Океан
Я дивна… Я – безмежний океан…
Для світу невпізнанна, незбагненна
І дика, й волелюбна, й не смиренна,
Тайфун у серці, буря, ураган…
Так хочеться торкнутися небес…
Слова, як хвилі, вгору рвуться здолу…
Можливо, прірва там без суходолу,
А кожна пісня має інший сенс…
Із місяцем блідим… на самоті…
Віршую про усе, що наболіло,
Просочене слізьми́ солоне тіло
Тремтить від надвисоких почуттів…
На дні очей зоринки золоті,
Промінчики тоненькі – вії гострі…
Настільки про безлюдний мрію острів,
Що вчусь уже ходити по воді…
Я дивна… Я – безмежний океан…
Ніхто мене не може зрозуміти…
Волоссям обережно гладжу квіти,
Уранці п’ю не каву, а туман…
Дощі римую… власні і чужі…
Ніколи не зливаюся з юрбою…
Беру у ніч твій знімок із собою,
Ховаючи від світу у душі…
18 травня 2014
© Copyright Marina Aldon 2014
Фото: Ina_TK «***»
Оставить комментарий