Роса
Роса на квітці – сплющена хмарина,
Чи крихітна, розплавлена зоря,
Краплина небосхилу-вівтаря
Настромлена на пагін, як перлина?
Прозора плоть і ніжна, і граційна,
Наповнена невинністю душі
Неначе балансує на межі
Духовного та тлінного… постійно…
Роса – провісник ранку… та, можливо,
Невидимого янгола сльоза
Чарує і приваблює краса
Існує ж у природі справжнє диво!
Цілющу має силу, животворчу
В собі вміщає всесвіту макет
І не один, звичайно, ще секрет…
Всевладну пам’ятає руку Отчу…
Роса – волога цятка ідеальна
Із запахом безмежності, вітрів,
Усяких набуває кольорів,
Які відображаються дзеркально…
Веселка в ній тоненька, вірогідно,
Тріпоче та пульсує… бо жива…
Холодна, як криниця лісова…
Чому зникає вдень вона безслідно?
22 травня 2014
© Copyright Marina Aldon 2014
Оставить комментарий