Милостиня
Вона стояла, зранена голубка,
При вході до каплиці щонеділі…
Дробила сльози доля-м’ясорубка…
А люди йшли… на службу… збайдужілі…
Терпіла, тихо стискуючи зуби…
Не грала ролей, не ходила в масці…
Звільнили із роботи, кинув любий…
Малюк лежав недужий у колясці…
Від сорому шаріла шкіра бліда.
Не від добра ішла жебракувати:
Щоб лікувати сина-інваліда,
Потрібні гроші… а вона ж бо – мати…
І ДЦП – діагноз, або вирок?
Не мала ані друзів, ні родини…
Стара одежа – клаптики ганчірок,
Бо головне – продукти для дитини…
Та підійшов чернець одного разу,
У монастир пожити він покликав…
У відчаї погодилася… зразу…
Молилася до Богочоловіка…
Допомагали сестри у Ісусі…
Неначе сонце вийшло з-за хмаринки…
Трудилася… завжди була у русі…
І все…заради рідної кровинки…
Але не довго мешкала у храмі…
Забрав до себе лікар зі столиці,
Бо закохався в неї до нестями,
Їй дарував коштовності, спідниці.
Роки несла у вирій біла птаха…
І ось вона… на тому ж знову місці…
Вишукувала доброго монаха
Звести для нього церкву, щоб у лісі…
1 грудня 2012
