Роса

Роса на квітці – сплющена хмарина,

Чи крихітна, розплавлена зоря,

Краплина небосхилу-вівтаря

Настромлена на пагін, як перлина?

Прозора плоть і ніжна, і граційна,

Наповнена невинністю душі

Неначе балансує на межі

Духовного та тлінного… постійно…

Роса – провісник ранку… та, можливо,

Невидимого янгола сльоза

Чарує і приваблює краса

Існує ж у природі справжнє диво!

Цілющу має силу, животворчу

В собі вміщає всесвіту макет

І не один, звичайно, ще секрет…

Всевладну пам’ятає руку Отчу…

Роса – волога цятка ідеальна

Із запахом безмежності, вітрів,

Усяких набуває кольорів,

Які відображаються дзеркально…

Веселка в ній тоненька, вірогідно,

Тріпоче та пульсує… бо жива…

Холодна, як криниця лісова…

Чому зникає вдень вона безслідно?

22 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014