Чотирнадцяте липня. «Вітер» Миколи Глущенка
3D, у техніці розчинення
Енергія вітру струмує судинами світу, по колу, можливо,
Пронизує хмари, у небі ж доволі просторо, комфортно у міру…
Витоптує власну, незриму, абстрактну орбіту, безпечно, дбайливо…
По променях сонця сповзає на землю бадьоро, пірнає у прірву…
Є всесвіту подихом, певно, старезний вітрисько, дивує хрипінням…
У нього з повітря поверхня ефірної плоті, безбарвні зіниці…
Йому і до Бога, й до трав розпанаханих близько… Геть силу тяжіння!
Його не спіймати і крил не відтяти в польоті під час громовиці…
Він – буря і бриз, ураган і тайфун триязикий, мандрує стихійно…
Деревам у коси вплітає дощиночки слізні… із перлами-градом…
Здаватися може і ніжним, і грубим, і диким, цілком офіційно…
У нього облич сотні тисяч, усі вони різні, звичайно, масштабом…
У тексті розчинено вірш:
Енергія вітру струмує судинами світу,
Пронизує хмари, у небі ж доволі просторо…
Витоптує власну, незриму, абстрактну орбіту,
По променях сонця сповзає на землю бадьоро…
Є всесвіту подихом, певно, старезний вітрисько,
У нього з повітря поверхня ефірної плоті…
Йому і до Бога, й до трав розпанаханих близько,
Його не спіймати і крил не відтяти в польоті…
Він – буря і бриз, ураган і тайфун триязикий,
Деревам у коси вплітає дощиночки слізні…
Здаватися може і ніжним, і грубим, і диким,
У нього облич сотні тисяч, усі вони різні…
28 квітня 2013
Оставить комментарий