…
Та знову йшла спокійно на шосе…

Знайшла і батька бідної дитини.
У ліжку іншій цілував живіт.
Здавалося, посипались лавини,
Зосталися планети без орбіт.

В істериці… не знала, що робити…
І викинулась хутко із вікна…
Швидка… Бинти… Та перелом відкритий…
Розбиті мрії… ліжко… сум… стіна…

Порвала осінь струни не гітарні,
А ті, якими серце розмовля…
Вона втекла таємно із лікарні…
Знайти хотіла дуже немовля…

Та не було його вже в дитбудинку…
Маля – не річ і доля – не ломбард…
Сім’я чужа забрала сиротинку…
Співав журливо вітер, наче бард…

А як назвали хлопчика ті люди?
Яка адреса? Чи ночами спить?
Шукала вісім років його всюди…
Не знала далі, як без сина жить.

Дивилися у млу зірки янтарні,
Гойдала місяць лагідно сосна…
Вона вже не втікала із лікарні…
Бо помирала з відчаю… одна…

 

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 3 комментария к записи Марина Алдон – Вона втекла таємно із лікарні…

Марина Алдон – Вона не знала слова «мама»

1 декабря, 2012 6:34 пп

Вона не знала слова «мама»

Вона не знала слова «мама»,
Про себе усієї правди.
Дитинство, як суцільна рана,
Здавалось наслідками травми.

Дивилась біль її очима
Колись крізь вікна у притулку.
Хоча усе вже за плечима,
Неначе тіні у провулку.

І де ж та мрія заповітна –
Забути хутко сиротинець?
Тепер вона сама вагітна,
А він утік, немов злочинець.

Але людина – не зозуля…
Не відреклася від дитини…
Влучила змалечку їй куля
У серця стовбурні клітини.

А дні летіли непомітно,
Роки, як таїнство причастя.
Вона давно – багатодітна,
Вона знайшла нарешті щастя.

І чоловік, і вісім дочок
Заполонили світ коханням…
А голоси, як той дзвіночок,
Постійно тішили звучанням.

Та дитбудинку снилась брама,
Харчі казенні, горе зради…
Вона вже знала слово «мама»
І власну, вищу сутність правди…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 2 комментария к записи Марина Алдон – Вона не знала слова «мама»

« Следующие  
  Предыдущие »