Я вірила…
…Моїм віршам, як дуже цінним винам
Hастане черга ще своя.
Марина Цвєтаєва
Я вірила в тебе, неначе апостоли в Того, Хто в небо вознісся,
Як вірив Мойсей, що розступиться море, як Йона у вищі цінності…
Ставали словами сльозини, що згусли… укупі виходила пісня…
Бо вірші – це мова душі та баланс на межі почуттів і дійсності…
Я вірила в тебе, як праведник Ной в очищаючу силу потопу,
Як вірив Самсон, що здолає противників, навіть позбавлений зору…
Писала псалми, як Давид, коли терпла імла від любові окропу…
Бо справжня молитва – це серця порив через вічність… до Господа… вгору…
Я вірила в тебе, як Єва наївно в Едемі спокуснику-змію,
Як Діва Марія у звістку благу, яку розумом не осягнути…
І притчі складала, як цар Соломон… і могла зупинити стихію…
Бо пристрасть – це сила, що змінює мрії… Та втратила все… обманув ти…
4 грудня 2012
5 декабря, 2012 7:54 пп
Всі ми вірімо, віримо, навіть незважаючи на обмани… сердце воне в нас таке — наївне… Рятують нас тільки наші рядки…
6 декабря, 2012 7:50 пп
Дякую, Ванька! Ти мене завжди розумів…
6 декабря, 2012 8:14 пп
Гарно.
6 декабря, 2012 8:34 пп
Дякую тобі за порозуміння!
16 июня, 2013 3:04 дп
прочитав знов і не зміг стримати сліз…
16 июня, 2013 7:20 дп
Дякую!!!!!!!!!!!!!!!!!! Дуже-дуже дякую!!!!!!!!!!!!